Ухвала суду № 48143414, 06.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9905/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1353/2015

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Польська М.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Беркій О.Ю., Мелінишин Г.П.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Мистецького обєднання «Елегія», третя особа Івано-Франківська обласна рада, про скасування наказу про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 квітня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що з січня 2002 року вона працювала у МО «Елегія», однак наказам №7 від 04.09.2008 року її та інших працівників МО «Елегія» було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у звязку з введенням процедури ліквідації.

Даний наказ ОСОБА_2 вважає незаконним, оскільки в порушення вимог трудового законодавства такий не був доведений до відома позивача у встановлені строки. Крім того не було вжито заходів щодо виплати вихідної допомоги та сприяння працевлаштуванню вивільнених працівників.

Також ОСОБА_2 вказала, що з 01 грудня 2006 року і по даний час з вини відповідача з нею не проведено розрахунку по заробітній платі, що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України та є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України), а також для проведення індексації заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з моменту виплат і по даний час.

Посилаючись на вказані обставини, а також на положення ст. 237 КЗпП України, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.98-99) ОСОБА_2 просила суд скасувати наказ №7 від 04.09.2008 року про звільнення працівників МО «Елегія»; зобовязати МО «Елегія» виплатити на користь позивача заборгованість по заробітній платі, а саме середній заробіток за час затримання середньомісячної заробітної плати по день фактичного розрахунку (за період з 01 грудня 2006 року по даний час) у розмірі 107 184 грн.; зобовязати МО «Елегія» провести індексацію заробітної плати у межах прожиткового мінімуму з моменту невиплат по даний час; стягнути з МО «Елегія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_2 на дане рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права.

Вказала, що судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний наказ про звільнення від 04.09.2008 року є незаконним, оскільки позивача у встановленому порядку не попередили про звільнення з ініціативи власника за 2 місяці.

Однак, суд відмовив у скасуванні даного наказу, посилаючись на те, що ОСОБА_2 пропустила встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду.

ОСОБА_2 з таким висновком не погоджується та зазначає, що згідно вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутись до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. В даному випадку в порушення вимог трудового законодавства ОСОБА_2 не була ознайомлена з наказом про звільнення, а тому перебіг строку для звернення до суду фактично не почався.

Положення закону щодо моменту видачі трудової книжки на спірні правовідносини не поширюється, оскільки позивач працювала у МО «Елегія» по сумісництву і трудова книжка ОСОБА_2 у МО «Елегія» не зберігалась.

Апелянт також вказує, що суд встановив, що позивач ОСОБА_2 була прийнята на роботу в МО «Елегія» на підставі строкового трудового договору строком на 5 років (10.01.2002 року до 10.01.2007 року), який внаслідок бездіяльності директора МО «Елегія» не був продовжений.

ОСОБА_2 не погоджується з таким висновком суду та посилається на положення ст.39-1 КЗпП України, згідно якої, якщо після закінчення строкового трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає її припинення дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Оскільки після 10.01.2007 року жодна із сторін не вживала заходів щодо припинення трудових відносин, то трудовий договір між МО «Елегія» та ОСОБА_2 слід вважати продовженим. Про даний факт також свідчить і видача відповідачем спірного наказу про звільнення.

Крім того, апелянт вказує, що висновок суду про, те, що єдиним доказом заборгованості відповідача по виплаті зарплати ОСОБА_2 є довідка МО «Елегія» від 25.02.2008 року за період з грудня 2006 року по грудень 2007 року - не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивач була звільнена наказам №7 від 04.09.2008 року, тобто суд не взяв до уваги ще один рік перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем.

Посилаючись на положення ст.ст.116,117 КЗпП Укроаїни, а також на п.п.20,25 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, апелянт вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця (на що посилається суд першої інстанції) не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності за ст.117 КЗпП України.

Також, на думку апелянта, суд не урахував та не дав жодної належної оцінки тій обставині, що протиправною поведінкою відповідача йому завдано значної моральної шкоди, яка полягала відшкодуванню з відповідача і яку позивач оцінив в розмірі 30 000 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківської обласної ради від 18.12.2001 року №595-24/2001 засновано мистецьке обєднання «Елегія» (далі МО «Елегія») та затверджено його статут як організації, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Івано-Франківської області і перебуває в управлінні Івано-Франківської обласної ради (а.с.10).

Згідно з наказом МО «Елегія» №1 від 28.12.2001 року з ОСОБА_2 укладено трудову угоду на період з 10.01.2002 року до 10.01.2007 року (а.с.14).

Таким чином, з ОСОБА_2 укладено строкову трудову угоду (контракт) строком на 5 років.

20.02.2007 року Івано-Франківською обласною радою прийнято рішення №236-9/2007 про ліквідацію МО «Елегія» (а.с.26).

Згідно витягу з ЄДРПОУ МО «Елегія» з 30.03.2007 року в стані припинення, за рішенням засновників (а.с.44-45).

Наказом МО «Елегія» №7 від 04.09.2008 року ОСОБА_2 (та інших працівників МО «Елегія») звільнено у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.38-39).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині скасування наказу №7 від 04.09.2008 року про звільнення ОСОБА_2 з МО «Елегія», суд першої інстанції правильно виходи в із того, що позивач пропустила строк звернення з позовом до суду без поважних причин.

Так, судом встановлено, що ліквідатором МО «Елегія» при видачі наказу про звільнення позивача не було дотримано вимог про попередження звільнення з ініціативи власника за 2 місяці, ознайомлення з наказом про звільнення, та не проведено повний розрахунок при звільненні. Разом з тим, судом також встановлено, чого не заперечила позивач, що вона працювала в МО «Елегія» по сумісництву, з 01.09.2005 року ОСОБА_3 працює на посаді викладача хорових дисциплін ДМШ №2, тобто трудова книжка на період звільнення у відповідача не зберігалася, а відповідно до виданих судових наказів про стягнення заборгованості по заробітній платі на загальну суму 4400 грн., ОСОБА_2 знала про її звільнення з МО «Елегія», однак всупереч вимог ст. 233 КЗпП України не зверталася у встановлений місячний строк про скасування наказу про звільнення, та не навела доказів поважності причин про пуску такого.

Що стосується вимог позивача про стягнення з МО «Елегія» середнього заробітку за час затримання середньомісячної заробітної плати по день фактичного розрахунку (за період з 01 грудня 2006 року по даний час) у розмірі 107 184 грн. та зобов»язання відповідача провести індексацію заробітної плати у межах прожиткового мінімуму з моменту невиплат по даний час, то судом встановлено, що згідно довідки МО «Елегія» за період з 01.12.2006 року по 31.12.2007 року ОСОБА_2 нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата. Розмір загальної суми заборгованості становить 4400 грн. (а.с.47).

Разом з тим, згідно судового наказу №2н-914/2007 від 22 травня 2007 року з МО «Елегія» стягнуто на користь ОСОБА_2 заборгованість за невиплачену заробітну плату в сумі 1508,38 грн. (а.с.27), а згідно судового наказу №2н-1507/2008 від 14.04.2008 року - заборгованість за невиплачену заробітну плату в сумі 2891,62 грн (а.с.37), тобто стягнуто всього 4400 грн. (1508,38 грн. + 2891,62 грн.)

В силу ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі за фактично виконану роботу стягнута з МО «Елегія» на користь ОСОБА_2 в розмірі 4400 грн. на підставі судових наказів, разом з тим, будь-яких інших даних щодо роботи позивача в МО «Елегія» з січня 2008 року та нарахування заробітної плати суду не представлено.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку тим обставинам, що з часу заснування МО «Елегія» і по 2006 рік фінансова підтримка його діяльності проводилася виключно за рахунок коштів обласного бюджету, однак з 2007 року така була припинена. Оскільки самостійної діяльності колектив не проводив, фінансування з інших джерел не отримував, то вини мистецького об'єднання «Елегія» у затримці розрахунку при звільненні ОСОБА_2 не встановлено.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не довела, що внаслідок звільнення її з роботи за сумісництвом, вона зазнала моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обовязок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом наведеної статті моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки позивач не довела спричинення їй відповідачем моральної шкоди, то суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 квітня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Пнівчук О.В.

Судді: Беркій О.Ю.

ОСОБА_4