Рішення № 48044674, 05.08.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/16589/14-ц

Провадження № 22-ц/792/1017/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Грох Л.М.,

при секретарі: Гриньовій А.М.,

з участю позивача та його представника - ОСОБА_1,

представника відповідача - Небрата В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди з апеляційною скаргою Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2015 року, -

встановила:

В серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ДП „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" (далі - підприємство) зі зменшеними під час судового розгляду позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 19591,20 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18360 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідач при звільненні не провів з ним остаточного розрахунку, не виплатив усієї суми заробітної плати внаслідок чого повинен сплатити суму недоплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2015 року позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19 570 грн. 26 коп. заборгованості по заробітній платі, 18 360 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 2 000 грн. моральної шкоди.

В апеляційній скарзі підприємство просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, оскільки Хмельницька філія Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" є самостійним платником державних обов'язкових податків та зборів, здійснює відрахування до бюджетів різних рівнів та соціальні виплати; персональну відповідальність за своєчасність та повноту виплати заробітної плати працівникам філії несе безпосередньо її керівник, в даному випадку в період роботи ОСОБА_3 саме він здійснював такий контроль, тому жодної вини підприємства у невиплаті зарплати відповідачу немає. Розрахунково-платіжні відомості та табеля обліку робочого часу, які були надані відповідачем на підтвердження його позовних вимог є неналежними доказами, оскільки такі документи були відсутні на підприємстві і ОСОБА_3 самовільно їх привласнив. Дані, які містяться в цих документах не відповідають дійсності, оскільки хоча відповідач декілька разів перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, однак по даних вказаних документів в ці дні він перебував на роботі.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та пояснив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, допустив порушення норм матеріального права в частині вирішення питання розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача та судових витрат.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням судом норм матеріального права оспорюване рішення підлягає зміні в частині вирішення питання стягнення моральної шкоди та судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Статтею 30 вказаного Кодексу передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з п. 2.1. діючого „Положення про Хмельницьку філію державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу", філія є відокремленим структурним підрозділом Підприємства, (Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу"), без права юридичної особи і діє від імені Підприємства в межах, визначених цим Положенням. Відповідальність за діяльність Філії несе Підприємство. Підпунктами 7.1.3., 7.1.4. вказаного Положення передбачено, що до компетенції Підприємства належить визначення організаційної структури Філії та затвердження штатного розпису Філії; визначення і затвердження умов оплати праці працівників Філії. Відповідно до п.п. 7.2., 8.4. Положення, керівництво Філією здійснює директор Філії, який призначається на посаду наказом генерального директора Підприємства. Оплата праці працівників Філії здійснюється у відповідності до системи та форми, встановленої на підставі законодавства про працю.

Маючи статус юридичної особи Державне підприємство „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" є належним відповідачем в даній справі, оскільки Хмельницька філія Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" немає статусу самостійної юридичної особи.

Частиною 1 статті 1 Закону України „Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 в період з 10.09.2012 року по 10.04.2014 року перебував на посаді директора Хмельницької філії ДП „Центр сертифікації та експертизи насінні та садового матеріалу".

Наказом від 10.04.2014 року його було звільнено з посади за угодою сторін.

В день звільнення і до розгляду справи в суді з позивачем не було проведено повного розрахунку, як того вимагає ст. 116 КЗпП України.

Заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2013 року по 10 квітня 2014 року на час розгляду справи в суді становить 19 570 грн. 26 коп.

Вище встановлені обставини підтверджуються доказами, зокрема: фінансовим звітом за 2014 рік ДП „Центр сертифікації та експертизи насінні та садового матеріалу", відповідно до якого на початок звітного періоду борг по заробітній платі перед працівниками підприємства становив 114 090 грн., на кінець звітного періоду - 176 977 грн.; довідкою ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" від 28.07.2015 року, №р6-13107/43/2-536, з якої вбачається, що заробітна плата ОСОБА_3 перераховувалася на картковий рахунок в цьому банку з порушенням періодичності платежів та їх розмірів, зокрема, за 2013 рік відсутні дані по нарахуванню заробітної плати за 3 місяці з 12 облікових, за 2014 рік є дані про нарахування заробітної плати лише за липень, серпень, що підтверджується також даними виписки про рух коштів на рахунку ОСОБА_3, наданий ПАТ „Райффайзен Банк Аваль".

