Рішення № 4797098, 12.08.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2009 р. Справа № 37/272-08

вх. № 9721/4-37

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ

до Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства Агрокомбінат "Слобожанський" смт . Чкалівське

про стягнення 142450,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № 37/272-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (позивач) до Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства "Агрокомбінат "Слобожанський" про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі - 72789,87 грн., пені - 6120,34 грн., 3% річних - 849,07 грн., збитки понесені у зв'язку із знеціненням грошових коштів - 6879,54 грн., штраф 55811,76 грн., що разом складає 142450,58 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2009р. у зв`язку з лікарняним судді Доленчука Д.О., справу №37/272-08 було передано судді Светлічному Ю.В. для розгляду.

Представники сторін у призначене судове засіданні не з`явився, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представили.

Через канцелярію суду надійшли пояснення від позивача та клопотання від сторін про розгляд справи без участі їх представників.

Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнив його.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 28 вересня 2006 року було укладено договір №28/09/06-1 фінансового лізингу.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. за цим договором фінансового лізингу позивач зобов`язався набути у продавця (постачальника) вказаного (обраного) відповідачем у власність річ (речі) що є предметом лізингу, найменування, технічні характеристики, ціна одиниці, кількість і загальна вартість частин майна на момент укладання договору наведені у встановленій відповідачем специфікаціях №№1.1.-1.4 для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності і передати майно у користування відповідачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно п.4.1. Договору сторони встановили, що відповідач передає позивачу майно згідно встановленого графіку в чотири етапи до 28.11.2006р. Пункт 4.3. Договору встановлює, що приймання відповідачем майна оформлюється шляхом складання актів приймання - передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко - економічним показникам та умовам договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме передав спірне майно на загальну суму 1395294,14 грн. відповідачу, що підтверджується актами приймання - передачі від 17.10.2006р., 20.10.2006р., 27.11.2006р. та 12.02.2007р.

Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п 3.1 Договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів згідно додатку до № 1 до спірного Договору.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував умови договору в частині оплати, а саме має заборгованність перед позивачем в розмірі 53581,62 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

05.03.2009р. позивачем було надано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути на його користь, зокрема, 112789,87 грн. основного боргу, 6120,34 грн. пені, 849,07 грн. 3% річних, 6879,54 грн. збитків із знецінення грошових коштів, 55811,76 грн. штрафу.

20.05.2009р. позивач надав заяву про зменшення позовних вимог у зв`язку з частковою оплатою суми основного боргу, а саме просить суд стягнути на його користь 72789,87 грн. основного боргу, а всі інші позовні вимоги залишити без змін.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовули наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 72789,87 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 6120,34 грн., 849,07 грн. 3% річних, 6879,54 грн. збитків, понесених із знеціненням грошових коштів та 55811,76 грн. штрафу.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.11.2. Договору Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме сплачує Лізингодавцю такі штрафні санкції:

п. 11.2.1 за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 даного Договору та Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), та інших платежів, передбачених Договором - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За розрахунками позивача, розмір пені становить 6120,34 грн., судом даний розрахунок перевірений, він є вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 6120,34 грн. пені.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 849,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 6879,54 грн.

Відповідно до п.8.2.1. Договору відповідач зобов`язаний щоквартально письмово інформувати відповідача про стан та місцезнаходження Майна шляхом направлення відповідачу звіту у формі встановленій Сторонами (Додаток №3 до цього Договору).

Згідно п.11.2.3. Договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1. Договору, порушення умов пункту 14.7. Договору відповідач несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладання Договору за кожен випадок такого порушення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було надано до суду копії поштових квитанцій про направлення рекомендованої кореспонденції щодо стану та місцезнаходження майна, однак перевіривши дані квитанції, суд прийшов до висновку, що дані квитанції не є в розумінні господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами, оскільки з цих квитанцій не вбачається дати їх видачі та що саме було направлено, тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на своєчасне інформування позивача щодо стану та місцезнаходження майна.

При таких обставинах, перевіривши нарахування штрафу у розмірі 55811,76 грн., суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача в цій частині, з урахуванням чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 1824,50 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 762, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Клопотання позивача про розгляд справи без представника позивача - задовольнити.

2. Позов задовольнити повністю в сумі 142450,58 грн.

3. Стягнути з Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства "Агрокомбінат "Слобожанський" (63544, Харківська область, Чугуївський район, смт. Чкаловське, вул. Леніна, 1, п/р №26003961053039 в ХФ ЗАТ "ПУМБ", МФО 350385, код ЄДРПОУ 00858148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. "Г", п/р №26005300115839 в ПКФ АТ "ВАБанк" в м. Києва, МФО 321637, код ЄДРПОУ 33880354) 72789,87 грн. основного боргу, 6120,34 грн. пені, 849,07 грн. 3% річних, 6879,54 грн. інфляційних втрат, 55811,76 грн. штрафу, 1824,50 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 12.08.2009р.

Суддя

справа №37/272-08