Ухвала суду № 48048855, 01.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/9991/78700/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012

у справі № 2а-5835/11/2170 Херсонського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Промбізнес»

до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області від 25.08.2011: № 0000162300 повністю та № 0000152300 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 26553,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 6638,00 грн.; у решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 17.08.2011 № 538/23-1/31822411. Згідно з цим актом товариство порушило норми підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит на загальну суму 35006,00 грн. у податковому обліку за липень-серпень 2009 року, січень - вересень 2010 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Інтерсоллі-Плюс» та ТОВ «ТК Рондо», які не задекларували податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з позивачем; ТОВ «Стандарт-Юг» та ТОВ «Будінтерпром», які не знаходяться за своїм місцезнаходженням; ПП «Стальсервіс» за наслідками нікчемного правочину з поставки; завищено суму бюджетного відшкодування у податковому обліку за січень 2011 року на 32500,00 грн. у зв'язку з неможливістю підтвердження факту надмірної сплати податку на додану вартість за операцією з повернення ТОВ «Цюрупинський паперовий комбінат» позивачу авансового платежу.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно ТОВ «Промбізнес» прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.08.2011: № 0000162300 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у податковому обліку за січень 2011 року на 32500,00 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 32500,00 грн. та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 1,00 грн.; № 0000152300 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 35006,00 грн. за основним платежем та 8751,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Інтерсоллі-Плюс» послуг з ремонту автомобіля та автозапчастин, ТОВ «Стандарт-Юг» - ультрамарину, ТОВ «Будінтерпром» - товарно-матеріальних цінностей, ці постачальники виписали позивачу податкові накладні, на підставі яких він сформував податковий кредит в податкових деклараціях за вказані вище податкові звітні періоди.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат, податкового кредиту, задекларованих за податковими накладними, виписаними ТОВ «Інтерсоллі-Плюс», ТОВ «Стандарт-Юг», ТОВ «Будінтерпром», ДПІ посилається на обставини неможливості перевірки факту декларування податкових зобов'язань ТОВ «Стандарт-Юг» та ТОВ «Будінтерпром», оскільки вони не знаходиться за своїм місцезнаходженням, та фактом недекларування ТОВ «Інтерсоллі-Плюс» податкових зобов'язань за наслідками господарських операцій з позивачем.

Надаючи оцінку цим доводам ДПІ, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі не спростована.

Законодавцем презумується індивідуальний характер відповідальності платника податку. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставок ДПІ не наводить. Разом з тим, відповідно до норми частини другої ст. 71 КАС України на ДПІ як на суб'єкта владних повноважень покладено процесуальний обов'язок довести правомірність прийнятих стосовно позивача податкових повідомлень-рішень.

У судовому процесі встановлено, що за договором поставки від 14.11.2005 № 117, укладеному між ТОВ «Цюрупинський паперовий комбінат» та ТОВ «Промбізнес», позивач у грудні 2010 року здійснив попередню оплату за папір фільтрувальний технічного призначення на суму 670000 грн., у т.ч. ПДВ - 111666,67 грн. 11.02.2011 ТОВ «Цюрупинський паперовий комбінат» повернув позивачу частково попередню оплату в сумі 195000 грн., у т.ч. ПДВ - 32500,00 грн. та видав на цю суму розрахунок коригування від 11.02.2011 № 3, який відображено у складі податкового кредиту. Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року податковий кредит складав 57654,00 грн., від'ємне значення (рядок18.2) складало 0 грн.; залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 25.2), - 82421,00 грн., яке заявлено підприємством до відшкодування в рахунок майбутніх платежів.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 цієї статті (у редакції чинній на час виникнення відносин. з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку акту перевірки від 17.08.2011 № 538/23-1/31822411, обґрунтовано виходили з того, що акт містить лише опис бухгалтерської операції та посилання на порушення позивачем пунктів 200.1 та 200.4 ст. 200 ПК, тоді як ані в акті, ані в судовому процесі ДПІ не наводить обставин щодо порушення позивачем порядку ведення податкового обліку при відображенні операцій з попередньої оплати та повернення її частини у подальшому.

Відповідно до пункту шостого розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті (підпункт 5.2 пункту 5 розділу ІІ Порядку).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо юридичної оцінки податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев