Рішення № 47951633, 05.08.2015, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 2/303/1870/15

303/3145/15-ц

Ряд стат звіту 50

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 серпня 2015 року м. Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючого-судді Морозової Н. Л.

секретар судового засідання Ільчак Р. М.

за участю: позивача за п/п, який є відповідачем

за зустрічним позовом ОСОБА_1

представників відповідача за п\п, які є

представниками позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Мукачеві, цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміни формулювання звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за втрату частини грошових коштів, стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки та

зустрічним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних підприємству працівником,

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 26 травня 2015 року звернувся до суду з позовом до ТзДВ «Мукачівський пивоварний завод» про визнання незаконним звільнення його з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення № 16-К від 24.04.2015 року (у звязку з втратою довіри з боку власника), зміни формулювання звільнення з п.2 ст.41 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України (у звязку з невиконанням власником законодавства про працю), стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 24.04.2015 року, стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3654,00 гривень.

Під час розгляду справи по суті, позивач ОСОБА_1, в порядку ст. 31 ЦПК України збільшив позовні вимоги, крім раніше заявлених, просить:

- стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 1 листопада 2013 року по 24 квітня 2015 року в сумі 20882,40 гривень,

- стягнути компенсації за втрату частини грошових коштів за період з 1 листопада по 24 квітня2015 року в розмірі 16065,00 гривень,

- стягнути компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 1 листопада по 24 квітня2015 року в розмірі 1281,00 гривень,

- стягнути середньомісячний заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 5559,00 гривень,

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1999,00 гривень.

Відповідач, ТзДВ ««Мукачівський пивоварний завод», в судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, предявив до ОСОБА_1 зустрічний позов та просить стягнути з ОСОБА_1 суму збитків в розмірі 1360 гривень у відшкодування вартості перевитраченого пального.

ОСОБА_1 позовні вимоги мотивував тим, що 25 січня 2010 року був прийнятий на роботу до ВАТ «Мукачівський пивзавод» водієм транспортної дільниці, підстава наказ № 05-К від 25.01.2010 року. У травні 2012 року ВАТ «Мукачівський пивзавод» реорганізовано в ТзДВ «Мукачівський пивоварний завод». Після повернення з останнього відрядження 25.03.2015 року, «доставка зерна з Хмельницької області ТОВ «Святець» до м. Мукачева ТзДВ ««Мукачівський пивоварний завод», перебував у рейсі 2 (дві) доби, після повернення з рейсу, роботодавцем йому було предявлено претензію та створено комісію, яка після проведення інвентаризації, начебто виявила перевитрати пального (дизпалива) в обємі 68 літрів на суму 1360,00 гривень. Після чого, його було звільнено з роботи наказом № 16-к від 24.04.2015 року на підставі п.2 ст.41 КЗпП України (у звязку з втратою довіри з боку власника), з внесенням відповідного запису у його трудову книжку. Крім того, роботодавцем заявлено йому вимогу про відшкодування вартості пального в сумі 1360,00 гривень. Позивач, вказує на те, що у звязку з тривалою невиплатою заробітної плати з січня 2014 року, він мав намір звільнитися з роботи за власним бажанням на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України (у звязку з невиконанням власником законодавства про працю), що полягала у несвоєчасній виплаті йому винагороди за працю. Після звільнення, роботодавець повернув йому трудову книжку, однак не зважаючи на його неодноразові вимоги проведення з ним повного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі за період з січня 2014 року по квітень 2015 року, заборгованості по заробітній платі в розмірі 420,00 грн. за 2013 рік, не здійснив, у звязку з чим він звертався до прокуратури Мукачівського району. Жодних претензій з боку роботодавця, як до водія за весь період трудових відносин з 25.01.2010 року по 24.04.2015 року не виникало. Недовіра виникла тільки через перевитрату пального в обємі 68 літрів на суму 1360,00 грн. Його пояснення про причини які зумовили перевитрату пального під час рейсу (відрядження) 25.03.2015 року, роботодавець не взяв до уваги. Крім того, стверджує що договір про матеріальну відповідальність за період роботи з роботодавцем він не укладав, а якби укладав, то такий не мав би юридичної сили і не може бути підставою для відшкодування матеріальної шкоди з його вини. Вважає звільнення його з роботи незаконним, а тому має право на виплату йому вихідної допомоги в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Збільшені позовні вимоги, мотивує тим, що 22 травня 2015 року ним, на адресу роботодавця було надіслано лист з вимогою сплатити заборгованість по заробітній платі та належні виплати та надати довідку про розмір невиплаченої заробітної плати, однак відповіді не отримав. Таким чином, роботодавець у порушення ч.1 ст.116 КЗпП України не здійснив виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства у день звільнення. Зазначає, що за період з 01.11.2013 року по 24.04.2015 року заборгованість роботодавця (відповідача) по заробітній платі складає 20882,40 гривень (розрахунок наводить у тексті заяви), з врахуванням індексації заробітної плати за період 1.7693 множену на суму боргу по заробітній платі 20882,40 грн.- належить до виплати сума 16065,00 грн. Крім того, зазначає, що за період з 01.01.2015 року по 24.04.2015 року він відпрацював 79 робочих днів, а тому має право на відпустку 5 днів за 2015 рік, яку не використав, за яку просить виплатити йому компенсацію 1281,00 грн. Вважає, що у відповідності до ст. 117 КЗпП України має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 5559,00 гривень. При цьому, вважає, що оскільки його звільнення відбулося внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, то відповідно до ст. 44 КЗпП України він має право на виплату йому вихідної допомоги в розмірі 3654,00 гривень. Посилаючись на ч.3 ст. 235 КЗпП України, позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.04.2015 року( дату звільнення) по 25.05 2015 року (дату працевлаштування Наказ № 126 від 25.05.2015 р., що становить 32 дні і складає 1999,00 гривень. Отже, загальна сума, яку просить стягнути ОСОБА_1 з відповідача складає 49440,40 гривень.

ОСОБА_1 зустрічний позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що як водій, договору про матеріальну відповідальність з роботодавцем не укладав, а якщо й укладав то такий не має юридичної сили у випадку стягнення з нього суми збитків 1360,00 гривень за перевитрату пального під час рейсу 25.03.2015 року.

Представники ТзДВ «Мукачівський пивоварний завод» збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали з посиланням на те, що відповідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1, останній був прийняти на роботу ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» згідно наказу № 35 К від 11.06.2014 року водієм транспортної дільниці, а звільнений з роботи за п.2 ст. 41 КЗпП України згідно наказу № 16-к(А) від 24.04.2015 року у звязку з втратою довіри з боку власника. Відповідно до Наказу № 35 К від 11.06.2014 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм транспортної дільниці з покладенням на нього обовязків експедитора з 11.06.2014 р. на неповний робочий тиждень, з оплатою праці погодинно-преміальна. З ОСОБА_1 було укладено договір 11.06.2014 року про повну матеріальну відповідальність особи, яка займає посаду водія-експедитора. Причиною звільнення водія-експедитора ОСОБА_1 стала перевитрата пального в обємі 68 літрів, на керованому ним автомобілі під час одного з рейсів, який мав місце 25.03.2015 року. Після якого, спеціально створена комісія підприємства, виявила перевитрату пального ОСОБА_1, яку останній пояснив перевантаженням машини, поганими дорогами, поломкою ходової частини автомобіля під час рейсу та поганим технічним станом транспортного засобу. Такі пояснення ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час перевірки спеціальною комісією з врахування норм витрат пального для таких перевезень. Зазначає, що ОСОБА_1 отримавши трудову книжку в день звільнення, не зявився до бухгалтерії підприємства для отримання належних йому до виплати сум при звільненні, що стверджується відповідним актом. Вимоги ОСОБА_1 в частині інших виплат: як то вихідної допомоги при звільненні, виплат за період, що знаходиться поза межами прийняття і звільнення ОСОБА_1 з роботи ТДВ « Мукачівський пивоварний завод» вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення.

При цьому просить задоволити заявлений ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» зустрічний позов до ОСОБА_1 та стягнути з нього, як водія, який допустив перевитрату пального на ввіреному йому автомобілі під час рейсу 25.03.2015 року в обємі 68 літрів на суму 1360.)0 грн., що стало причиною звільнення його з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України ((у звязку з втратою довіри з боку власника).

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що працює головним бухгалтером на ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» багато років. З приводу спору, який виник між бувшим працівником підтпиємства ОСОБА_1 та роботодавцем, може повідомити наступне: ОСОБА_1 працював на даному підприємстві з 2000 року по січень 2014 року і був звільнений за власним бажанням. При звільненні йому були виплачені всі належні суми, жодних претензій з його боку його не було. Через пів року, він знову був прийнятий на роботу до ТДВ «Мукачівський пивоварний завод», на посаду водія з покладенням обовязків експедитора. З ним 11.06.2014 року було укладено договір про повну матеріальну відповідальність та доведено до його відому про неповний робочий тиждень та відповідний порядок оплати праці погодинно-преміальна, на що він погодився. За період роботи з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року йому нараховувалася заробітна плата «основна» 900,00 грн. та «доплата за експедирування» в розмірі 318,00 грн. за відпрацьовані години по табелю обліку використання робочого часу. У період простою йому нараховувалась тільки «основна» заробітна плата, як водія. Загальна сума нарахувань склала 10086,90 гривень за мінусом податків до виплати належить 8938,77 гривень Однак, внаслідок скрутного фінансового становища на підприємстві нарахована заробітна плата вт. ч. доплата за експ. не виплачувалася ОСОБА_1 У звязку з чим, за весь період роботи на підприємстві з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року, ОСОБА_1 було нарахована сума компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 5306,94 гривень та компенсація за невикористану відпустку за відпрацьований період 21 день в розмірі 678,92 грн. Таким чином, до виплати ОСОБА_1 належить сума 14924,63 гривень. Однак, у день звільнення та отримання трудової книжки на руки, ОСОБА_1 не зявився у бухгалтерію підприємства для отримання нарахованої йому суми. Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 його середня заробітна плата за відпрацьованих днів за лютий березень 2015 року склала 1603,00 гривень.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи суд, приходить до наступного висновку:

Дані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи тільки в межах заявлених ними вимог.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно записів у трудовій книжці позивача ОСОБА_1, останній перебував у трудових відносинах з ВАТ «Мукачівський пивоварний завод» в період з 25.01.2010 року по 03.01.2014 року і був звільнений за власним бажанням.

Відповідно запису від 11.06.2014 року ОСОБА_1, згідно наказу № 35-К від 11.06.2014 року прийнятий на роботу на посаду водія транспортної дільниці ТДВ «Мукачівський пивоварний завод»; відповідно запису від 24.04.2015 року згідно наказу № 16 К (А) від 24.04.2015 року звільнений з роботи в звязку з втратою довіри з боку власника п.2 ст. 41 КЗпП України (а.с.7).

ОСОБА_5 наказу № 35-К від 11.06.2014 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу водієм транспортної дільниці з покладенням на нього обовязків експедитора з 11.06.2014 року на неповний робочий тиждень. Оплата праці погодинно-преміальна.

Відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного 11.06.2014 року між ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» в особі директора ОСОБА_6 - «ВЛАСНИК» та водієм-експедитором ОСОБА_1 «ПРАЦІВНИКОМ», який підписаний сторонами, останній займає посаду та виконує роботу водія-експедитора і бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання доручених йому підприємством матеріальних цінностей.

Таким чином, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що він був прийнятий на роботу до відповідача 25 січня 2010 року, а звільнений з роботи 24.04.2015 року, спростовується записами в трудовій книжці ОСОБА_1, як і спростовується його твердження про те, що він не укладав з роботодавцем договір про повну матеріальну відповідальність.

Судом встановлено, та визнано сторонами в судовому засіданні, що причиною звільнення відповідача ОСОБА_1 з роботи стала «втрата довіри з боку ВЛАСНИКА у звязку з перевитратою пального в обємі 68 літрів, водієм ОСОБА_1 під час перебування в рейсі 25.03.2015 року, що стверджується ОСОБА_5 від 30.03.2015 року, складеного комісією ВЛАСНИКА у складі трьох чоловік, після повернення водія ОСОБА_1 з рейсу, що не заперечено ОСОБА_1 в судовому засіданні.

ОСОБА_5 від 18.04.2015 року комісією ВЛАСНИКА було здійснено перевірку розходу палива автомобілем НОМЕР_1 (водієм якого був ОСОБА_1 В.) механіком ОСОБА_7 при завантаженості 5,0 тон до пункту завантаження і назад разом 62 км.. За наслідками проведеної перевірки, витрата пального відповідає установчим документам.

ОСОБА_5 пояснень ОСОБА_1 даними ним в судовому засіданні та даними ним у письмовому виді ВЛАСНИКУ, перевитрату пального під час рейсу він пояснив: перевантаженням машини, поганими дорогами, поломкою ходової частини автомобіля під час рейсу та поганим технічним станом транспортного засобу.

ОСОБА_5 складеного комісією ВЛАСНИКА, комісія провівши відповідні розрахунки на підставі норм витрат пального дійшла висновку про те, що «водій експедитор ОСОБА_1 реалізував 68 л. палива і наніс збитки підприємству на суму 1360,00 грн., які повинен внести в касу підприємства». Такий висновок комісії, покладений позивачем за зустрічним позовом в основу позовних вимог до ОСОБА_1 про відшкодування збитків підприємству.

ОСОБА_5 Наказу № 16 к (А) директора ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» від 24.04.2015 року водія з обовязками експедитора транспортної дільниці ОСОБА_1 звільнено з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України у звязку зі втратою довіри з боку власника. Автомобіль марки «Сканіа» реєстраційний номер НОМЕР_2, напівпричіп АО 5147 ХХ передано комісійно по акту. Підстава: (рішення профспілкового комітету № 14 від 24.04.2015 року).

Звільнення за ч.2 ст.41 КЗпПУ - винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

За цією підставою можуть бути звільнені з роботи лише особи, що безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності. Товар у сенсі п.2 ст. 41 КЗпП - це матеріальні цінності прийняті, сховані, відпущені зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Через відсутність поняття товарних цінностей у законі слід звернутися до тлумачення, яке дає пункту 2 ст. 41 КЗпП Пленум Верховного Суду України. У постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" пояснюється, що безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей являється їх прийняття, схов, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, які відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це "прийняття" та "схов". Звідси слід зробити висновок, що основне коло працівників, безпосередньо обслуговуючих грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Далі коло працівників має бути розширене за рахунок основного кола матеріально відповідальних осіб, тобто осіб, з якими укладені договори про повну матеріальну відповідальність. Причому такі працівники можуть бути звільнені у зв'язку з втратою довіри, хоч би основний зміст їх роботи не зводився до прийняття і схову товарних цінностей.

Очевидно, тут немає сенсу описувати перелік робіт, при виконанні яких укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, оскільки це описується у ст. 135-1 КЗпП.

У п.2 ст.41 КЗпП України ясно зазначено, що за втратою довіри можуть звільнятися лише працівники, безпосередньо обслуговуючі грошові чи товарні цінності. Саме ця ознака «безпосередності» наявна у трудових функціях «експедитора», однак професія «водій» не включає в себе функції безпосередньо обслуговоючі грошові і товарні цінності і не входить до переліку посад і робіт на які мають бути укладені договори про повну матеріальну відповідальність.

Підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з тратою довіри являється скоєння працівником винних вчинків. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення, як і вина умисна. Проте, власник у випадку спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Безпосередньо перевезення вантажу покладається на водія автомобіля, а його супровід та охорона вантажу в дорозі на експедитора, з яким укладається договір про особисту матеріальну відповідальність.

Таким чином, водій-експедитор ОСОБА_1 належить до категорії працівників осіб, які можуть бути звільненні на підставі втрати довіри, тільки у випадку, якщо втрата довіри з боку власника сталася у звязку з безпосереднім обслуговуванням ввірених йому під звіт товарних цінностей при їх транспортуванні.

Як встановлено судом, недовіра ВЛАСНИКА до ОСОБА_1, виникла у звязку з перевитратою пального під час рейсу, тобто, як до «водія».

За таких обставин, звільнення водія ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗПП України не має підстав, оскільки водій безпосередньо не обслуговує грошові або товарні цінності (у даному випадку дизпаливо не є товаром) і з водієм не укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Суд критично оцінює доводи представників відповідача про доведеність вини водія-експедитора ОСОБА_1 у перевитраті пального під час рейсу шляхом його «реалізації», оскільки така може бути встановлена тільки в порядку адміністративного чи кримінального судочинства, на підставі рішення суду.

З урахуванням, встановленого судом, вимога позивача ОСОБА_1 в. про визнання звільнення його з роботи з посади водія транспортної дільниці на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у звязку з втратою довіри з боку власника, - підлягає до задоволення.

За таких обставин суд критично оцінює викладені у ОСОБА_5 від 30.03.2015 року, складеному комісією ВЛАСНИКА твердження що «водій експедитор ОСОБА_1 реалізував 68 л. палива», оскільки такі є припущенням, які не можуть слугувати доказом у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Позивач ОСОБА_1 був звільнений без законних підстав, у звязку з чим наказ Директора ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» № 16-к-(А) від 24 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

При розгляді спорів, повязаних з незаконним звільненням працівників, суди повинні керуватися постановою Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9.

У п. 18 Постанови Пленуму ВС України зазначено, що слід врахувати те, що суд, як і будь-який інший орган по розгляду трудових спорів, не має адміністративних повноважень, тому не може скасовувати накази, змінювати підстави розірвання трудового договору.

Отже, не можуть бути задоволені позовні вимоги звільнених працівників про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.

Відповідно до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом від 29.07.1993 № 58, всі записи у трудову книжку вносяться тільки на підставі наказу керівника підприємства, який видається на виконання рішення органу, який визнав незаконним звільнення.

На підставі наведено, суд приходить до висновку про відмову позивачу ОСОБА_1 у визнанні незаконним та скасуванні наказу директора ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» № 16-к-(А) від 24 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у звязку з втратою довіри з боку власника.

За змістом статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, однак позивач ОСОБА_1 такої вимоги не заявляє.

Посилаючись на те, що з роботи його звільнено з порушенням трудового законодавства, ОСОБА_1 просив визнати звільнення незаконним і замість поновлення на роботі просив змінити формулювання причини звільнення і вважати його звільненим за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у звязку з невиконанням власником законодавства про працю, зокрема невиплати заробітної плати за період перебування у трудових відносинах з відповідачем з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року. Даний факт (невиплати нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 В.) підтвердила головний бухгалтер підприємства, яка була допитана в якості свідка.

За змістом ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у звязку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 235 цього ж Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Незважаючи на те, що позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, за ч. 3 ст. 235 зазначеного Кодексу він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача ОСОБА_1 в частині зміни формулювання причин звільнення з п.2 ст.41 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України (у звязку з невиконанням власником законодавства про працю) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.04.2015 року по 25.05.2015 року за 32 дні, відповідно до наведеного розрахунку у заяві позивача в сумі 1999,00 грн. підлягають до задоволення.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена у грошовому еквіваленті, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Порядок і строки виплати заробітної плати, встановлені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, або не пізніше наступного дня після предявлення працівником вимоги про розрахунок.

Проте, відповідач виплату належних позивачу при звільненні грошових коштів не здійснив.

Як зазначив позивач ОСОБА_1 удень отримання трудової книжки, він був позбавлений можливості отримати належний йому розрахунок при звільненні (його не пустила охорона на прохідній), а на його письмову вимогу про проведення з ним розрахунку, відповідач не відреагував, останнє підтвердила свідок ОСОБА_4 бухгалтер підприємства в судовому засіданні, зазначивши, що жодних вказівок від керівництва про проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 на його звернення, не отримувала, а він сам не приходив. При цьому, відповідачем суду надано Довідку від 30.08.2015 року № 199 про нарахування заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпусту за відпрацьований період.

Суд критично оцінює, вимоги позивача ОСОБА_1 в частині зазначення періоду з 01 листопада 2013 року по 24 квітня 2015 року - за який просить стягнути належні йому виплати при звільненні, оскільки відповідно запису у трудовій книжці від 03.01 2014 року, останній звільнений з роботи за власним бажанням. Доказів того, що з ним не проведені розрахунки при звільненні суду не подав, як і не подав доказів трудових відносин за період з 03.01.2014 року до 11.06.20014 року період за які просить стягнути виплати.

Вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 20882.40 грн. підлягає до задоволення частково, тільки в межах періоду з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року перебування у трудових відносинах з роботодавцем відповідачем, і складає суму 8938,77 грн., згідно наданої довідки про нарахування заробітної плати.

Вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення компенсації за втрату частини грошових коштів за період з грудня 2013 року по 24.04.2015 року в розмірі 16065,00 гривень, підлягає до задоволення частково, тільки в межах періоду з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року перебування у трудових відносинах з роботодавцем відповідачем, і складає суму 5306,94 грн., згідно наданої довідки про нарахування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з грудня 2013 року по 24.04.2015 року в розмірі 1281,00 гривень, підлягає до задоволення частково, тільки в межах періоду з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року перебування у трудових відносинах з роботодавцем відповідачем, і складає суму 678,92 грн., згідно наданої довідки про нарахування компенсації за невикористану відпустку за відпрацьований період.

Вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення середньомісячний заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 5 559,00 гривень, яка мотивована тим, що відповідач, в порушення вимог ст.ст 43,116 КЗпП України з 24.04.2015 року до дійсного часу на його письмову вимогу розрахунку з ним не провів, а тому є підстави для відповідальності за ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, - не ґрунтується на фактах і доказах здобутих в судовому засіданні, оскільки позивач ОСОБА_1 сам визнав, що не мав бажання і наміру отримувати у відповідача нараховану йому суму при звільненні, оскільки вважав її «замалою». Таке також стверджується показами свідка в судовому засіданні та ОСОБА_5, складеним підприємством про відмову ОСОБА_1 в отриманні нарахованих йому сум при звільненні. З врахування такого, у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Існує низка ситуацій, за яких працівникові, який звільняється, виплачується вихідна допомога. Таких ситуацій небагато, і їх перелік чітко визначено ст.44 КЗпП України. Одним з випадків виплати вихідної допомоги є - Порушення власником (уповноваженим ним органом) законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.38 і 39 КЗпП не менше тримісячного середнього заробітку).

Оскільки судом, встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1, що потягло за собою задоволення його вимоги про зміну формулювання причин звільнення на ч.3 ст.38 КЗпП України звільнення за власним бажанням (у звязку з невиконанням власником законодавства про працю), тому підлягає до застосування ст. 44 КЗпП України в частині припинення трудового договору з підстав ст. 38 КЗпП Ураїни, а від так вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3654,00 гривень підлягає до задоволення у відповідності до розрахунку наведеного позивачем у позовній заяві.

Вихідну допомогу, а також інші суми, що належать до виплати працівникові, має бути виплачені день звільнення, як того вимагає ст. 116 КЗпП. Днем звільнення працівника вважається останній день його роботи. Якщо в день звільнення працівник не працював, то вихідну допомогу має бути виплачено не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги зустрічного позову до ОСОБА_1 з боку ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» про стягнення з ОСОБА_1 збитків в сумі 1 360,00 гривень, спричинених перевитратою палива з вини водія ОСОБА_1 на знаходять свого підтвердження обставинами та матеріалами справи, припущення позивача за зустрічним позовом щодо «реалізації 68 л. палива водієм-експедитором ОСОБА_1 В.» не знаходять свого підтвердження матеріалами справи, його вина у перевитраті пального під час рейсу не доведена роботодавцем, а від так не може слугувати підставою для задоволення зустрічних вимог ТДВ «Мукачівський пивоварний завод» до ОСОБА_1, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат у справі, вирішити у відповідності до ст. 88 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог позовів.

Керуючись ст. ст.10, 60, 208, 209, 212-218, 224-228 ЦПК України, ст.ст.38, 41,44, 232,235, КЗпПУ України, суд -

р і ш и в :

Первісний позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміни формулювання звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за втрату частини грошових коштів, стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки задоволити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади водія транспортної дільниці Товариства з додатковою відповідальністю « Мукачівський пивоварний завод» на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у звязку з втратою довіри з боку власника незаконним.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п.2 ст.41 КЗпП України (у звязку з втратою довіри з боку власника) на ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням (у звязку з невиконанням власником законодавства про працю) та внести відповідні відомості у трудову книжку ОСОБА_1

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево на користь ОСОБА_1, 12.06.1953 р. н., ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.04.2015 року по 25.05.2015 року за 32 дні, в розмірі 1999,00 гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево на користь ОСОБА_1, 12.06.1953 р. н., ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, заборгованість по заробітній платі з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року в сумі 8938,77 гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево на користь ОСОБА_1, 12.06.1953 р. н., ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року в розмірі 5306,94 гривень за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево на користь ОСОБА_1, 12.06.1953 р. н., ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 11.06.2014 року по 24.04.2015 року в розмірі 678,92 гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево на користь ОСОБА_1, 12.06.1953 р. н., ІПН НОМЕР_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, вихідну допомоги при звільненні в розмірі 3654,00 гривень на підставі ст. 44 КЗпП України.

У решті вимог первісного позову ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних підприємству працівником в розмірі 1360,00 гривень відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний завод» , Код 00382467, 89600, Вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 гривень за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 „Судовий збір, рахунок отримувача 31215206700003, отримувач коштів Державний бюджет міста Мукачева, 22030001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37958089 пропорційно вимог задоволених позивачу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Морозова Н. Л.