Постанова № 47960951, 03.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р. Справа № 920/499/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Івакіна В.О., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3422 С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 07.05.2015 р. у справі № 920/499/15,

за позовом Сумського державного університету, м. Суми,

до Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми,

про стягнення 439 562,40 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.05.2015 р. (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе” на користь Сумського державного університету 312800,00 грн. заборгованості за виконані роботи, 9997,83 грн. пені, 133165,31 грн. інфляційних нарахувань, 9535,43 грн. 3% річних, 9309,97 грн. витрат по сплаті судового збору. Повернуто Сумському державному університету з державного бюджету 399,46 грн. судового збору.

Відповідач, ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07.05.2015р. в частині стягнення 57163,48 грн., з яких 38000,00 грн. основної заборгованості за ІV робіт за договором № 51.16.01-23.13/14.СП від 26.02.2013 року, 4439,23 грн. пені, 13671,70 грн. інфляційних нарахувань, 1052,55 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в сумі 57163,48 грн. відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, 03.08.2015р. на адресу суду від нього надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Позивач, Сумський державний університет, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Також, позивач просить розглядати справу за відсутності його представника.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторін, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання сторін та розглянути справу без участі вищевказаних осіб за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та відзиві на неї доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Сумським державним університетом та Публічним акціонерним товариством “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе” було укладено договори на створення (передачу) науково-технічної документації № 51.16.01-156.12/13.СП від 05.12.2012р. та № 51.16.01-23.13/14.СП від 26.02.2013р.

Позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов’язання, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (а.с.19-20, 31-34) та не заперечується самим відповідачем.

Пунктом 2.3. договору № 51.16.01-156.12/13.СП від 05.12.2012р. визначено, що оплата виконаного етапу робіт здійснюється протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання робіт за відповідним етапом.

Як свідчать матеріали справи, 23.01.2014р. сторонами договору було підписано акт № 2 щодо передачі робіт за третім етапом на суму 74400,00 грн. Строк для здійснення платежу сплив 13.02.2014р.

Відповідно до п. 2.4, п. 2.5 договору № 51.16.01-23.13/14.СП від 26.02.2013р. відповідач зобов’язаний оплатити роботи за третім етапом після розробки документів та підписання сторонами акту здачі-приймання робіт на суму 200400,00 грн. та здійснити остаточний розрахунок (четвертий етап) – протягом 15 банківських днів після отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та підписання сторонами акту здачі-приймання робіт на суму 38000,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що 12.02.2014р. сторонами підписано відповідний акт № 3 здачі-приймання науково-технічної документації (за третім етапом), у зв’язку з чим у відповідача виник обов’язок оплатити ці роботи 25.04.2014р. Також, сторонами договору підписано акт № 4 здачі-приймання науково-технічної документації (за четвертим етапом), за яким відповідач зобов’язаний був розрахуватися з позивачем до 16.05.2014р.

Позивач неодноразово направляв відповідачу претензії з вимогою погасити заборгованість яка виникла за вказаними договорами, проте, відповідач заборгованість не погасив.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи склала 312800,00 грн. основного боргу, що підтверджується матеріалами справи, а саме розрахунком позовних вимог та не заперечується відповідачем, доказів сплати боргу відповідачем не надано, тому вимоги позивача щодо стягнення зазначеної заборгованості є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 9997,83 грн., то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами договорів, а саме п. 5.2 договору № 51.16.01-156.12/13.СП від 05.12.2012 р. та п. 5.2 договору № 51.16.01-23.13/14.СП від 26.02.2013 р. встановлено, що у разі прострочення відповідачем строків оплати, передбачених договорами, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно з поданою позивачем заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідачу нарахована пеня за прострочення платежу в розмірі 9997,83 грн., яка нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тому, позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 133165,31 грн. інфляційних нарахувань та 9535,43 грн. 3% річних, то судова колегія зазначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем правильно з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог нараховано відповідачу 133165,31 грн. інфляційних збитків за період прострочення виконання зобов’язань та 9535,43 грн. 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог на загальну суму 57163,48 грн., що складається з 38 000,00 грн. основної заборгованості за IV етап робіт за договором № 51.16.01-23.13/14.СП від 26.02.2013 року, 4439,23 грн. пені, 13671,70 грн., інфляційних нарахувань та 1052,55 грн. 3% річних, оскільки суд першої інстанції не врахував, що позивачем не було додано до позовної заяви доказів, що підтверджують факт отримання ПАТ “Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе“ дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (п. 2.5 договору).

Проте, судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, позивачем надано всі необхідні документи, що підтверджують виконання його зобов'язань за договором, в тому числі щодо передачі виконаних робіт за IV етапом договору № 51.16.01-23.13/14, зокрема акт №4 від 25.04.2014 р. Факт отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин відображено у вказаному акті та засвідчено підписом представника відповідача, який прийняв виконані роботи. З підписанням акту сторони погодили, що до перерахування виконавцеві належить 38000,00 грн., як і передбачено договором для остаточного розрахунку. Відповідно до п. 3.3., 3.4. договору, підписання акту замовником (відповідачем), зокрема і про остаточний розрахунок, здійснюється вже після виконання позивачем передбачених робіт, отримання відповідачем акту та звітної документації. Тому, обставини, з якими сторони пов'язують обов'язок здійснення розрахунку за IV етапом, настали в повному обсязі з підписанням акту №4 від 25.04.2014 р. Ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі відповідач не заперечує проти факту отримання ним виконаних робіт за договорами в повному обсязі.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Сумської області від 07.05.2015 р. у справі № 920/499/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.05.2015 р. у справі № 920/499/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 04.08.2015р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Россолов В.В.