Рішення № 4798670, 09.06.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2009

Справа №2-24/1233-2009

За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (98612 АР Крим, м. Ялта, вул.. Кривошти, 27; ідентифікаційний код 03348005)

До відповідача Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Самсонова Олексія Володимировича, (98600 АР Крим, м. Ялта, с. Алупка, пров. Енергетиків, 11; ідентифікаційний номер 2291713814)

Про стягнення 13567,98 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

представники:

Від позивача – Нетесов Д.О., довіреність № 8-2/ю від 09.02.2009 р. у справі

Від відповідача – Самсонов О.В.

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Самсонова Олексія Володимировича про стягнення 13567,98 грн. за договором № 2279 від 06.11.2008 р. про надання послуг з водопостачання та водовідведення, в тому числі суму основного боргу у розмірі 11122,56 грн., 3% річних у розмірі 136,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 703,08 грн., пеню у розмірі 867,04 грн.,738,72 грн. заборгованості за перевищення ліміту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору № 2279 від 11.06.2008 р. про надання послуг з водопостачання та водовідведення позивач надавав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, однак відповідач обов’язки за договором щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги виконував неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості та стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10.03.2009р. порушено провадження по справі суддею Господарського суду АР Крим Пєтуховою Н.С.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду АР Крим Тіткова С.Я. від 03.04.2009 р. у зв’язку з хворобою судді Господарського суду АР Крим Пєтухової Н.С. справу № 2-9/1233-2009 передано судді Господарського суду АР Крим Колосовій Г.Г. з привласненням справі № 2-24/1233-2009.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.04.2009р. справа прийнята до провадження суддею Господарського суду АР Крим Колосовою Г.Г.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, з мотивів, викладених у відзиві на позов. Так, відповідач посилається на те, що ним своєчасно сплачувалися надані послуги відповідно до показників водоміру, які знімаються контролером позивача.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2008 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (Постачальник) та Суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою Самсоновим Олексієм Володимировичем (Споживач) укладено|ув'язнений| договір № 2279 про надання послуг з водопостачання та водовідведення (а.с. 8-11).

Згідно з пунктом 1 Договору, Постачальник зобов’язується надавати Споживачу послуги з водопостачання та водовідведення, а Споживач зобов’язується своєчасно здійснювати оплату за споживання та користування послугами та інші платежі на умовах дійсного договору.

Розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі наданих рахунків по встановленим дійсним договором тарифам (п. 3.1 Договору).

Представник Споживача зобов’язаний отримувати рахунки за комунальні послуги по водоспоживанню та водовідведенню у Постачальника 25 числа кожного місяця, рахунок підлягає сплаті протягом 5-ти банківських днів з вказаної дати (п. 3.6 Договору).

Позивач обов’язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується рахунками – актами за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р., показниками водоміру, та по суті не заперечується відповідачем.

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за вищевказаним Договором позивач виставив рахунки на загальну суму 11628,00 грн. за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р.(а.с.15-21).

Як зазначає позивач, відповідачем надані послуги сплачувалися не у повному обсязі та несвоєчасно, що призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги у розмірі 11122,56 грн. за період з липня 2008 р. по грудень 2008 р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з розрахунку позивача та рахунку-акту наданих послуг № 2279 від 28.07.2008р. за комунальні послуги, відпущені за липень 2008р., заборгованість відповідача у розмірі 11122,56 грн. складається з вартості наданих послуг за договором у період з липня 2008 р. по грудень 2008 р. у розмірі 336,96 грн. та з суми 10785,60 грн., яка нарахована відповідно до акту № 2279 від 04.07.2008р.

Відповідно до пояснень позивача, нарахування 10785,60 грн. було зроблено за актом № 2279 від 04.07.2008 р. про користування абонентом водопостачання згідно п. 4.1 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року65, у редакції, чинній на день складання акту. Як стверджує позивач, 04.06.2004р. Самсонов О.В. одержав технічні умови № 5/150, п. 1.3 яких передбачено установку водоміру типу КВ 1,5 із замочною арматурою. Однак, у порушення п. 3.6 технічних умов № 5/150 Самсонов О.В. здійснював користування водопостачанням, про що свідчать показники водоміру «РОСА -15» у розмірі 1008 м.куб, згідно складеному акту від 04.07.2008 р., за використану воду оплату не здійснював.

Як вбачається з вказаного акту, при дослідженні стану внутрішньої домової мережі, арматури та водомірного господарства по вул. Свердлова, 6, що належить СПД Самсонову О.В., представниками позивача було встановлено, що при укладенні договору з Водоканалом був встановлений новий водомір КВ 1,5 № 186783 з початковими показниками 00000 м.куб. Старий водомір «РОСА -15» № 99011753 був знятий з показником 01008 м.куб. Раніше гайки водоміру були опломбовані пломбою контролеру абонентського відділу Водоканалу. За використану воду оплата не виконувалась (а.с.87).

Як вбачається з технічних умов від 04.06.2004 р., на які посилається позивач, останні були розроблені на підключення до мереж водопроводу та каналізації реконструйованого сараю літ «И» під госпблок громадянки Самсонової Л.М. в м. Ялта по вул. Свердлова, 6 (а.с.89).

В матеріалах справи відсутні докази того, що водомір «РОСА -15» № 99011753 належить саме відповідачу, також позивачем не надано документів, що підтверджують встановлення зазначеного водоміру та його опломбування відносно відповідача у справі, а отже відсутні докази того, що саме відповідач повинен сплачувати вартість використаної води відповідно до показників водоміру «РОСА -15» № 99011753.

Позивачем зазначені документи не надані, тоді як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Навпроти матеріали справи свідчать, що зазначений водомір не має відношення до відповідача, оскільки технічні умови, на які посилається позивач, на підставі яких зазначений водомір був встановлений, були розроблені на громадянку Самсонову Л.М.

Відповідач у відзиві на позов та у судовому засіданні проти вказаних позовних вимог заперечує, посилаючись також на те, що за адресою м. Ялта, вул. Свердлова, 6 знаходиться декілька приміщень, які належать на праві власності різним власникам.

В обгрунтування своїх заперечень відповідачем до матеріалів справи надані документи, зокрема свідоцтво про право власності, згідно з яким Самсонову О.В. на праві власності належить приміщення торгівельного залу № 1-1, 1-2 загальною площею 37,2 кв.м., викопіювання з плану, та інші (а.с. 82, 94).

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд не може прийняти до уваги посилання позивача на акт № 22749 від 04.07.2008 р. як на підставу для нарахування відповідачу заборгованості у розмірі 10785,60 грн.

За такими обставинами суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 10785,60 грн. заборгованості, нарахованої по акту № 2279 від 04.07.2008 р.

Згідно з позовною заявою, до складу заборгованості, яку просить стягнути позивач, включена також вартість наданих послуг за договором у період з липня 2008 р. по грудень 2008 р. у розмірі 336,96 грн.

У судовому засіданні та у відзиві на позов відповідач посилається на те, що ним вартість наданих послуг сплачувалась у повному обсязі, згідно з показниками водоміру, які були записані представником позивача.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем до матеріалів справи були залучені фіскальні чеки та квитанції (а.с.66-67).

Як вбачається з фіскального чеку від 11.07.2008 р. відповідачем була сплачена сума у розмірі 113,32 грн. в рахунок сплати наданих послуг у червні 2008 р., сума у розмірі 126,36 грн. відповідно до фіскального чеку від 12.08.2008 р. була сплачена відповідачем в рахунок наданих послуг за липень 2008 р., 252,72 грн. відповідно до фіскального чеку від 08.09.2008 р. сплачена у рахунок послуг за серпень 2008 р., сума у 140,04 грн. відповідно до квитанції від 07.10.2008 р. сплачена в рахунок надання послуг за жовтень 2008 р., сума у 182,52 грн. відповідно до квитанції від 06.11.2008 р. сплачена в рахунок наданих послуг за грудень 2008 р., також відповідно до квитанції від грудня 2008 р. сума у 28,08 грн. сплачена в рахунок наданих послуг за грудень 2008 р.

За таким обставинами суд приходить до висновку, що відповідачем у період з липня 2008 р. по грудень 2008 р. з урахуванням призначень платежу в рахунок наданих послуг з липня 2008р. по грудень 2008 р. було сплачено суму у розмірі 729,72 грн.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, він, ігноруючи призначення платежу, яке вказано в квитанціях, зараховував суми, сплачені відповідачем, не в рахунок погашення поточного платежу, а в рахунок попередніх платежів та нарахованої пені.

Ці дії позивач обґрунтовував посилання на п. 3.7 договору, відповідно до якого при неостаточності суми виконуваного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги Постачальника у наступній черговості: держмито, витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, пені, у т.ч. за рішенням суду; 3 % річних, інфляція; штраф за перевитрату ліміту, скидання ливневих вод, основний борг по строку виникнення.

З цього приводу суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 розділу IV Закону України “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні” №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь –які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

За такими обставинами суд приходить до висновку, що у позивача були відсутні підстави для зарахування грошових коштів, які були сплачені відповідачем в рахунок наданих послуг, в рахунок сплати нарахованої пені, тобто самостійно змінювати призначення платежу.

Отже матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в рахунок оплати рахунків за надані послуги з водопостачання та водовідведення за липень 2008 р., серпень 2008 р., вересень 2008 р., жовтень 2008 р., листопад 2008 р., грудень 2008 р. було сплачено суму у розмірі 729,72 грн., а тому сума заборгованості відповідача за надані послуги складатиме 0,36 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

В частині стягнення 336,60 грн. основного боргу суд відмовляє у задоволенні позову.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 738,72 грн. заборгованості, яка утворилась у 3 кварталі 2008 р. у зв’язку з перевищенням відповідачем ліміту водоспоживання.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що ліміти водопостачання та водовідведення встановлюються та затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади щоквартально та не можуть бути вище об’ємів, узгоджених технічними умовами на підключення (п. 1.11 Правил). Розмір встановленого ліміту Постачальник повідомляє Споживача додатковим повідомленням, яке становиться невід’ємною частиною дійсного договору.

Для встановлення ліміту водопостачання та водовідведення на наступний рік Споживач кожного року до 01 грудня поточного року надає Постачальнику розрахунок нормативного водопостачання та водовідведення із розбивкою по кварталам, узгоджених з компетентними органами (п. 2.4 Договору).

У випадку ненадання вказаного розрахунку у встановлений строк, ліміт водопостачання та водовідведення не встановлюється, тобто рівняється «0», а споживання вважається поверхлімітним (п. 2.5 Договору).

Рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24.01.2008 р. № 04 були затверджені ліміти водопостачання та водовідведення з міського водопроводу на 2008 р. поквартально відповідно наданих споживачами узгоджених з відповідними органами розрахунків водопостачання та водовідведення на 2008 р. із поквартальною розбивкою та технічними умовами на підключення к мережам водопроводу та каналізації об’єктів (а.с.25).

Повідомленням до договору № 2279 від 11.06.2008 р. відповідач був повідомлений про те, що на 3 квартал 2008 р. йому встановлений ліміт водопостачання та водовідведення на рівні 0,008 тис куб.м. (а.с.24).

Проте, відповідачем у 3 кварталі 2008 р. було використано 0,035 тис куб.м.

У позовній заяві позивач посилається на Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року65 та на п. 1.2 рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, відповідно до якого споживачам, які не надали у встановлені строки узгоджені з відповідними органами розрахунки водопостачання та водовідведення на 2008 р., ліміт витрат води та приймання стоків не встановлюється, при цьому вся спожита вода та прийняті стоки вважаються поверхлімітними.

Відповідно до п. 9.5. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, абонент не має права збільшувати витрату води понад встановлені норми та затверджені ліміти. За використану воду понад встановлені та затверджені ліміти плата проводиться згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 14.04.79 за N 196 "Про норми відпуску електроенергії, газу і води на ведення громадянами особистого підсобного господарства": - підприємствами та організаціями - у п'ятикратному розмірі діючих тарифів на питну воду.

У зв’язку з перевищенням відповідачем ліміту водопостачання та водовідведення у 3 кварталі 2008 р., позивачем був нарахований штраф у розмірі 738,72 грн., який складає п’ятикратну вартість спожитих послуг.

Проте, умовами договору № 2279 від 11.06.2008 р. встановлено, що зокрема п. 9.1.2 за перевищення квартальних лімітів водопостачання Споживач сплачує Постачальнику штраф у розмірі чотирьохкратної вартості (без ПДВ) різниці фактично спожитої води та встановленого ліміту, на підставі наданого рахунку.

Суд вважає за необхідним зазначити, що відповідно до ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

За такими обставинами суд вважає, що у даному випадку сторони домовились зменшити розмір штрафу, передбаченого законодавством, що не є порушенням, а отже застосуванню підлягає штраф, встановлений п. 9.1.2 договору - у розмірі чотирьохкратної вартості (без ПДВ) різниці фактично спожитої води та встановленого ліміту, на підставі наданого рахунку, а тому стягненню підлягає штраф у розмірі 590,78 грн.

В частині стягнення 147,94 грн. штрафу у задоволенні позову відмовлено.

Позивачу також були пред’явлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 867,04 грн.

У судовому засіданні позивачем був наданий новий розрахунок пені на загальну суму 1063,60 грн.

Суд зазначає, що пеня нараховувалась на заборгованість відповідача, наявність якої була спростована у судовому засіданні, за такими обставинами суд залишає вимоги про стягнення пені без розгляду, оскільки наданий позивачем розрахунок пені не відповідає дійсним обставинам справи.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 136,58 грн. 3 % річних та 703,08 грн. індексу інфляції.

Три відсотка річних та індекс інфляції позивачем також нараховувалася на заборгованість відповідача, наявність якої була спростована у судовому засіданні, за такими обставинами суд залишає вимоги про стягнення 3 % річних та індексу інфляції без розгляду, оскільки наданий позивачем розрахунок не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, суд зазначає, що розрахунок 3 % річних не відповідає вимогам законодавства, оскільки у ньому відсутній період нарахування зазначених відсотків.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 15.06.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 5 частини 1 статті 81, статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Самсонова Олексія Володимировича, (98600 АР Крим, м. Ялта, с. Алупка, пров. Енергетиків, 11; ідентифікаційний номер 2291713814) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму» (98612 АР Крим, м. Ялта, вул.. Кривошти, 27; ідентифікаційний код 03348005; р/р 26004310070001 у ЯФ АБ «Південний», МФО 384522) 0,36 грн. заборгованості, 590,78 грн. штрафу, 5,91 грн. державного мита та 5,14 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 11122,20 грн. заборгованості, 147,94 грн. штрафу у задоволенні позову відмовити.

4. В частині стягнення 1063,60 грн. пені, 136,58 грн. 3 % річних, 703,08 грн. індексу інфляції позов залишити без розгляду.

Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.