Ухвала суду № 48049370, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/9991/68962/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аарон Логістік Компані»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012

у справі № 2а-5460/11/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Аарон Логістік Компані»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.06.2011 № 0000013500 та № 0000023500, прийняті Броварською ОДПІ.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмолено.

У касаційній скарзі ТОВ «Аарон Логістік Компані» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу грошового зобов`язання із податку на додану вартість, з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 11.05.2011 № 12/35-022/35115908, про порушення ТОВ «Аарон Логістік Компані» норм підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: завищено податковий кредит на суму 33500,00 грн. у податковому обліку за листопад 2008 року, січень-квітень 2009 року та валові витрати за 4-й квартал 2008 року , 1-2-й квартали 2009 року на 167500,00 грн.

За результатами перевірки ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.06.2011: № 0000023500 - про донарахування ТОВ «Аарон Логістік Компані» грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 41875,00 грн. (у т.ч. 33500,00 грн. - основний платіж та 8375,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та № 0000013500 - про донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 52343,75 грн. (у т.ч. 41875,00 грн. - основний платіж та 10468,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на виконання договору оренди № 32/11 від 01.11.2008, укладеного між позивачем (орендар) та ПП «Тодель-17» (орендодавець), останній виписав позивачу податкові накладні, суми ПДВ за якими він включив до податкового кредиту у податковому обліку за листопад 2008 року, січень-квітень 2009 року та на підставі яких сформував валові витрати за 4-й квартал 2008, 1-2-й квартали 2009 року.

Задовольняючи позов та зробивши висновок про правомірне включення позивачем витрат з придбання послуг з оренди нежитлового приміщення (складу), складського обладнання та послуг з приймання, зберігання, розміщення вантажів від ПП «Тодель-17» до складу валових витрат, а сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних послуг, до податкового кредиту, суд першої інстанції виходив з реального характеру господарської операції між позивачем та ПП «Тодель-17». Цей висновок суд обґрунтував посланням на надані позивачем договір оренди № 32/11 від 01.11.2008; акт прийому-передачі від 01.11.2008; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.11.2008, 01.01.2009, 01.02.2009, 02.03.2009 та 01.04.2009; податкові накладні № 2811-2 від 28.11.2008, № 0101-1 від 01.01.2009, № 0102-1 від 01.02.2009, № 0203-1 від 02.03.2009, № 0104-1 від 01.04.2009; платіжні доручення № 1025 від 09.12.2008, № 1070 від 17.12.2008; виписки з банківського рахунку, відповідно до яких позивач перерахував на рахунок ПП «Тодель-17», відкритий в АБ «Укркоммунбанк» в м. Луганську, грошові кошти 09.12.2008, 17.12.2008, 19.01.2009, 09.02.2009, 10.03.2009 та 09.04.2009; договір про надання послуг № 02-16/09 АА від 15.11.2008, укладений між позивачем ТОВ «Бізнес Тюнінг Центр», товарно-транспортні накладні, акт здачі-приймання матеріальних цінностей від 31.03.2009 (як докази використання взятого у ПП «Тодель-17» в оренду приміщення у власній господарській діяльності).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що факт передачі позивачу в оренду нежитлового приміщення (складу), складського обладнання та надання послуг з приймання, зберігання, розміщення вантажів на підставі договору № 32/11 від 01.11.2008 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів, взятих судом першої інстанції до уваги, зроблена без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, обґрунтовано взяв до уваги, що, наданий позивачем договір № 32/11 від 01.11.2008, не містить вказівки щодо того, кому належить орендоване приміщення, у договорі відсутні будь-які характеризуючі ознаки складського приміщення чи дані щодо нього.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги як належний доказ надані позивачем фотокартки (а.с. 145 -148), оскільки вони не дають можливості ідентифікувати зображений на них об'єкт, як надане ПП « Тодель-17» в оренду складське приміщення.

Правильну оцінку суд апеляційної інстанції дав наданим позивачем на підтвердження використання у своїй господарській діяльності нежитлового приміщення договору про надання послуг № 02-16/09 АА від 15.11.2008, укладеному між позивачем та ТОВ «Бізнес Тюнінг Центр», відповідно до якого позивач зобов'язувався надати ТОВ «Бізнес Тюнінг Центр» транспортно-експедиторські послуги та послуги зі зберігання вантажу, товарним накладним та товарно-транспортним накладним, оскільки відповідно до зазначених документів пунктом розвантаження є склад № 1, розташований за адресою: м. Київ, провулок Ясинуватський, 11, в той час як операції між позивачем і ПП «Тодель-17» стосувалися частини складського приміщення без зазначення будь-якого номеру.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 13.08.2010 у кримінальній справі № 1-801/2010 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, що передбачений частиною 1 ст. 105 Кримінального кодексу України, звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із актом амністії.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 після перереєстрації ПП «Тодель-17» на своє ім'я за винагороду від сторонніх осіб був формальним директором підприємства; всі документи, печатку підприємства передав іншим особам, які використовували підприємство з метою прикриття незаконної діяльності, яка виразилася в переведенні грошових коштів із безготівкових розрахунків в готівку. Всього з використанням відкритого ПП «Тодель-17» банківського рахунку в АБ «Укркоммунбанк» в м. Луганську в період з 19.03.2008 по 12.05.2009 з використанням імені ОСОБА_5 проведено 1708 фінансових операцій на загальну суму 205 446 840,00 грн. (а.с. 99-100, т.1).

Приєднані до справи податкові накладні, виписані від імені ПП «Тодель-17» на адресу позивача, містять вказівку на ОСОБА_5 як на особу, яка склала податкову накладну (а.с. 160-164, т.1).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті).

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону).

При цьому законодавець безумовно презумує реальність господарських операцій, фінансові показники яких можуть бути включені до податкового обліку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дотримався цієї правової позиції при оцінці податкових накладних, виписаних ПП «Тодель-11» на поставку послуг з оренди складського приміщення та обладнання, яку дав з врахуванням інших, вище перелічених доказів та обставин, встановлених в постанові Ленінського районного суду м. Луганська від 13.08.2010 у кримінальній справі № 1-801/2010.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, в тому числі і щодо оцінки доказів у справі, яка відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами ст. 86 КАС України.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аарон Логістік Компані» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев