Ухвала суду № 48131858, 03.08.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14004/15-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Юлії Михайлівни про визнання дій державного виконавця незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про розшук майна боржника та зняти арешт з майна,

в с т а н о в и в:

15 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Юлії Михайлівни, просив визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №43043713 від 23 квітня 2014 року по виконавчому листу №755/14933/13, виданому 08 листопада 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва; визнати незаконною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2014 року ВП №43043713, визнати незаконною та скасувати постанову про розшук майна боржника ВП №43043713 від 29 жовтня 2014 року та винести постанову про зняття арешту з майна боржника.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заявник подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність разом з клопотанням про поновлення строку на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження №43043713 від 23 квітня 2014 року.

Суб'єкт оскарження - державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Ю.М. в судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Зміст ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України не містить жодних застережень, які б надавали можливість за тих чи інших умов не виконувати судові рішення, які набрали законної сили. Зазначена норма Закону має імперативний характер і довільному та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця. При цьому вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Судом встановлено, що 23 квітня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Шеремет Ю.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43043713 щодо примусового виконання виконавчого листа №755/14933/13-ц, виданого 08 листопада 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в сумі 54190,93 грн.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що відповідає конституційному положенню щодо обов'язковості виконання судових рішень на всій території України (ст. 124 Конституції України).

Відповідно до частини першої та другої ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" саме державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 18 цього Закону.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 Закону про виконавче провадження; неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; наявності інших, передбачених законодавством, обставин, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження тощо (стаття 26 Закону про виконавче провадження).

Згідно положень ч. 1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частини першої, другої та п'ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом, серед іншого, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

23 квітня 2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві Шеремет Ю.М. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 54 190,93 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 лише в межах суми боргу.

29 жовтня 2014 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві Шеремет Ю.М. винесено постанову про розшук майна боржника.

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

При наявності обставин, які зумовлюють закінчення виконавчого провадження, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст.49 цього Закону, яка затверджується начальником відповідного Відділу державної виконавчої служби.

12 грудня 2014 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві Шеремет Ю.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки 10 грудня 2014 року до відділу надійшла заява стягувача про повне фактичне виконання боржником рішення суду. Постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про стягнення витрат на проведення виконавчих дій винесені в окреме провадження.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Як передбачено частиною другою та четвертою статі 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Як роз'яснено у п.20 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, заявник ОСОБА_1, як боржник в процедурі виконавчого провадження, оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження №43043713, яка винесена 23 квітня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Шеремет Ю.М., постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2014 року, постанову про розшук майна боржника від 29 жовтня 2014 року, мотивуючи тим, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем невірно визначено адресу боржника, у зв'язку з чим заявник не отримував будь-які документи від державного виконавця, крім постанови про закінчення виконавчого провадження, яка винесене державним виконавцем 12 грудня 2014 року.

Як передбачено у п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 6 Закону України "Про виконавчу службу", зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до положення п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Як роз'яснено у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Разом з тим, заявник ОСОБА_1, боржник в процедурі виконавчого провадження, звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Шеремет Ю.М., яка направлена до суду 15 липня 2015 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті про направлення заявником скарги до суду, де предметом оскарження є постанова про відкриття виконавчого провадження №43043713, яка винесена 23 квітня 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Шеремет Ю.М., постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 квітня 2014 року, постанова про розшук майна боржника від 29 жовтня 2014 року, з порушенням визначеного законодавством строку для оскарження такого виду постанов.

Вирішуючи питання щодо дотримання заявником ОСОБА_1 строків звернення з даною скаргою до суду, суд враховує позицію заявника ОСОБА_1, яка висловлена безпосередньо у змісті поданої скарги, а саме те, що про наявність відкритого виконавчого провадження він дізнався отримавши постанову про закінчення виконавчого провадження, яка винесена 12 грудня 2014 року, в той же час звертаючись до суду з клопотанням про поновлення строків для звернення зі скаргою на дії державного виконавця до суду заявник просить поновити строки для оскарження лише постанови про відкриття виконавчого провадження, при цьому посилається на положення Кодексу адміністративного судочинства, положення якого не підлягають застосуванню в межах розгляду даної скарги, оскільки скарга подана та розглядається в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, вставлений п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому, відповідно до вимог ст.73 Цивільного процесуального кодексу України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для поновлення заявнику ОСОБА_1 строку для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки заявником не надано докази, які мали підтвердити поважні причини пропуску визначеного законодавством строку для оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, а з клопотанням про поновлення строків для оскарження постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та розшук майна боржника заявник до суду не звертався.

Також суд враховує, що на час звернення з даною скаргою до суду, державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження датована 12 грудня 2014 року, яка заявником не оскаржується, в той же час заявник безпосередньо оскаржує дії державного виконавця в межах процедури виконавчого провадження, провадження якого закінчено, про що було відомо заявнику, який є боржником в процедурі виконавчого провадження.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Юлії Михайлівни про визнання дій державного виконавця незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про розшук майна боржника та зняти арешт з майна підлягає залишенню без розгляду, у зв'язку з пропуском заявником процесуального строку для звернення з такими вимогами до суду, з урахуванням положень п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутністю підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 6, 11, 19, 25, 27, 49, 57 Закону України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ст.ст.1, 4, 14, 383-388 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Скаргу ОСОБА_1 до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шеремет Юлії Михайлівни про визнання дій державного виконавця незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про розшук майна боржника та зняти арешт з майна, залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

С у д д я