Ухвала суду № 48115975, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/56310/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Кошіля В.В., Моторного О.А.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року

у справі № 2а-1437/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньфрукт»

до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньфрукт» задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 28 квітня 2010 року № 0000672301/3, № 0000972301/3 та № 0000692301/3.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2010 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 335/94-ВР, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 523410,00 грн.; пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 108904,00 грн., завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 108902,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 173405,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 21/2301/32196235 від 20.10.2009 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28.04.2010 року: № 0000672301/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 725112,70 грн., у тому числі 523410,00 грн. - за основним платежем, 201707,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000972301/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 163356,00 грн., у тому числі 108904,00 грн. - за основним платежем, 54452,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000692301/3, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 108902,00 грн. та зобов'язано сплатити суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11251,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» (надалі - ТОВ «Метро») укладено договори поставки товарів та надання послуг № 22849 від 06.09.2008 року та 01.01.2009 року, відповідно до умов яких позивач постачає і передає у власність ТОВ «МЕТРО», а ТОВ «МЕТРО» приймає та оплачує товари згідно з замовленнями та товаросупровідною документацією. Крім того, ТОВ «МЕТРО» надає позивачу рекламні, інформаційні, маркетингові та інші послуги у порядку та згідно з додатковими угодами та додатками до Договору.

Згідно Додатку №1 від 06.09.2008 року до Договору № 22849 від 06.09.2008 року та Додатку № 7 від 01.01.2009 року до Договору № 22849 від 01.01.2009 року позивач сплачує ТОВ «МЕТРО» додаткову фіксовану та/чи пропорційну оплату за послуги по збільшенню товарообігу щодо товару позивача, що розраховується як певний відсоток від вартості товарів, поставлених позивачем. ТОВ «МЕТРО» визначає суму оплати за послуги по просуванню товарів позивача, що належить до сплати кожного місяця, і зазначає її в акті приймання наданих послуг (він же рахунок до сплати) (пункт 1.5 Додатку). Оплата маркетингових послуг, послуг з адміністрування на платформі та послуг з організації просування товарів здійснювалася позивачем відповідно до актів приймання наданих послуг, які в свою чергу, є також рахунками до сплати. На підтвердження реальності виконання умов зазначених правочинів позивачем надано: акти перевірки розрахунків, акти приймання наданих послуг, податкові накладні.

Також, між позивачем та ТОВ «МКМ Сервіс» укладено Договір купівлі-продажу № 03/08 від 02.09.2008 року. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: податкову накладну, видаткову накладну, докази оплати.

Згідно і п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що надані позивачу ТОВ «МЕТРО» маркетингові, адміністративні, а також послуги з просування товарів не пов'язані з господарською діяльністю позивача, не підтверджені документами бухгалтерського обліку.

Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, придбані у ТОВ «МЕТРО» послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Підтвердження того, що на період надання послуг дохід позивача від продажу такого товару зростав є відомості декларацій з податку на прибуток, зазначені самим відповідачем в акті перевірки.

Також, відповідач в касаційній скарзі зазначає, що надані на підтвердження виконання укладених позивачем з ТОВ «МЕТРО» правочинів акти прийому-передачі виконаних робіт не містять конкретної інформації щодо наданих послуг, а тому, на думку податкового органу, відповідні правочини укладались без мети настання реальних правових наслідків.

Колегія суддів вважає такі доводи податкового органу безпідставними, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів, натомість їх оцінка повинна здійснюватись на підставі комплексного, всебічного аналізу фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності тверджень відповідача про відсутність товарно-транспортних документів на відвантаження та перевезення продукції від ТОВ «МКМ Сервіс», оскільки вказане товариство орендує складські приміщення у ТОВ «Агрофрукт» ЛТД, яке знаходиться за тією ж адресою, що і позивач.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 2а-1437/10/0370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)В.В. Кошіль (підпис) О.А. Моторний