Рішення № 47886003, 30.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №225/4589/14

Провадження №22ц/778/3649/15 Головуючий у 1 інстанції: Бухтіярова О.М.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Стрелець Л.Г.

суддів: Каракуші К.В.

Кухаря С.В.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, служба у справах дітей Дзержинської міської ради про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4 У позові зазначала, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 26.01.2013 року по 13.10.2014 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Внаслідок постійних сварок з відповідачем, задля уникнення нервових стресів та збереження грудного вигодування сина, позивач разом із малолітнім сином ОСОБА_5 у вересні 2014 року переїхала мешкати до батьків у с.Комсомольське Зміївського району Харківської області. 09.11.2014 року відповідач ОСОБА_4 приїхав до позивачки, забрав сина та відвіз до Донецької області за місцем свого проживання. Позивач звернулась до правоохоронних органів з цього приводу.

Посилаючись на те, що між нею та малолітнім сином, який на час його відібрання відповідачем знаходився на грудному вигодовуванні, існує тісний зв'язок, за місцем її проживання створені гідні умови проживання, що розлучення малолітнього сина з матір'ю було здійснено відповідачем з матеріальних міркувань, оскільки останній не бажав сплачувати аліменти та оформив державну допомогу на своє ім'я, просила суд визначити місце проживання дитини разом з нею в с. Комсомольське Зміївського району Харківської області та зобов'язати відповідача передати сина ОСОБА_5 позивачу.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні. ОСОБА_3 пояснила, що дуже тяжко переносить розлучення з малолітнім сином і задля реального виконання рішення суду в разі задоволення позову, просить зобов'язати відповідача повернути їй сина.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечили, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. ОСОБА_4 пояснив, що забрав у позивача сина, оскільки стан здоров'я дитини був незадовільний, вважає, що суд правильно вирішив не змінювати вже існуюче місце проживання дитини. ОСОБА_4 зазначив, що в той час коли він занятий на роботі, за сином дбають його рідні.

Служба у справах дітей Змііївької районної державної адміністрації Харківської області просила розглянути справу без участі їх представника та ухвалити рішення враховуючи інтереси дитини.

Служба у справах дітей Дзержинської міської ради Донецької області, яка належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, до апеляційного суду свого представника не направила, будь-яких заяв від неї до суду не надходило, що у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 січня 2013 року по 13 жотвня 2014 року (а.с.15).

Від шлюбу мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

До вересня 2014 року подружжя ОСОБА_5 проживали разом за адресою АДРЕСА_1.

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_3 через непорозуміння з відповідачем ОСОБА_6 разом із малолітнім сином ОСОБА_5 переїхала проживати за адресою АДРЕСА_2.

Рішенням суду Дзержинського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2014 року про розірвання шлюбу між сторонами питання місця проживання малолітньої дитини не вирішувалось (а.с.15).

09 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_4 забрав малолітнього сина ОСОБА_5 від матері ОСОБА_3 та перевіз проживати разом із собою. Цього ж дня позивач ОСОБА_3 звернулась до правоохоронних органів із заявою про те, що ОСОБА_4 забрав сина і не повертає його матері (а.с.14).

Висновком комісії з питань захисту прав дитини Змііївької районної державної адміністрації Харківської області від 04 листопада 2014 року встановлена доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_3 за її фактичним місцем проживанням за адресою АДРЕСА_2 (а.с.8).

Згідно довідки за місцем проживанням відповідача, ОСОБА_4 після розлучення із дружиною проживає разом із сином ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 (.а.с.46).

Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що обидва з батьків мають рівні права та у кожного з них створені умови для проживання дитини однаково, проте на даний час місце проживання дитини визначилось з батьком і її зміна може негативно вплинути на психічне здоров'я малолітнього ОСОБА_5

Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвалене рішення не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матірю.

Суд першої інстанції у порушення наведених норм матеріального та процесуального права, ухвалюючи судове рішення, не встановив виключних обставин, які б давали підстави дійти висновку про можливість розлучення малолітньої дитини з матір'ю, не врахувавши при цьому принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року.

Посилання відповідача про те, що виключною обставиною для розлучення дитини з матір'ю є те, що позивач не має самостійного заробітку є неспроможними, оскільки позивач працює молодшою медичною сестрою поліклініки Центральної міської лікарні м.Дзержинська і перебуває у соціальній відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Твердження відповідача про те, що місце проживання сина не можна визначати з позивачем, оскільки остання підозрюється у скоєнні крадіжки коштів та мобільного телефону у матері відповідача не впливають на вирішення справи, оскільки носять характер припущень і не заслуговують на увагу.

Доводи відповідача, на які спирався суд першої інстанції про те, що позивач після того, як ОСОБА_4 забрав сина до себе не виявляла бажання спілкуватись із сином та не проявляла належної турботи, спростовуються тим, що позивач відразу звернулась до правоохоронних органів та до суду з вказаним позовом виборюючи свої права на повернення сина та визначення його місця проживання разом з нею.

Пояснення відповідача в судовому засіданні апеляційного суду з приводу причини, яка спонукала відповідача забрати сина до себе, розлучивши в такий спосіб малолітнього сина з матір'ю, є не переконливими. Так, відповідач пояснив, що забрав сина, оскільки стан здоров'я дитини був тяжким.

Досліджуючи медичну картку малолітнього ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційного суду, колегія суддів переконалась в тому, що напередодні того, як відповідач забрав сина від позивача, дитина була здорова, про що свідчить відповідній запис лікаря-педіатра від 05 листопада 2014 року.

Матеріали справи містять достатньо переконливих доказів про те, що позовні вимоги про визначення місця проживання малолітнього сина разом з матір'ю є обґрунтованими та доведеними висновком комісії з питань захисту прав дитини Змііївської районної державної адміністрації Харківської області від 04 листопада 2014 року (а.с.8), актом обстеження умов проживання позивача від 22 жовтня 2014 року (а.с.9), схвальними характеристиками позивача (а.с.11, 12).

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що між дитиною в такому віці та матір'ю, враховуючи знаходження дитини на момент розлучення з матір'ю на грудному вигодовуванні, існує тісний зв'язок, тому висновок суду про те, що задоволення позову матері про визначення місця проживання малолітнього сина разом з нею завдасть негативного впливу на психічне здоров'я дитини є безпідставним і таким, що порушує принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

Саме з урахуванням інтересів малолітньої дитини та відсутності виключних обставин, які б давали підстави дійти висновку про можливість розлучення дитини з матір'ю, врахувавши при цьому принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову про встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 за місцем фактичного проживання матері, і враховуючи, що дитина проживає з батьком і задля реального виконання судового рішення позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати сина позивачу є ґрунтовними та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до приписів ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_7 підлягають присудженню судові витрати, понесені під час звернення до суду першої та апеляційної інстанції у розмірі сплаченого судового збору 365,40грн. (243,60грн. + 121,80грн.)

Керуючись ст.ст. 307,309,313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 березня 2015 року по цій справі скасувати та ухвалити нове наступного змісту

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем фактичного проживання матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2.

Зобов'язати ОСОБА_4 передати дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати 365,40грн. (триста шістдесят п'ять).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: