Рішення № 48076194, 03.08.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/30328/13-ц

Провадження № 2/127/452/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2015 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І. Е.,

за участю: секретаря Пєскова Є. Д.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 про виділення частки в натурі з майна та припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 про виділення частки в натурі з майна.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_7 є власником 11/25 часток будинковолодіння, розташованого у м. Вінниці по вул. Комарова, 49, на підставі свідоцтва про право власності від 25.10.2006 року зареєстрованого КП ВООБТІ 20.11.2006 року № 15280. Згідно правовстановлюючих документів частка будинковолодіння в натурі не виділена. Фактично позивач користується частиною житлового будинку під літ. «А» загальною площею 208, 5 кв.м, які зазначені на плані по першому поверху: коридор приміщення 1-1 площею 14, 9 кв.м, кухня 1-2 площею 12, 2 кв.м, кімната 1-3 площею 15, 9 кв.м, санвузол 1-4 площею 5, 5 кв.м, по другому поверху: коридор 1-5 площею 15, 1 кв.м, кімната 1,6 площею 14, 1 кв.м. Також, позивач користується господарськими будівлями та спорудами: гаражем літ. «І». Іншим співвласником будинковолодіння являється ОСОБА_8, яка фактично користується частиною житлового будинку під літ. «А» загальною площею 208, 5 кв.м, які зазначені на плані по першому поверху: коридор приміщення 2-1 площею 6,7 кв.м, коридор 2-2 площею 4, 1 кв.м, комора 2-3 площею 4, 0 кв.м, кухня2-4 плошею 9, 2 кв.м, кімната 2-5 площею 17, 8 кв.м, кімната 2-6 плошею 19, 9 кв.м, коридор 3-1 площею 5, 6 кв.м, кухня 3-2 площею 10, 4 кв.м, гардеробна 3-3 площею 6, 9 кв.м, по другому поверху: кімната 3-4 площею 14, 4 кв.м, та господарськими будівлями та спорудами, а саме: сараєм під літерою «Д», погрібом під літерою «п/Д», убиральнями під літерами «Е» та «Ж». Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Позивач бажає виділити належну їй частку майна в натурі.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогою про виділ ОСОБА_7 в натурі 11/25 частки будинковолодіння № 49 по вулиці Комарова у м. Вінниці, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.03.2014 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 18.07.2014 року провадження по справі № 127/30328/13-ц відновлено.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2014 року до участі у справі залучено ОСОБА_6 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В ході розгляду справи представником позивача, враховуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи № 96 від 12.07.2014 року, було уточнено та збільшено позовні вимоги до ОСОБА_5. Так, представник позивача просив виділити ОСОБА_7 в натурі 45/100 частки будинковолодіння № 49 по вул. Комарова у м. Вінниці, частину житлового будинку літ. «А» загальною площею 34, 15 кв.м до складу якої входять: кімната 1-3 площею 15, 9 кв.м, частина кімнати 2-6 площею 18, 25 кв.м, сарай під літ. «Д», погріб під частиною будівлі «Д/п», убиральню літ. «Е», згідно варіанту 2 додатку 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12.07.2014 року за № 96 ТОВ «Подільський центр судових експертиз», а також просив припинити право власності ОСОБА_7 на 11/25 частки будинковолодіння № 49 по вулиці Комарова у м. Вінниці.

Представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві, заявах про уточнення та збільшення позовних вимог, а також додаткових письмових поясненнях до позовної заяви.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, надавши письмові заперечення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 ОСОБА_9 щодо задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в їх задоволені. Надала суду письмові заперечення.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до довідки № 9198, виданої 16.07.2007 року КП «ВООБТІ», з матеріалів інвентаризаційної справи № 16020 на будинок № 49 по вул. Комарова, що в м. Вінниці, вбачається, що згідно з додатком № 1/74 до рішення виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих № 200 від 04.06.1987 року існуючому будинку № 47 був присвоєний № 49. Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи на вище зазначений будинок присутня інформація про зміни № будинку з № 7 по вул. Садовій на № 31 по вул. Комарова, з № 31 на № 47. (т. 1 а.с. 10)

В судовому засіданні судом було оглянуто і досліджено матеріали інвентаризаційної справи № 16020 на будинковолодіння розташоване за адресою: м. Вінниця, вул. Комарова, буд. 47.

