Рішення № 4795446, 29.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/9

29.07.09

Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справи

№ 14/9

за позовом

Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт"

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

про

стягнення заборгованості у розмірі 200289,73 грн. та розірвання договору

за участю представників сторін

від позивача

Гончар Н.М.

від відповідача

Глузманова М.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Херсонський морський торгівельний порт" (надалі –ДП "Херсонський морський торгівельний порт") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі - Комітет) про стягнення 200289,73 грн. заборгованості та розірвання договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 15.08.2002 р. № 15.

Позовні вимоги заявлені про стягнення 200289,73 грн. заборгованості за фактичні витрати на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за 2004 –2007 роки.

Відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у позові з підстав зазначених у відзиві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2008 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов’язано сторони виконати певні дії.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 06.08.2008 р., від 20.08.2008 р. та від 07.08.2009 р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2008 р. призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

27 травня 2009 р. до господарського суду міста Києва надійшов висновок № 10472 судово-економічної експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2009 р. провадження у справі поновлено.

Позивач 29.07.2009 р. подав заяву про збільшення суми майнових вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 206365,92 грн. заборгованості, 20799,60 грн. інфляційних витрат, 5797,44 грн. відсотків річних.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2002 р. між ДП "Херсонський морський торгівельний порт" та Комітетом укладено Договір № 15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору зберігання матеріальних цінностей здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача (позивача).

Згідно пункту 1.2 Договору Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Відповідно до п. 4.2 Договору відшкодування витрат із зберігання здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та Зберігачем. У разі, коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Строк оплати за договором встановлений не був.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».

Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97-ВР (із змінами та доповненнями), надалі –Закон, "Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі –Порядок, та Постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.1998 р. № 100-03 "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями", надалі –Положення, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

Строк дії договору відповідно до умов п. 7.3 договору встановлений з моменту його підписання протягом всього строку зберігання цінностей.

ДП "Херсонський морський торгівельний порт" здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Державного комітету України з державного матеріального резерву протягом 2004 –2007 років та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 200289,73 грн. Підтвердженням здійснення зберігання матеріальних цінностей мобрезерву є надання зберігачем квартальних та річних звітів про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей, листуванням тощо.

Доказів належної оплати за договором суду не надано.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, державне замовлення на поставку продукції є обов'язковим, якщо виконання його не завдає їм збитків.

Згідно з пунктом 1 статті 7, пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", особа, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, має право на відшкодування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням.

Пункт 1 статті 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

У пункті 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, середній розмір витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей повинен визначати Держкомрезерв.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

З наданих представником позивача пояснень слідує, що позивач виконуючи взяте на себе зобов’язання щодо зберігання матеріальних цінностей протягом 2004 –2007 років за рахунок власних коштів зберігав цінності мобілізаційного резерву і, таким чином, понес витрати на їх утримання та зберігання, тоді як відповідач йому вищезазначені витрати не відшкодував.

Оскільки відповідач стверджував, що заявлена позивачем сума витрат є необґрунтованою з метою визначення розміру фактично понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2007 р., господарським судом ухвалою від 24.09.2008 р. у даній справі була призначена експертиза.

За результатом судової експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, складено та представлено суду висновок № 10472 від 13.05.2009 р., відповідно до якого встановлено, що витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2007 р. підтверджуються в сумі 206365,95 грн., з яких основні витрати: 116657,22 грн. –витрат на оплату праці, 32728,44 грн. – відрахування до соціальних фондів (нарахування на зарплату), 538,34 грн. –плата за землю, 4611,44 грн. –амортизаційні відрахування, 15897,40 грн. –вартість електроенергії, 3723,41 грн. витрати на опалення, 72 грн. –оплата послуг зв’язку, 1612,39 грн. –витрат на матеріали (паливо), додаткові витрати: 12128,80 грн. –оплата праці адміністративних робітників, 3406,26 грн. –нарахування на зарплату, 4027,10 грн. –поточний ремонт, 10962,92 грн. –транспортні витрати.

Позивач повністю погодився із результатами експертизи, про що зазначив у своїй заяві про збільшення суми майнових вимог від 29.07.2009 р.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи надані позивачем первинні та облікові документи, висновок судово-економічної експертизи, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги в частині про стягнення основного боргу в сумі 206365,95 грн. витрат, понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2007 р.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 20799,60 грн. інфляційних витрат, 5797,44 грн. відсотків річних, суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензію позивач направив відповідачу 10.10.2007 р., а відповідач отримав претензію 15.10.2007 р., про що свідчить почтове повідомлення.

Таким чином, суд перерахував заявлені до стягнення інфляційні витрати та відсотки річних, враховуючи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно стягненню підлягають 8873,73 грн. інфляційних витрат, 1187,31 грн. відсотків річних.

Крім того, позивач просить розірвати договір від 15.08.2002 р. № 15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, посилаючись на те, що зберігання матеріальних цінностей, на сьогоднішній день для нього є збитковим, оскільки потребує понесення крім основних витрат додаткові витрати у вигляді утримання та оплати праці робітників, оплати комунальних послуг тощо.

Суд вважає вищезазначену вимогу позивача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей, понесених позивачем, не підпадають під поняття збитків в розумінні ст. 22 ЦК України.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про розірвання Договору (лист № 30-31/812 від 25.12.2007 р.).

Односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання та його зміни, слід відмежовувати від пред'явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із його сторін. Одностороння відмова від договору, відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 ЦК, безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору. Пред'явлення вимоги про розірвання безпосередньо таких наслідків не передбачають. В останньому випадку розірвання договору може відбутися або за домовленістю між сторонами або, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу про розірвання договору, за рішенням суду.

Враховуючи те, що Договором не передбачений порядок його розірвання, та те, що позивач не довів належними засобами доказування у відповідності до ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України, ст. 651 ЦК України істотність порушення договору відповідачем, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для розірвання договору від 15.08.2002 р. № 15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Крім того, як вбачається з висновку № 10472 від 13.05.2009 р. судової експертизи, додаткові витрати на які посилається позивач як на збиткові, були включені до основних витрат понесених позивачем на зберігання і як зазначалось вище підлягають стягненню на користь позивача.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт" (73000, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 4, код 01125695) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 206365,92 грн. основного боргу, 8873,73 грн. інфляційних витрат, 1187,31 грн. відсотків річних, 2164,26 грн. державного мита, 109,62 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

М.М. Нарольський

Дата підписання рішення: 14.08.2009 р.