Рішення № 48044676, 05.08.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 685/464/13-ц

Провадження № 22-ц/792/1408/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Грох Л.М.,

при секретарі Гриньовій А.М.,

з участю представника публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" - Москалюк С.А.,

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представника - адвоката Хомяка Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк", ОСОБА_2 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року, -

встановила:

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк" (далі - Банк) звернулося в суд з уточненими під час розгляду справи в суді першої інстанції позовними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

На обґрунтування доводів позовної заяви позивач зазначив, що за умовами кредитного договору від 3 березня 2008 року № HMТWGІ0000004816 Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 300 000 грн. на строк до 3 листопада 2029 року під 15% річних. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 передав банку в іпотеку житловий будинок по АДРЕСА_1. ОСОБА_2 не виконує своїх обов'язків зі сплати кредиту та процентів, внаслідок чого станом на 15 серпня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 964 939 грн. 56 коп., яка складається з 299 010 грн. 40 коп. неповернутого кредиту, 364 203 грн. 11 коп. процентів, 240 626 грн. 05 коп. пені за порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором та 61 100 грн. штрафу за порушення позичальником строків платежів. Банк вправі достроково стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, одержавши задоволення за рахунок предмета іпотеки, що є підставою для виселення відповідачів з житлового будинку.

За таких обставин Банк просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 964939 грн. 56 коп. звернути стягнення на житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 124,2 кв.м., житловою площею 79,3 кв.м. шляхом його продажу з укладенням Банком від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням банком витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідачів з житлового будинку по АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором на суму 720671 грн. 64 коп., яка складається з 297463 грн. 67 коп. неповернутого кредиту, 254261 грн. 78 коп. процентів, 168946 грн. 19 коп. пені, звернуто стягнення на житловий будинок по АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_2 з указаного житлового будинку. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 2973 грн. 06 коп. судового збору.

Додатковим рішенням суду від 16 грудня 2014 року встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення дій по реалізації предмета іпотеки.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги Банк зазначив, що судом неправомірно було відмовлено у стягненні пені, оскільки пеня та штраф є різними видами неустойки як засобу юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, тому висновок суду щодо подвійної відповідальності відповідача за одне і теж саме порушення зобов'язання не ґрунтується на законі.

Судом також було допущено порушення норм процесуального закону, зокрема ст.ст. 10, 60 ЦПК України а також ст. 129 Конституції України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Апелянт, зокрема, зазначив, що висновок суду про підняття банком відсоткової ставки не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи; у Банку не виникло право на дострокове стягнення всієї суми кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ним не було допущено невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по сплаті кредиту.

Заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи щодо частини позовних вимог.

Частково задовольняючи позов суд виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав грошового зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого банк вправі задовольнити свої вимоги в межах строку позовної давності за рахунок предмета іпотеки, а ОСОБА_2 підлягає виселенню з житлового будинку. У справі відсутні докази одержання ОСОБА_3 письмової вимоги банку про добровільне звільнення житлового будинку, тому її не може бути виселено з нього.

Такі висновки суду в частині є помилковими.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року було частково задоволено касаційну скаргу ПАТ КБ „Приватбанк", рішення апеляційного суду від 18 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційним судом було допущено помилку при вирішенні питання щодо визначення розміру кредитної заборгованості відповідача з урахуванням підвищеної відсоткової ставки в 25,08%.

Встановлено, що 3 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке в подальшому змінило свою назву на ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № HMТWGІ0000004816, за умовами якого банк надав останньому кредит на придбання житла у розмірі 300 000 грн. на строк до 03.11.2029 року під 15 % річних (п.п. 1.1, 1.3 кредитного договору).

ОСОБА_2 зобов'язався щомісячно до 3 числа, починаючи з наступного місяця після укладення сторонами кредитного договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 3951 грн. 61 коп. (п. 2.4 кредитного договору).

У випадку, якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, банк мав право змінити розмір процентної ставки до розміру звичайної кредитної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до кредитного договору. При цьому кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення зобов'язався повідомити позичальника про встановлення нової процентної ставки, зазначивши її розмір та дату початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника. У разі незгоди з новим розміром процентної ставки позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку її дії, вказаної у повідомленні, мав надати на адресу кредитора письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду з новою процентною ставкою. При отриманні банком від позичальника такого повідомлення (відповіді) кредитний договір вважався розірваним з дати, що була визначена як початок дії нової процентної ставки, і до цієї дати позичальник зобов'язався повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду та проценти за фактичний строк його користування, виконати інші зобов'язання за договором. Неподання позичальником на адресу банку письмових заперечень проти нової процентної ставки вказувало на його згоду з цією ставкою (п.п. 8.8, 8.9 кредитного договору).

Сторони домовились, що при порушенні ОСОБА_2 обов'язків, передбачених п.п. 1.1, 2.4 кредитного договору, в тому числі строків погашення кредиту, останній повинен був сплатити банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі. Ця умова кредитного договору мала вступити в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» по цьому договору (п.п. 6.2, 6.5 кредитного договору).

За порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п. 2.4, 6.2 кредитного договору, останній зобов'язався сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочення. При порушенні ОСОБА_2 строків платежів по зобов'язанням, передбаченим цим договором більше ніж на 30 днів, він мав сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми невиконаного зобов'язання (п.п. 6.4, 6.6 кредитного договору).

Банк і ОСОБА_2 встановили, що кредитор вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в частині або в цілому, сплати процентів за його користування та інших платежів у випадку невиконання або неналежного виконання останнім будь-яких зобов'язань за цим договором, у тому числі прострочення сплати чергового платежу за кредитом та процентів за користування кредитом понад 2 місяці (п. 5.2.4 кредитного договору).

При надходженні від позичальника коштів на виконання зобов'язання за цим договором погашення заборгованості мало здійснюватися у наступній черговості: відшкодування витрат банку, що виникли з метою реалізації його прав кредитора та іпотекодержателя; сплата комісії, пені, прострочених процентів, простроченої заборгованості по кредиту, строкових процентів, строкової заборгованості по кредиту (п. 2.6 кредитного договору).

3 березня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір № HMТWGІ0000004816. В забезпечення виконання своїх обов'язків за кредитним договором ОСОБА_2 передав банку в іпотеку житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 124,2 кв.м., житловою площею 79,3 кв.м. Відповідачі проживають і зареєстровані у цьому житловому будинку.

З 3 серпня 2008 року банк збільшив процентну ставку за користування кредитом до 25,08% річних на підставі п. 8.8 кредитного договору, а з 12 квітня 2011 року позивач згідно п.п. 6.2, 6.5 кредитного договору став нараховувати проценти на прострочену заборгованість по кредиту з розрахунку 50,16% річних.

26 січня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав ОСОБА_2 письмову вимогу від 25 січня 2013 року № 30.1.0.0/UI9 про усунення порушення грошового зобов'язання за кредитним договором. При цьому банк попередив останнього про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги та звільнення житлового будинку.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними в справі письмовими доказами.

01.07.2008 року на адресу ОСОБА_2 було направлено лист від 26.06.2008 року про зміну відсоткової ставки за кредитом з 03.08.2008 року до 2,09% у місяць, тобто до 25,08% річних (а.с. 136,139 т.1).

Розрахунок заборгованості, проведений позикодавцем з урахуванням підвищеної відсоткової ставки у 25,08% річних відповідає вимогам закону та вищезазначеним умовам іпотечного договору.

09.01.2009 року до ЦК України були внесені зміни, а саме було доповнено ст. 1056-1, відповідно до ч.ч. 2 та 3 якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умови договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Оскільки підвищення позивачем відсоткової ставки відбулося ще до набрання чинності вказаними змінами, тому її збільшення банком в односторонньому порядку є законним.

При цьому банком було дотримано вимог закону та договору щодо підстав для підвищення відсоткової ставки та процедури підвищення.

Згідно з п. 8.9. договору про іпотечний кредит, зокрема, кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такого ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. Такий новий розмір відсоткової ставки за цим договором починає застосовуватися з дати, що буде вказана у повідомленні кредитору до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановленим згідно з умовами цього договору новим розміром відсоткової ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні кредитора, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу кредитору письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку.

Банком на адресу ОСОБА_2 було надіслано два письмових повідомлення про підвищення відсоткової ставки рекомендованим листом, що підтверджується реєстром №59і та №60і від 01.07.2008 року, які залишилися без реагування та відповіді з боку останнього.

З п. 2.4. договору про іпотечний кредит вбачається, що щомісячний мінімальний платіж за користування кредитними коштами повинен становити не менше 3951,61 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, проведеної Банком, після підвищенні відсоткової ставки за користування кредитом до 25,08% з 03.08.2008 року ОСОБА_2 проводив погашення відсотків у таких розмірах: 14.08.2008 року - 3863,98 грн., 03.09.2008 року - 4564,90 грн., 03.10.2008 року - 4979,16 грн., 20.11.2008 року - 5730 грн., тобто з у рахуванням вищезазначеної відсоткової ставки.

Дані, визначені у вказаному розрахунку не спростовані відповідачем.

Заперечення проти позову ОСОБА_2 в цій частині не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема іншим розрахунком кредитної суми, на підставі чого суд міг би дослідити обидва розрахунки і дати оцінку правомірності кожного з них.

Вирішуючи питання про стягнення боргу з урахуванням строків позовної давності суд виходив з того, що оскільки частина кредитного боргу поза межами цього строку, тому стягнути необхідно лише грошові кошти, які в межах позовної давності.

Такий висновок є обґрунтованим.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В справі міститься письмова заява ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, яка викладена у тезах судових дебатів (а.с. 147, т.1).

Таким чином стягнення кредитного боргу з урахуванням позовної давності в даному випадку відбулося з дотриманням вимог закону.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530, ч. ст. 546 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом відмовлено в позові в частині стягнення штрафу в розмірі 61100 грн. за порушення позичальником строків платежів.

