Ухвала суду № 48040855, 30.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/1623/15-ц Номер провадження 22-ц/775/136/2015

Єдиний унікальний номер: 233/1623/15-ц

Номер провадження: 22ц/775/136/2015

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Котормус Т.І.

Доповідач Новосьолова Г.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Артемівськ

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Новосьолової Г.Г.,

суддів: Кішкіної І.В., Новосядлої В.М.,

при секретарі Верховській Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2015 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

07 квітня 2014 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором мотивуючи свої вимоги наступним.

10 грудня 2005 року між сторонами був укладений договір №б/н, згідно якого ОСОБА_1 отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач не сплатив своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами, отже у порушенні умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання не виконав.

У звязку з чим, відповідач має заборгованість за кредитним договором станом на 28 люте 2015 року у розмірі 12 202,03 грн., яка складається з: 8 514,51 грн. - заборгованість за кредитом, 2 440,75 грн. - заборгованість за відсотками, 189,53 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 557,24 грн. - штраф (відсоткова частина).

Тому, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

22 травня 2015 року заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 8514,51 грн. В інший частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів, комісії, неустойки, задовольнивши вимоги про стягнення заборгованості з процентів, комісії, неустойки у повному обсязі, у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Судові витрати покласти на відповідача. Рішення суду в інший частині залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає наступне:

- суд першої інстанції при ухваленні рішення не взяв до уваги Умови та правила надання банківських послуг та Тарифів на обслуговування карти відповідача, оскільки вони не містили підпису відповідача, а заява позичальника не містить жодного посилання на нарахування процентів, комісії, пені та штрафу, але відповідач засвідчив у Заяві позичальника, що він «ознайомився і згоден із Умовами та Тарифом».

Таким чином, апелянт вважає, що заява разом з умовами та тарифом складає договір про надання банківських послуг, а тому між сторонами виникли договірні відносини, що походять з кредитного договору.

Відповідач підписанням заяви позичальника приєднався до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а тому банк у відповідності до умов договору здійснював нарахування відповідачу процентів, пені та штрафів.

У судове засідання не зявився представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк», про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи та лист від банку про розгляд справи за їх відсутності (а.с.95,104).

У судове засідання апеляційного суду не зявилась відповідачка ОСОБА_1.В.

З матеріалів справи вбачається, що в позовній заяві адреса ОСОБА_1 зазначена: м. Макіївка, Донецької області, але згідно листа ЦПЗ №2 від 3 червня 2015 року №01/3-1620, з 27 листопада 2014 року ЦПЗ №2 не приймає поштові відправлення на територію м. Донецька. Телефонний зв'язок з ОСОБА_1 відсутній.

Крім цього, апеляційним судом Донецької області на сайті судова влада України 22 липня 2015 року було розміщено оголошення про розгляд справи за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанку» на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 30 липня 2015 року о 09 год. 30 хв.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні процентів, комісії та неустойки, тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із розясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови « Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно всебічно зясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних в частині стягнення процентів, комісії та неустойки обґрунтовано виходив з вимог ст.207, 1054, 1055 ЦК України та зазначив, що відсутні законні підстави вважати Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи на обслуговування карти, частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 10 грудня 2005 року.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви долучені Умови та правила надання банківських послуг, але позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту саме в редакції, що долучена до позовної заяви, а тому ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались, відмітка про те, що відповідач з ними ознайомлений на копії таких Умов відсутня.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, що в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені та штрафів правильно виходив з того, що анкетою заявою не встановлено права позивача їх нараховувати.

Крім цього, слід зазначити, що зазначені пеня та штрафи нараховувалися відповідно до Умов надання банківських послуг, які правильно визнані судом першої інстанції, такі що не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків зазначив, що в заяві від 10 грудня 2005 року або в будь якому іншому документі, де міститься підпис відповідачки не встановлено розмір відсотків за користування кредитними коштами, якій би був узгоджений між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2008 року відповідачка подала заяву про збільшення кредитного ліміту, яка була підписана нею не в кінці тексту, а перед розділом 5 «банківські послуги», де визначена процентна ставка 3% щомісячно.

Таким чином, наявність підпису відповідачки перед визначенням процентної ставки за користування кредитом ставить під сумнів узгодження цієї умови договору між сторонами.

А за таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо істотної умови , а саме процентної ставки за користування кредитними коштами.

Під час розгляду справи у апеляційній інстанції представник позивача пояснила, що банком розроблена стандартна форма заяви у разі підвищення ліміту, в якій місце для підпису заявника визначене перед основною умовою договору процентної ставки за користування кредитом.

Крім того, із наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається що позивач тричі, без узгодження із позичальником змінював відсоткову ставку, що було підтверджено представником позивача під час розгляду справи у апеляційної інстанції.

Вказані обставини свідчать про те, що між сторонами не було досягнуто домовленості по всім умовам договору включаючи розмір процентної ставки, штрафів та пені.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону вбачається, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та штрафів з вищенаведених підстав, а також що Умови надання кредиту, не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Довід апеляційної скарги про те, що заява разом з умовами та тарифом складає договір про надання банківських послуг, а тому між сторонами виникли договірні відносини, що походять з кредитного договору та відповідач підписанням заяви позичальника приєднався до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а тому банк у відповідності до умов договору здійснював нарахування відповідачу процентів, пені та штрафів є неспроможними з вищенаведених підстав.

Наведені в скарзі позивача доводи необґрунтовані й правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.308, 315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанку» відхилити

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: