Постанова № 47997713, 31.07.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2015 року Чернігів Справа № 825/1980/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Ул'яничеві М.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Труби А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.06.2015 № 0011941703.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акт перевірки від 24.12.2014 № 43/17-НОМЕР_2, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містить неправомірні висновки, які не відповідають фактичним обставинам, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами. Крім того, зазначає, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні допущено арифметичну помилку в сумі нарахованого грошового зобов'язання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що в ході перевірки позивачем не було надано в повному обсязі підтверджуючі документи щодо спірних взаємовідносин з ТОВ «Екон трейд», а саме: товаротранспортні накладні на відпуск товару, подорожні листи, паспорти якості пального та сертифікати. Вказує, що документи, які були надані позивачем, не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть використовуватись при формуванні податкового та бухгалтерського обліку.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) зареєстрований як фізична особа-підприємець 10.11.2014, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4.

Відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 24.12.2014 № 43/17-НОМЕР_2 (а.с. 15-28, т. 1).

Згідно висновків, викладених у вищевказаному акті, перевіркою було встановлено, зокрема, порушення вимог пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, на підставі чого донараховано податок на додану вартість в сумі 42689,00 грн., в тому числі за січень 2013 року на 33,00 грн., за лютий 2013 року на 33,00 грн., за березень 2013 року на 33,00 грн., за квітень 2013 року на 25,00 грн., за листопад 2013 року на 18268,00 грн., за грудень 2013 року на 24297,00 грн.

Такий висновок фіскального органу ґрунтується на тому, що при перевірці не було підтверджено реальність здійснення господарських відносин між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Екон трейд», а також завищено податковий кредит в результаті включення до його складу податкових накладних, які виписані ПП «Явір-2000» за охорону території, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1-В, що належить ФОП ОСОБА_3, але використовується в господарській діяльності ПП «Пластик-Сервіс» (дані операції не відносяться до господарських операцій ФОП ОСОБА_3.).

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 02.02.2015 № 0001791703 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 63847,50 грн. (42565,00 грн. за основним платежем та 21285,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), яке було оскаржено позивачем до Головного управління ДФС у Чернігівській області та за результатами розгляду скарги рішенням від 12.03.2015 № 203/6/25-01-10-04-15 скасовано (а.с. 54-59, т. 1).

Головне управління ДФС у Чернігівській області, скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, виходило з того, що у зв'язку з допущенням арифметичної помилки не донарахована сума податку на додану вартість в сумі 125,16 грн., та відповідно не застосована штрафна санкція, а тому підлягає донарахуванню сума податку на додану вартість в розмірі 125,16 грн. з відповідним застосуванням штрафних санкцій. Крім того, було вказано, що у податковому повідомленні-рішенні відсутні посилання на порушення підприємцем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Також було зобов'язано Прилуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Чернігівській області забезпечити прийняття та направлення до ФОП ОСОБА_3 податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 64035,39 грн. (в тому числі податок - 42690,26 грн., санкція - 21345,13 грн.) за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за № 32135/22447.

04.06.2015 на підставі акту перевірки від 24.12.2014 № 43/17-НОМЕР_2 та рішення про результати розгляду скарги від 12.03.2015 № 203/б/25-01-10-04-15 відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0011941703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 63847,50 грн. (42690,26 грн. за основним платежем та 21345,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 14, т. 1).

Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу першого пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що між ТОВ «Екон трейд» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поставки нафтопродуктів № 5 від 05.08.2013, підписаний уповноваженими на те особами та скріплений печатками (а.с. 63-64, т. 1).

Відповідно до умов даного договору (пункти 1.1, 1.2, 4.1) постачальник зобов'язується поставити й передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти. Номенклатура, кількість, ціна товару визначається сторонами за взаємною згодою на основі заявки покупця й зазначається в специфікаціях та/або розрахункових документах (рахунках-фактурах), видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору. Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на умовах 100% передплати, а в інших випадках оплата узгоджується відповідно до додатків та додаткових угод до цього договору.

Виконання сторонами вказаного договору поставки підтверджується специфікацією на постачання товару від 04.11.2013, від 22.11.2013, від 02.12.2013, від 23.12.2013; рахунок-фактурами № СФ-04/11-9 від 04.11.2013, № СФ-22/11-4 від 22.11.2013, № СФ-02/12-5 від 02.12.2013, № СФ-23/12-6 від 23.12.2013; платіжними дорученнями № 367 від 14.11.2013, № 370 від 20.11.2013, № 383 від 27.11.2013, № 389 від 05.12.2013, № 402 від 12.12.2013, № 404 від 23.12.2013, № 408 від 24.12.2013, № 416 від 26.12.2013, № 9 від 09.01.2014; видатковими накладними № РН-04/11-9 від 04.11.2013, № РН-22/11-4 від 22.11.2013, № РН-02/12-5 від 02.12.2013, № РН-23/12-6 від 23.12.2013; товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів № 00225 від 04.11.2013, № 00292 від 22.11.2013, № 00341 від 02.12.2013, № 00397 від 23.12.2013; податковими накладними № 11 від 04.11.2013, № 68 від 22.11.2013, № 5 від 02.12.2013, № 44 від 23.12.2013; актами здачі-прийняття товару № 04/11-9 від 04.11.2013, № 22/11-4 від 22.11.2013, № 02/12-5 від 02.12.2013, № 23/12-6 від 23.12.2013 (а.с. 29-53, 65-68, т. 1).

Всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Екон трейд».

Крім того, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що придбане паливо зливалось у баки наявних на території автомобілів, а решта зливалась у ємкості, на підтвердження чого надав фотографії та листи торгівельних організацій, в яких вказано об'єми паливних баків, встановлених заводами-виробниками на автомобілі, які знаходяться у власності позивача та використовуються ним у господарській діяльності.

Для підтвердження можливості зберігання палива позивачем надано документацію на автозаправочний пункт, накладні від 06.10.2009 № 414 та від 28.11.2009 № 521, які підтверджують факт придбання 3 ємкостей по 600 літрів, 1 ємкості на 800 літрів, 8 ємкостей по 200 літрів, та фотокартки, які підтверджують можливість розвантаження та зберігання пального.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Екон трейд» став акт перевірки від 10.07.2014 № 196/2200/38475635, яким встановлено, що операції з придбання товару у ТОВ «Екон трейд» по ланцюгу постачання не мали реального товарного характеру, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.

Однак, суд вважає, що такий акт не може слугувати безспірним та об'єктивним доказом того, що господарська операція між позивачем та його контрагентами не відбувалась.

Так, зазначені в акті обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Як встановлено, позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, а суми за цими накладними було включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому їх і отримано.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним на придбання палива.

Крім того, згідно висновків, викладених в акті перевірки, позивачу підлягає донарахуванню податок на додану вартість в сумі 42689,00 грн., в тому числі за січень 2013 року на 33,00 грн., за лютий 2013 року на 33,00 грн., за березень 2013 року на 33,00 грн., за квітень 2013 року на 25,00 грн., за листопад 2013 року на 18268,00 грн. та за грудень 2013 року на 24297,00 грн., однак, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суму грошового зобов'язання за основним платежем позивачу збільшенню на суму 42690,26 грн., від якої, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21345,13 грн.

Водночас, загальний розмір грошового зобов'язання (63847,50 грн.), зазначеного у податковому повідомленні-рішенні, не відповідає сумі грошових зобов'язань за основним платежем (42690,26 грн.) та за штрафними санкціями (21345,13 грн.), наведених у розрахунку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.06.2015 № 0011941703.

Посилання відповідача щодо невідповідності вимогам законодавства товарно-транспортних накладних, судом не приймаються до уваги, оскільки відсутність товарно-транспортних накладних або неналежне їх складання, може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства та не може бути підставою для донарахування грошового зобов'язання.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ФОП ОСОБА_3 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 206,10 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 04.06.2015 № 0011941703.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 206,10 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.О. Непочатих