В судовому засіданні апеляційного суду обидві сторони визнали ту обставину, що ОСОБА_3 лікарняні листи за період з вересня місяця 2013 року по березень місяць 2014 року по місцю роботи не пред'являв, оплати за лікарняні йому нараховано та виплачено не було, тому посилання апелянта на недостовірність даних в табелі обліку робочого часу щодо позивача в зв'язку з його перебуванням на лікарняному слід визнати необґрунтованими і до уваги не приймати.

Також в суді представник апелянта пояснив, що кошти на виплату заробітної плати працівникам філії, в тому числі і директору, перераховуються централізовано підприємством, після чого їх виплата проводиться через установу банку на картковий рахунок кожному працівнику. Тобто філія не наділена повноваженнями нарахування та виплати заробітної плати власним працівникам, в тому числі і директору.

За таких обставин висновок суду про необхідність виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є також обґрунтованим.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши в даному випадку, що ОСОБА_3 не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд, врахувавши відсутність між сторонами спору щодо розміру належних позивачу до виплати сум, на підставі ст. 117 КЗпП України прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

При цьому доводи апелянта про відсутність його вини у невиплаті заробітної плати позивачу необґрунтовані.

Як вбачається з вищевикладених норм трудового законодавства, законодавства про оплату праці, положення про філію, обов'язок по її виплаті лежить на роботодавцеві, власнику або уповноваженому ним органу.

В даному випадку роботодавцем є саме Державне підприємство „Центр сертифікації та експертизи насінні та садового матеріалу", яке і повинно нести відповідальність за своєчасність і повноту виплати заробітної плати, про що свідчать також перераховані вище пункти Положення про Хмельницьку філію державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу", письмові докази.

Та обставина, що Хмельницька філія підприємства зареєстрована як самостійний платник податків, зборів та соціальних виплат по місцю її знаходження не дає підстав для висновку про те, що вона є також відповідальною за виплату заробітної плати працівникам філії.

Судом не встановлено протиправних дій або бездіяльності ОСОБА_3, як директора філії, направлених на умисну невиплату собі заробітної плати з метою штучного створення заборгованості.

Крім того, до його повноважень, як директора філії, не входило питання виплати заробітної плати, в тому числі можливість її невиплати або затримки у виплаті за наявності відповідних коштів на рахунку.

Розрахунок середнього заробітку був проведений позивачем у відповідності з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року, № 100, про що правильно відмітив суд в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Посилання апелянта на те, що надані позивачем в судове засідання докази, а саме, розрахунково-платіжні відомості, табелі обліку використаного робочого часу Хмельницької філії підприємства не відповідають дійсності є необґрунтованим, дані, які містяться у вказаних документах відповідачем не спростовано.

При цьому твердження про те, що позивач самовільно та протиправно заволодів вказаними документами, фактично привласнив їх, не спростовує наявних у них даних, не впливає на оцінку доказів в справі.

В той же час суд в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не навів в рішенні мотивів, з яких він виходив при вирішенні питання щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року, № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені.

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Таким чином факт моральних страждань та їх зв'язок з порушенням законних прав працівника є предметом доказування в справі відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України.

ОСОБА_3 в суд не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним в позові обставин щодо розміру заподіяння моральних страждань у зв'язку з невиплатою заробітної плати в сумі 5000 грн.

Сам по собі факт невиплати належних працівнику грошових коштів з вини відповідача не є підставою для автоматичного стягнення моральної шкоди з роботодавця в розмірі, який зазначив позивач.

За таких обставин, враховуючи встановлені обставини справи, докази, які в ній містяться щодо моральної шкоди, вимоги чинного законодавства, що регулюють відносини у сфері відшкодування моральної шкоди працівнику у зв'язку з порушенням його прав, моральну шкоду в даному випадку слід визначити у розмірі 500 грн.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 88 ЦПК України. При цьому необхідно врахувати, що позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку носять майновий характер, вимоги в частині стягнення моральної шкоди є вимогами немайнового характеру, а позивач був звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви до суду на підставі Закону.

В решті рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального закону, відповідає обставинам справи, тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2015 року в частині стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" на користь ОСОБА_3 500 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства „Центр сертифікації та експертизи насіння і садового матеріалу" в дохід держави 622 грн. 90 коп. судового збору.

В решті рішення суд залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

_____________

Головуючий у першій інстанції - Палінчак О.М. Доповідач - Гринчук Р.С.

Категорія № 53,55