Відповідно до п. 6.6. договору про іпотечний кредит від 3 березня 2008 року № HMТWGІ0000004816, при порушенні позичальником строків платежів по зобов'язанням, передбаченим цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі в межах 10% від суми невиконаного зобов'язання.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження позовних вимог в частині стягнення 61100 грн. штрафу відповідно до п. 6.6. договору позивачем не надано жодного доказу, вказана сума не включена у розрахунок суми кредитного боргу, що позбавляє суд можливості дослідження правильності нарахування вказаної суми враховуючи заперечення відповідача проти позову в цілому, зокрема, що стосується правильності проведення банком нарахування боргу за кредитним договором.

За таких обставин в стягненні вказаної суми банку слід відмовити.

Згідно зі ст. 572, ч. 1 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку", №898 - IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідні положення містяться у п.п. 3.2., 3.3., 4.1. іпотечного договору від 03.03.2008 року.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 38 Закону № 898-IV, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Резолютивна частина рішення містить вказівку щодо продажу предмету іпотеки Банком від імені ОСОБА_2, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 38 Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 вищевказаного Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

В правовій позиції Верховного Суду України, наданій за наслідками розгляду справи №6-61цс15 від 27.05.2015 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права зазначено, що виходячи зі змісту поняття „ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України „Про іпотеку", судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону „Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

В основному рішенні суду від 02.12.2014 року не вирішено питання щодо визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Додатковим рішенням суду від 16.12.2014 року початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення дій по реалізації предмета іпотеки.

Таке визначення ціни судом суперечить вимогам ч. 1 ст. 39 Закону „Про іпотеку", вищевказаній постанові ВСУ, тому з урахуванням встановлених обставин справи, приймаючи до уваги той факт, що між сторонами спору не досягнуто спільної домовленості щодо ціни іпотечного майна, а від права на проведення судової експертизи щодо визначення дійсної вартості предмету іпотеки, роз'ясненого сторонам судом в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України вони відмовилися, тому початкову ціну слід встановити відповідно до п.п. 1.3.2., 1.4. іпотечного договору.

Відповідно до п.п. 1.3.2., 1.4. вказаного Договору оціночна вартість предмету іпотеки визначена шляхом проведення оцінки предмету іпотеки згідно зі звітом про оцінку від 21.02.2008 року, складеного ПАТ КБ „Приватбанк", становить 400 000 грн. Сторони погоджуються з тим, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки у будь-якому випадку його вартість буде визначатися на підставі акту незалежної оцінки нерухомого майна або встановлюватися за домовленістю сторін.

За таких обставин початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації необхідно визначити у розмірі 400 000 грн.

Хоча апелянтами не було подано скарги на додаткове рішення суду від 16 грудня 2014 року, однак враховуючи обставини справи, у відповідності з ч. 3 ст. 303 ЦПК України воно підлягає перегляду апеляційною інстанцією разом з основним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 898-IV після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначеної норми а також статей 39, 40 Закону України „Про іпотеку", статті 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне житло, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК України). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132-2 ЖК України.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року, справа № 6-875цс15, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З умов іпотечного договору № HMТWGІ0000004816 від 03.03.2008 року вбачається, що кредит надається на придбання у власність окремого житлового будинку з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В той же час іпотечним договором № HMТWGІ0000004816 від 03.03.2008 року, укладеним між кредитором та позичальником ОСОБА_2 визначено, що предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 124,20 кв.м., житловою площею 79,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва на право власності від 05.06.1996 року, НОМЕР_1, виданим Теофіпольською селищною радою.

Як вбачається зі змісту вищевказаного свідоцтва, житловий будинок АДРЕСА_1 належить в цілому ОСОБА_2 на праві особистої власності.

Таким чином, аналізуючи зазначені докази, колегія суддів приходить до висновку, що отримані в кредит кошти за іпотечним договором № HMТWGІ0000004816 від 03.03.2008 року, укладеним між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_2 не були витрачені на придбання переданого в іпотеку майна. Житловий будинок АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, належав на праві приватної власності боржнику ще задовго до отримання ним в березні 2008 року коштів у Банку, з 1996 року, тому вказівка в іпотечному договорі на те, що цільовим призначенням кредитних коштів є придбання вказаного будинку позивальником не відповідає встановленим судом обставинам справи.

Враховуючи вищезазначене, оскільки предмет іпотеки в даному випадку не був придбаний за кредитні кошти, а ПАТ КБ „Приватбанк" не надало суду об'єктивних даних щодо можливості надання відповідачам іншого постійного житла взамін того, з якого їх запропоновано виселити, яке є предметом іпотеки, тому у виселенні відповідачів необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк", ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року та додаткове рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» за кредитним договором № HMTWGI0000004816 від 3 березня 2008 року на суму 720671,64 грн. (сімсот двадцять тисяч шістсот сімдесят одна гривня 64 коп.), яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 297463,67 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 254261,78 грн. та заборгованості по пені в сумі 168946,19 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору № HMTWGI0000004816 від 3 березня 2008 року, - будинок загальною площею 124,2 кв.м, житловою площею 79,3 кв. м., який розташований по АДРЕСА_1 шляхом продажу публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в сумі 400 000 грн. (чотириста тисяч грн.).

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

_____________

Головуючий у першій інстанції - Cамойлович А.П. Доповідач - Гринчук Р.С.

Категорія № 19,27