Постанова № 47961226, 20.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р. Справа № 922/2111/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

прокурора: Зливка К.О. посвідчення №013773 від 06.12.2012 р.

1-го, 2-го позивачів: не з'явився

3-го позивача: Клименко В.В. за довіреністю №01-44/86 від 19.01.2015

відповідача: Скриннік І.А. за довіреністю б/н від 16.04.2015

3-ї особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області (вх. №3603 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.15 р. у справі № 922/2111/15

за позовом Прокурора Нововодолазького району Харківської області, смт. Нова Водолага, в інтересах держави в особі

1. Нововодолазької селищної ради, стм Нова Водолага;

2. Нововодолазької районної ради, смт. Нова Водолага;

3. Харківської обласної ради, м. Харків;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Держземагенства у Нововодолазькому районі Харківської області, смт. Нова Водолага;

до ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 400 867,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Нововодолазького району Харківської області в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради, Нововодолазької районної ради, Харківської обласної ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Новоселівський гірнично-збагачувальний комбінат" про стягнення частково невідшкодованих коштів втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 400.867,00 грн., з яких на користь Нововодолазської селищної ради - 240520,00 грн., Нововодолазської районної ради - 60130,00 грн., Харківської обласної ради - 100217,00 грн. В обґрунтування позову прокурор посилається на ст. ст. 207, 209 Земельного кодексу України, п. 2 ч.1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.15 р. по справі № 922/2111/15 (суддя Бринцев О.В.) в позові відмовлено.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.06.15 р. по справі № 922/2111/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

Як підставу для скасування рішення першої інстанції по справі, прокурор зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано позовну давність до спірних правовідносин. При цьому, скаржник зазначає, оскільки графіком погашення втрат сільськогосподарського виробництва встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача відшкодувати всю суму частинами, то права позивачів вважаються порушеними з моменту недотримання ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" строку погашення кожної чергової суми до виплат. А відтак скаржник вважає, що початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Заступник прокурора також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання позивачів здійснювати контроль за надходженням коштів до їх бюджетів, а отже, усвідомленість позивачів про зазначені порушення.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними заступником прокурора доводами не погоджується, посилаючись на відсутність підстав для пред'явлення позову. Відповідач вважає безпідставними посилання прокурора в позовній заяві на порушення фінансових інтересів держави в особі Нововодолазької селищної ради, Нововодолазької прайонної ради та Харківської обласної ради, оскільки контроль за надходженням та розподіленням коштів між рівнями місцевих бюджетів відповідно до п. 2 ст. Бюджетного кодексу України здійснюється органом Державного казначейства України у межах його функцій і повноважень. Також, відповідач вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано позовну давність до спірних правовідносин і правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

17.07.2015 Нововодолазька районна рада звернулась до суду з клопотанням, в якому просила розглянути справу без участі уповноваженого представника.

17.07.2015 Нововодолазька селищна рада також просила розглянути справу без участі уповноваженого представника.

20.07.2015 Харківська обласна рада надала відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує апеляційну скаргу заступника прокурора, просить її задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати. Позивач посилається на те, що здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходжень до місцевих бюджетних коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва не покладено на позивачів, а здійснюється держсільгоспінспекцією, її територіальними органами та територіальними органами Держкомзему.

3-я особа відзив на апеляційну скаргу не надала, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалась, про час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином.

Зважаючи на те, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1-й, 2-й позивачі та 3-я особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності 1-го, 2-го позивачів та 3-ї особи, за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши прокурора та уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, прокурор послався на те, що прокуратурою району за результатами вивчення інформації відділу Держземагенства у Нововодолазьклому районі встановлено, що ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" у зв'язку з набуттям права оренди та зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки на території Нововодолазької селищної ради сплачує протягом 2006-2015 років втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відповідно до розпорядження Нововодолазької райдержадміністрації від 31.08.2006 N9472 ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Нововодолазької селищної ради для розширення Південної дільниці Новоселівського родовища кварцових пісків.

На виконання зазначеного розпорядження ЗАТ "Новоселівський гірничо- збагачувальний комбінат" укладено договір від 01.08.2006р. №460 з ДП "Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення.

В ході виготовлення вищезазначеного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення складено Акт про визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського призначення від 12.12.2006р. (т. І а.с. 43-44).

Відповідно до зазначеного акту та додатку до нього (розрахункової відомості визначення сум відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва втрат сільськогосподарського виробництва), ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" повинен освоїти земельну ділянку загальною площею 33,9791 га починаючи з 2006 року та закінчити у 2015 році, та сплатити втрати сільськогосподарського виробництва у сумі 1.591.571 грн.

В подальшому розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації №639 від 05.10.2007 року "Про надання в оренду земельної ділянки ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" (т. І а.с. 15) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 35,1720 га., з яких ріллі - 33,9791 га, 0,6824 га - лісосмуги, 0,5105 га - польові дороги.

Одночасно, п.2 цього же розпорядженням ЗАТ "Новоселівський гірничо- збагачувальний комбінат" надано в оренду земельну ділянку, та п.3.2 зобов'язано відшкодувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва згідно із законодавством України на спеціальні рахунки місцевих рад.

Як стверджує прокурор у позовній заяві, станом на 01.01.2015 року ПАТ "Новоселівський ГЗК" повинно було сплатити втрати сільськогосподарського виробництва за поетапне освоєння орендованої земельної ділянки у розмірі 1.442.213 грн. (згідно графіку починаючи з 2006 року), але сплачено лише 1.0413.46 грн., внаслідок чого заборгованість складає 400.867 грн.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції, виходячи з обставин справи та положень ст.ст. 207-209 Земельного кодексу України, встановив, що внаслідок невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків щодо сплати втрат сільськогосподарського виробництва за освоєння орендованої земельної ділянки були порушені права позивачів на одержання компенсації втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Разом з цим, місцевий господарський суд, застосувавши за заявою відповідача до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України, дійшов висновку про те, що прокурором пропущений строк позовної давності, оскільки втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва повинні були відшкодовані в 2-місячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, тобто строк позовної давності для звернення до суду закінчився 06.12.2010.

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурор звернувся до суду поза межами строку позовної давності, суд вважав заяву відповідача про застосування строку позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв'язку з чим відмовив в задоволенні позовних вимог.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 № 1279 "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню", відшкодування таких втрат, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

Згідно ст. 209 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Так, згідно п.2 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення. 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл.

Відповідно до вищезазначеного Порядку, у зв'язку із зміною цільового призначення із земель сільськогосподарських угідь на землі промисловості, транспорту, енергетики, оборони та іншого призначення, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами. Втрати сільськогосподарського виробництва в сумі необхідно було сплатити до місцевих бюджетів позивачів - Нововодолазької селищної ради, Нововодолазької районної ради та Харківської обласної ради.

Відповідач доказів сплати заявлених до стягнення на користь позивачів втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 400.867,00 грн. не надав.

Отже, внаслідок невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків дійсно порушені права позивачів на одержання компенсації втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Як свідчать матеріали справи, 04.06.2015 р. відповідач звернувся до суду із заявою про застосування наслідків пропущення строку позовної давності. В заяві про застосування наслідків пропущення строку позовної давності відповідач, погоджуючись із позицією прокурора, вказує, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, мали бути відшкодовані ним в строк визначений у відповідності до п.4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 № 1279 "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню". Згідно цього пункту відшкодування провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

До спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 ЦК України становить три роки.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14 та від 23.12.2014 у справі №916/2414/13.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Як зазначено в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господароських спорів», якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Посилання прокурора на необхідність відліку строку позовної давності з дати проведення перевірки, під час якої йому стало відомо про наявні порушення, суд відхиляє з таких підстав.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Таким чином, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється за правилами статті 261 ЦК України від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі (п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10). Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 27 травня 2014р. у справі №5011-32/13806-2012.

Проте, в даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивачів: Нововодолазької селищної ради, стм Нова Водолага; Нововодолазької районної ради, смт. Нова Водолага; Харківської обласної ради, м. Харків, тому позовна давність повинна обчислюватись від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач.

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою про відведення спірної земельної ділянки відповідачеві був затверджений розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації "Про надання в оренду земельної ділянки ЗАТ "Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат" від 05.10.2007р. №639 (т. І а.с. 15). Таким чином, двомісячний строк протягом якого мало бути здійснено відшкодування закінчився 05.12.2007р. Відповідно, строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення сум відшкодування закінчився через три роки від граничного терміну сплати відшкодування, а саме 06.12.2010р.

Ч. 4 ст. 267 ЦК України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже як вбачається позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності.

Причини пропуску позовної давності під час розгляду справи в суді прокурором документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення не заявлялось (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурор звернувся до суду поза межами строку позовної давності, заява відповідача про застосування строку позовної давності правомірно визнана судом першої інстанції обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню.

Отже, оскільки прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачами заявлено до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, заява про визнання поважними причин пропущення вказаного строку не подавалася, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають за спливом позовної давності.

Твердження 3-го позивача про те, що він, а також інші позивачі не знали про порушення власних прав оскільки вони не є органами, які уповноважені здійснювати контроль за надходженням та використанням зазначених у позовній заяві коштів, суд також оцінює критично.

Згідно ст. 209 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Згідно п.2 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення. 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл.

У відповідності до ст. 114 Бюджетного кодексу України контроль за виконанням рішення про місцевий бюджет належить до компетенції відповідних місцевих рад.

Власність зобов'язує (ст.13 Конституції України).

Тобто, позивачі зобов'язані контролювати здійснювати контроль за надходженням коштів до їхніх власних бюджетів, в т.ч. коштів за рахунок компенсації втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, і в т.ч. коштів, які підлягали сплаті відповідачем у даній справі. Відтак, позивачі повинні були знати про факти наявності відповідних порушень з боку відповідача і своєчасно вживати заходів по їх ліквідації.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі прокурора і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2015 у справі № 922/2111/15 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2015 у справі № 922/2111/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.