Ухвала суду № 48044719, 28.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Усика Г.І., Поливач Л.Д.

при секретарі: Троц В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А

У листопаді 2014 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є власником АДРЕСА_1, в якій постійно проживає та є зареєстрованою. Також в даній квартирі з нею проживає її донька та зареєстрований відповідач, який не проживає більше року.

Позивач також зазначає, що після виселення, відповідач не цікавиться квартирою, не несе витрат на її утримання, хоча комунальні послуги продовжують нараховуватись на кількість зареєстрованих осіб.

Зазначені обставини порушують її право власності, в зв'язку з чим вона змушена була звернутися до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі положень ст.ст.383, 405 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2015 у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.

Справа № 752/19381/14-ц № апеляційного провадження 22-ц/796/7860/2015Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. А саме, позивач вказує на те, що суд ухвалюючи оскаржуване рішення суд не прийняв до уваги як доказ акт обстеження квартири від 09.02.201, хоча, на думку позивача він відповідає вимогам передбаченим для вказаних документів. Крім того позивач зазначає, що суд першої інстанції відмовив у позові керуючись тим, що на момент звернення із позовом до суду не сплив один рік, коли особа не користується спірним житловим приміщенням, проте суд не вказує, що на момент ухвалення рішення вказаний строк сплив, а тому були всі підстави для задоволення позову. Також позивач посилається на те, що відповідач вибув на постійне місце проживання в інше житлове приміщення, а тому відповідно до положень ч. 2 ст. 167 ЖК України, договір найму житлового приміщення вважається розірваним з дня вибуття, але суд першої інстанції не застосував вказану норму матеріального права, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку. На підставі зазначеного, просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Тому, керуючись положеннями ст. ст.303-1, 305 ч. 2 ЦПК України, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу у відсутності відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача, як власника квартири, на час розгляду справи відсутні.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.08.2009 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі у період з 14.04.2010 по 27.08.2014, не проживає у спірній квартирі протягом року, а тому втратив право користування нею.

В своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було визнано належним доказом та не взято до уваги Акт обстеження квартири від 09.02.2015, який підтверджує факт непроживання відповідача ОСОБА_2 протягом року у спірній квартирі. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом було надано належну правову оцінку вказаному доказу та встановлено, що зазначений акт підтверджує факт непроживання відповідача у квартирі саме на момент обстеження.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у справі не проживає в спірній квартирі з грудня 2013 року. Вказані обставини підтверджуються його заявою на адресу Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення регламенту зустрічей з дитиною. Крім того, з копії паспорта ОСОБА_2 вбачається, що 10.04.2015 його було знято з реєстрації місця проживання у спірній квартирі.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право власності позивача не є порушеним, оскільки на момент звернення до суду 14.11.2014 не сплив річний термін, встановлений ст. 405 ЦК України, а на момент ухвалення рішення суду відповідач виселився зі спірного жилого приміщення, а тому не перешкоджає користуванню та володінню ним, за власною заявою знявся з реєстрації та не позбавляє позивача права вільно розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оскільки судом не встановлено порушення права позивача, то відмова у задоволенні позовних вимог є законною та обґрунтованою.

Отже, суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2015 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: