Рішення № 48014272, 27.07.2015, Вишгородський районний суд Київської області

27.07.2015 Справа № 363/157/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2015 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Підкурганного В.В.

при секретарі Слободенюк Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

у січні 2015 року позивач звернувся до суду із названим позовом у якому просив виділити йому у власність земельну ділянку розміром 0,0615 га та садовий будинок № 115 з відповідними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 650 000 грн.; припинити право власності ОСОБА_2 на відповідну ? частку тих самих садового будинку та земельної ділянки; стягнути з нього на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 88 400 грн.; виділити ОСОБА_2 у власність земельну ділянку розміром 0,128 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 473 200 грн., припинивши його право власності на неї.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 Після його смерті спадок прийняли за законом він та ОСОБА_2

До спадкового майна входили зазначені садовий будинок, земельна ділянка площею 0,0615 га на якій розташований будинок та земельна ділянка площею 0,128 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На зазначене майно 6 жовтня 2014 року сторони отримали свідоцтва про право на спадщину за законом по ? частці кожний.

Однак, сторони не можуть дійти згоди, щодо розподілу та користування спадковим майном, крім того між ними склалися неприязні стосунки, нормалізувати які не вбачається можливим.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 скористалася своїм правом, передбаченим статтею 123 ЦПК України та подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності у якому просила встановити порядок володіння та користування садовим будинком № 115 з відповідними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за яким виділите у постійне володіння та користування ОСОБА_2 у садовому будинку літню кімнату 7 площею 9.3 кв. м, ОСОБА_1 виділити у постійне володіння та користування у садовому будинку літню кімнату 8 площею 12.8 кв.м. Котельну площею 46.4 кв. м, веранду 2 площею 6.5 кв.м, гостьову 3 площею 30.1 кв.м, сауну 4 площею 4.4 кв.м, санвузол 5 площею 5.0 кв.м, хол 6 площею 12.4 кв.м у садовому будинку та сарай Б, огорожу N 1-4, І - колонку питну, ІІ - вигрібну яму, ІІІ- вимощення залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1, пославшись на частину 3 статті 358 ЦК України.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник позов підтримали та просили про його задоволення, з викладених у ньому підстав.

Зазначивши, що спірний будинок не придатний для спільного використання двома різними родинами у зв'язку із особливістю його спорудження.

Щодо задоволення зустрічного позову заперечували.

Відповідач за первісним позовом та її представник проти позову заперечували, вважали що вимоги позивача за первісним позовом є необґрунтованими та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, наполягали на задоволенні зустрічного позову, так як, на їх думку, запропонований ними порядок володіння та користування спадковим майном буде зручним для обох сторін.

Заслухавши позицію учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом зазначається наступне.

У судовому засіданні встановлено, 25 вересня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 1656 (а.с. 70). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Як вбачаться з технічного паспорту садовий будинок по АДРЕСА_1, належав ОСОБА_4 (а.с. 17-23).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 6 жовтня 2014 року зареєстрованих в реєстрі за № 1-1288; № 1-1290; № 1-1294; № 1-1296; № 1-1298; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували по ? частці садового будинку АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0.0615 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_2; земельної ділянки площею 0.128 га, яка розташована с. Гора, Бориспільський район Київська область (а.с. 8, 11, 14, 57-58), право власності на яке за ними було зареєстровано того ж дня (а.с. 9-10, 12-13, 15-16, 59-60).

Згідно висновку судово-будівельно-технічної експертизи від 25 травня 2015 року № 14-05/025-15, технічно розділити в натурі між двома співвласника садовий будинок № 115 з відповідними будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 в існуючому об'ємі та площі забудови в рівних частинах, які відповідали діючим будівельним нормам є не можливим (а.с. 117-132).

З огляду на встановлені обставини судом зазначається наступне.

Відповідно до статті 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Так, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із сформульованих позивачем ОСОБА_1 позовних вимог вбачається, що, на його думку, доцільним було б судове рішення про виділення йому у власність садового будинку № 115 з відповідними будівлями і спорудами разом із земельною ділянкою розміром 0,0615 га що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 650 000 грн. та припинити право власності ОСОБА_3 на відповідну ? частку зазначеного садового будинку та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 88 400 грн.; виділити ОСОБА_2 у власність земельну ділянку розміром 0,128 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 473 200 грн., припинивши право власності позивача за первісним позовом на неї.

Питання припинення права власності окреслено правовими нормами, закріпленими у статті 346 ЦК України, згідно якої підставами припинення права власності є:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

І той же час, первісний позов ОСОБА_1 обґрунтовано диспозицією статті 1278 ЦК України, згідно якої частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Тобто, мова йде про права спадкоємців на виділ їх частки в натурі чи за взаємною згодою чи у судовому порядку. В останньому випадку, такого виду правовідносини врегульовуються правилами, що містяться у главі 26 ЦК України.

Зокрема, згідно статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (стаття 357 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки . Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Однак, питання про сплату ОСОБА_1 компенсації за його частку в майні, перед судом не ставилося.

Крім того, відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Однак, з урахування доказів, наданих сторонами по справі, встановлених судом фактичних обставин по справі, підстав для застосування 365 ЦК України щодо задоволення первісного позову в частині припинення права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: садовий будинок № 115 з відповідними будівлями і спорудами разом із земельною ділянкою розміром 0,0615 га що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - судом не вбачається.

Показання допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_5 також не можуть бути взяті судом до уваги, так як сам факт неприязних стосунків між сторонами по справі протягом певного періоду часу, також, не може слугувати підставою для припинення права власності будь-кого із фізичних осіб.

Крім того, згідно висновку судово-будівельно-технічної експертизи від 25 травня 2015 року № 14-05/025-15, технічно розділити в натурі між двома співвласника садовий будинок № 115 з відповідними будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 в існуючому об'ємі та площі забудови в рівних частинах, які відповідали діючим будівельним нормам є не можливим.

Однак, з його змісту, також, не вбачається підстав, у тому числі, передбачених законом, для припинення права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 146 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Так у статті 212 ЦК України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Тому, позовні вимоги про виділення ОСОБА_1 у власність садового будиноку № 115 з відповідними будівлями і спорудами разом із земельною ділянкою розміром 0,0615 га що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 650 000 грн. та про припинення права власності ОСОБА_2 на відповідну ? частку зазначеного садового будинку та земельної ділянки, на переконання суду, задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеної позиції суду, категоричного заперечення ОСОБА_2 щодо сплати їй будь-якого типу компенсацій за успадковане майно, невненсення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів, не підлягають задоволенню позовні вимоги первісного позову про стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 88 400 грн. та про виділення ОСОБА_2 у власність земельну ділянку розміром 0,128 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 473 200 грн., припинивши право власності на неї позивача за первісним позовом на неї.

Отже, на переконання суду, із врахуванням встановлених судом фактичних обставин по справі, досліджених у судовому засіданні доказів, визначених судом норм матеріального і процесуального права, що врегульовують правовідносини між сторонами по справі, суд приходить до висновку що первісний позов не підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності, то й він, на переконання суду не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вже зазначалося судом, відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України, Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Однак, із запропонованого ОСОБА_2 варіанту порядку володіння та користування спірним майном, вбачається невідповідність розмірів приміщень, які, на її думку, мали б залишитись у користування сторонам по справі, розміру їх часток у спірному майні. А щодо порядку користування земельною ділянкою, яка, також, належить сторонам на титулі права спільної часткової власності, у ньому взагалі не йдеться.

Тому, її позовні вимоги за зустрічним позовом не відповідають названому правилу, закріпленому у частині 3 статті 358 ЦК України.

Також, судом взято до уваги позицію ОСОБА_1 та його представника, які заперечували щодо встановлення порядку користування спірним нерухомим майном.

Отже, визначених законом підстав для задоволення зустрічного позову судом не вбачається.

Керуючись статтями 209-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна в натурі - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в строки і в порядку, визначені статтями 294 та 296 ЦПК України, відповідно.

Суддя