Постанова № 48050338, 10.07.2015, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2015 рокум. Ужгород№ 807/1097/15

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі:

головуючого - судді Скраль Т.В.

при секретарі - Стенавській А.М.,

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за адміністративним позовом гр. ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області про скасування рішення про примусове повернення та заборону вїзду в Україну, -

В С Т А Н О В И В:

22 червня 2015 року, позивач, громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області про скасування рішення про примусове повернення та заборону вїзду в Україну.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що викладені в оскаржуваному рішенні підстави не знайшли свого відображення щодо нього. На даний час має сім'ю, яка складається з дружини та двох його доньок. Позивач являється громадянином ОСОБА_4, після кожного в'їзду в Україну старався дотримуватися порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме не порушував після в'їзду на територію України строку перебування більше як 90 днів, а постійно виїжджав з України до закінчення такого строку, чим старався не порушувати вимоги ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". 23 березня 2012 року між ним та громадянкою України ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджує свідоцтвом про укладення шлюбу, до того часу проживав із дружиною у цивільному шлюбі. За наявності вищезазначених законних підстав, мав право звернутися до органів Державної міграційної служби України з клопотанням про отримання посвідки на тимчасове проживання не території України, вже після офіційної реєстрації шлюбу. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати протиправними та скасувати рішення №1771 начальника Тячівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 12 червня 2015 року про примусове повернення за межі України та рішення начальника Тячівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 12 червня 2015 року про заборону в'їзду в Україну на три роки.

В судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали та просили такий задоволити.

Представник відповідача, у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях, зокрема зазначив, що згідно статті 23 Закону №3773 нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. За порушення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства позивача двічі було притягнено до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Керуючись вище викладеним 12.06.2015 року територіальним підрозділом міграційної служби прийнято рішення про примусове повернення громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5.

У зв'язку з викладеним вважає, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі діючого законодавства та у межах, наданої компетенції, правові підстави для скасування вищевказаних рішень - відсутні.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначає Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно ст. 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 цього Закону, іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні, вважаються такими, які перебувають на території України на законних підставах.

Згідно із пунктом 9 ч.1 статті 1 цього ж Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку, вважаються таким, які тимчасово перебувають на території України.

Іноземці або особи без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України, згідно з п. 14 ч.1 ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - вважаються нелегальними мігрантами.

Згідно п. 1 ст. 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема іноземцями та особами без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до п. 2, 3 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150, 2. Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються у МЗС та його представництвах, здійснюється в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Держприкордонслужби.

Відповідно до п.15 ч.1 ст. 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що у січні 2012 року разом з ОСОБА_6 позивач приїхав в Україну, свій приїзд та тимчасове проживання зареєстрував у встановленому порядку, а 23 березня 2012 року був між ними зареєстрований шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Тячівського РУЮ Закарпатської області, про що 23.03.2012 року складено відповідний актовий запис за №38,( а.с. 16).

За період проживання сім'єю у батьків дружини за адресою: смт. Тересва, вул. Партизанська №6 позивач вживав заходи для оформлення права постійного проживання в Україні, зібрав необхідні документи та неодноразово подавав до міграційної служби, однак тривалий час оформити право на постійне проживання в Україні не вдавалося.

За порушення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства позивача 13.03.2015 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП. Винесеною постановою про накладення адміністративного стягнення на порушника накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Під час вручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивачу було усно роз'яснено законодавство України про дотримання правил перебування на території України та наслідки їх порушення. Отримавши постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 сплатив штраф , що підтверджується відповідною квитанцією та виїхав з України, ( а.с. 26-28).

Після проведення заходів по виявленню незаконних мігрантів та на підставі всіх матеріалів відносно громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_7 10.06.2015 року повторно складено протокол про вчинення адміністративне правопорушення передбаченого за ч.1 ст.203КУпУП.та того ж дня винесено постанову ( а.с. 71-72). За даною постановою позивач проживав з 17.12.2014 року в с. Тересва , вул. Партизанська,4, без документів на право проживання в Україні буз реєстрації, за що до нього застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. та така постанова позивачем не оскаржувалася.

Згідно наданих пояснень ОСОБА_1 пояснив, що не зміг виїхати по сімейним обставинам у зв'язку з чим порушив законодавство України.

12 червня 2015 року, начальником Тячівського РВ ГУ ДМС на підставі вимог статті 26 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" було прийнято Рішення про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5, яким зобов'язано громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 повернутися за межі України та залишити територію України у термін до 22.06.2015 року та заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 роки, (а.с. 51-53).

У статті 3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Стаття 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, визначає підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Так, пунктом 13 статті 4 цього Закону, визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Пунктом 15 цієї норми визначено, як вже зазначалося судом, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

На підставі вищевикладеного, а саме встановленого факту перебування іноземця на території України понад встановленого терміну та ухилення від імперативних вимог щодо залишення території України на 90 днів у зв'язку із перевищенням попереднього терміну перебування на території України та позивач після одруження не узаконив своє перебування на Україні відповідно до вимог статті 4 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, отже висновки рішення про примусове повернення в ході судового розгляду не спростовані, а відповідно відповідач діяв у межах та спосіб встановлений законом. Суд погоджується з тим, що рішення про повернення позивача є необхідним заходом обмеження права особи на свободу пересування, оскільки судом встановлено, що ця особа знаходилася на території України протиправно з порушенням встановленого законом порядку, отже адміністративний позов в цій частині є безпідставним та не підлягає до задоволення.

Щодо рішення в частині заборони громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_5 в'їзду на територію України на 3 (три) роки, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Із статті 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає:

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в п. 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені ст.13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Так, відповідно до зазначеної норми Закону, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому і сьомому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

В рішенні відповідача від 12 червня 2015 року про примусове повернення за межі України та про заборону в'їзду в Україну на три роки жодної підстави, якою відповідач керувався при прийнятті рішення про заборону в'їзду в Україну не зазначено.

Жодної підстави для прийняття рішення щодо заборони позивачу громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_5 вїзду на територію України на 3 (три) роки у відповідності до ст.13 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства відповідачем не визначено та необґрунтовано.

Суд вважає потрібним також зазначити що право на возз'єднання сім'ї, тобто на в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до статті 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства до членів сім'ї іноземця або особи без громадянства - чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження.

Свідоцтвом про шлюбу підтверджується, що позивач перебуває з 23 березня 2012 року у шлюбі з громадянкою України (а.с.16). З огляду на зазначене, на думку суду, на позивача розповсюджується положення статті 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Отже, вказані підстави дають зробити суду висновок, що відповідач при прийнятті рішення для заборони в'їзду позивача без обґрунтування застосування такого заходу та не врахування того, що позивач одружений із громадянкою України ( а.с.16), від шлюбу має дитину (а.с.15) свідчить що відповідач діяв не у спосіб передбачений законом, а відповідно такі дії не можуть розцінюватися судом як такі що відповідають вимогам визначеними частиною третьої статті 2 КАС України, тому дії відповідача в цій частині є протиправними, а позов в цій частині підлягає до задоволення.

Позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним засобом реагування відповідача на вказане порушення.

Отже, рішення № 1771 начальника Тячівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 12 червня 2015 року про примусове повернення за межі України та про заборону в'їзду в Україну на три роки визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині заборони позивачу громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_5 в'їзду на територію України на 3 роки

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення в частині заборони позивачу в'їзд на територію України на 3 роки, що є підставою для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Судовий збір при розгляді даної категорії справ не сплачується, а помилково сплачений повертається за ухвалою суду згідно ст.. 7 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 160,163,165, 183-5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення № 1771 начальника Тячівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 12 червня 2015 року про примусове повернення за межі України та про заборону в'їзду в Україну на три роки - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення № 1771 від 12 червня 2015 року про примусове повернення громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині заборони в'їзду в Україну терміном на три роки.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.5 ст.183-5 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в п'ятиденний строк з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

СуддяОСОБА_8