З матеріалів вище зазначеної інвентаризаційної справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності, зареєстрованого в реєстрі за № 8-394, посвідченого 25.10.2006 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріально контори ОСОБА_10 та свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 8-396, посвідченого 25.10.2006 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріально контори ОСОБА_10, зареєстрованих БТІ 20.11.2006 року за № 15280, ОСОБА_4 належить на праві власності 11/25 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в м. Вінниці по вул. Комарова, 49 (7). (інв. спр. а.с. 56-57)

Також, з матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що ОСОБА_5 на праві власності належить 14/25 часток житлового будинку з прибудовами господарськими будівлями та спорудами, розташованого в м. Вінниці по вул. Комарова, 49, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом № 3473, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1426, посвідченого 04.12.1990 року державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрованого БТІ 18.12.1990 року за № 15280. (інв. спр. а.с. 42)

Судом встановлено наявність здійсненого переобладнання та реконструкції будинковолодіння № 49 по вулиці Комарова у м. Вінниці, а також здійснення самочинної добудови, зокрема, надбудовано другий поверх та добудовано дві прибудови, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 16020. (інв.с. а.с. 44, 65, 109-111, т. 1 а.с. 5-8)

Відповідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 3 та 4 ст. 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 ст. 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку визначеному ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий обєкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України та п. 10 Порядку присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою КМУ від 08.12.2010 року № 1117 «Про ідентифікацію обєктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Суд звертає увагу, що при проведенні робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт обовязковим є дотримання порядку, що затверджений Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток обєктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007 року.

Згідно з п.п. 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ обєкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні обєкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному обєкту поштової адреси.

Так, по даній цивільній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Згідно висновку № 96 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, складеного 12.07.2014 року ТОВ «Подільський центр судових експертиз», вбачається за можливе виділити в натурі 11/25 частки будинковолодіння № 49 по вул. Комарова в м. Вінниці належної ОСОБА_7 загальною площею 34, 15 кв.м. Експертом було запропоновано три варіанти виділу в натурі 11/25 частки будинковолодіння № 49 по вул. Комарова в м. Вінниці. (т. 1 а.с. 70-110)

Однак, при досліджені висновку експерта судом встановлено, що при проведенні експертизи експертом не було враховано по-перше: технічні характеристики досліджуваного обєкта до переобладнання/добудови, по-друге: наявність перепланувань та реконструкцій у будинку, які були здійснені співвласниками вже після отримання правовстановлюючих документів на відповідні частки у спірному будинковолодінні, по-третє: існування самочинно збудованого другого поверху. Крім того, суд вважає, що даний висновок експерта суперечить вимогам чинного законодавства України, враховуючи встановлені судом обставини по даній цивільній справі. Тому, суд вважає, що вказаний висновок експерта не є повним і обґрунтованим, суперечить матеріалам справи, а тому викликає сумніви в його правильності.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 55 передбачено, що не підлягають поділу обєкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) обєкти нерухомого майна. Питання щодо поділу обєктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст.ст. 316, 317, ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ст. 152 ЖК України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення обєкта в експлуатацію не потребується.

Однак, на момент здійснення перепланування спірного житлового будинку, редакція ст. 152 ЖК України передбачала здійснення таких робіт виключно з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Крім того, судом прийнято до уваги, що законом скасовано вимоги, що були ранiше, щодо отримання дозволу виконавчого органу (виконавчого комiтету) мiсцевої ради на виконання робiт iз переобладнання та перепланування житлового будинку або примiщення виключно за умови, що останнi не стосуються втручання в несучi конструкцiї чи iнженернi системи.

Згідно ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року № 76 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, а саме п. 1.4. визначено умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень. Пунктом 1.4.1. вище зазначених Правил визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Згідно п. 1.4.4. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

З матеріалів справи вбачається відсутність необхідних дозвільних документів на проведення переобладнання, добудову спірного нерухомого майна на час вчинення таких дій.

Так, ураховуючи те, що за змістом ст.ст. 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є обєктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст.ст. 364, 367 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво обєкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на обєкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Слід також зазначити, що в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений обєкт, а й обєкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого обєкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій обєкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.

Поняття реконструкції обєкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.222009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі ДБН), відповідно до якого реконструкція це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Вказане також підтверджується пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.09.2003 року № 146.

Таким чином, ч. 1 ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) обєкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) обєкти нерухомого майна.

Таким чином, за змістом ст.ст. 357, 376, розділу 3.4. Методичних рекомендацій № 146, пункту 3 ДБН власник може самостійно здійснювати такі переобладнання обєкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Вище викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 04 грудня 2013 року в справі № 6-130цс13.

Крім того, судом прийнято до уваги розяснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в Постанові Пленуму «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 року.

Таким чином, суд встановивши факт самочинної перебудови(реконструкції) спірного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Комарова, буд. 49, (демонтаж та улаштування нових перегородок в кімнатах, у тому числі капітальних, зміна площі спірного будинку, зміна конфігурації та кількості приміщень, що розташовані у спірному будинку, наявність капітальних добудов до спірного будинку) після одержання сторонами у власність нерухомого майна, дійшов до висновку про неможливість виділу частки в натурі з будинковолодіння № 49 по вул. Комарова в м. Вінниці.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки він є необґрунтованим та недоведеним належними та допустимими доказами, зважаючи на вищевикладене.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про виділення їй в натурі 45/100 частки будинковолодіння № 49 по вул. Комарова у м. Вінниці, частину житлового будинку літ. «А» загальною площею 34, 15 кв.м до складу якої входять: кімната 1-3 площею 15, 9 кв.м, частина кімнати 2-6 площею 18, 25 кв.м, сарай під літ. «Д», погріб під частиною будівлі «Д/п», убиральню літ. «Е», згідно варіанту 2 додатку 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 12.07.2014 року за № 96, а також припинення права власності ОСОБА_4 на 11/25 частки будинковолодіння № 49 по вулиці Комарова у м. Вінниці - слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, відносяться витрати на правову допомогу та проведення судових експертиз.

Судом встановлено документальне підтвердження понесення позивачем наступних судових витрат: судовий збір при звернення до суду з позовом 1936, 00 гривень (т. 1 а.с. 1); судовий збір за клопотання про призначення експертизи 121, 80 гривень (т. 1 а.с. 44), судовий збір при збільшені позовних вимог 243, 60 гривень (т. 1 а.с. 202), оплата послуг експерта 1600, 00 гривень (т. 1 а.с. 232); оплата правової допомоги 5884, 00 гривень. (т. 1 а.с. 233)

Згідно ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем в позовній заяві обєднано дві самостійні вимоги немайнового характеру, повязані між собою, а саме: про виділ частки в натурі з майна та про припинення права власності.

Якщо в позовній заяві обєднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, повязані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), на що, також, звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.13 Постанови Пленуму від 10.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»

Згідно Закону України «Про судовий збір» останній сплачується за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі 0, 2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно, розмір судового збору на момент звернення позивача до суду становить 243, 60 гривень.

Враховуючи положення Закону України «Про судовий збір» та обєднання двох самостійних вимог немайнового характеру, позивачу було необхідно здійснити оплату судового збору в розмірі 487, 20 гривень.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. В даному випадку судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України судовий збір в сумі 7971, 20 гривень слід залишити за ОСОБА_7, а судовий збір в сумі 1814, 20 гривень підлягає повернення ОСОБА_7 в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір», як такий, що сплачений в більшому розмірі, ніж встановлено законом..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 181, 316, 317, 356-358, 364, 367, 376 ЦК України, Законом України «Про архітектурну діяльність», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 152, 179 ЖК України, Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток обєктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007 року, Методичними рекомендаціями з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.09.2003 року № 146, Порядком присвоєння обєкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 року № 1117 «Про ідентифікацію обєктів нерухомого майна для реєстрації прав на них», Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року № 76 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, Законом України «Про судовий збір» , ст.ст. 10, 60, 79, 88, ч. 6 ст. 147, ст.ст. 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виділення частки в натурі з майна та припинення права власності - відмовити.

Судові витрати в сумі 7971, 20 гривень залишити за ОСОБА_4. Судовий збір в сумі 1 814, 20 гривень підлягає поверненню ОСОБА_4 в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: