Ухвала суду № 47869989, 27.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2015 року м. Київ К/800/61969/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року

у справі № 821/2809/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Херсонський комбінат хлібопродуктів» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 року № 0003402200 та № 0003412200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

За результатами виїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року відповідачем складено акт від 23.04.2013 року № 2381/226/00952367, яким встановлено порушення: - пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 508 295, 00 грн., - п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на 484 090, 00 грн. за квітень 2012 року.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» були безтоварними. При цьому податковий орган посилався на неможливість фактичного здійснення контрагентом-постачальником ТОВ «Саноіл Торг» господарських операцій.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 року: - № 0003402200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 762 442, 50 грн., в тому числі за основним платежем на 508 295, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 254 147, 50 грн.; - № 0003412200, яким зменшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за квітень 2012 року на 484 090, 00 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 242 045, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору поставки від 21.03.2012 року № 114, укладеного між ТОВ «Саноіл Торг» та позивачем, останнім відображено поставку сої на загальну суму 2 904 538, 44 грн., в тому числі податок на додану вартість - 484 089, 74 грн.

Фактичне здійснення господарських операцій на підставі наведеного договору між позивачем та його контрагентом підтверджується податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, актами приймання, товарно-транспортними накладними.

Поставлена соя, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, використана позивачем у господарській діяльності, а саме поставлена компанії «Tradefield S.A.» відповідно до контракту від 27.03.2012 року.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з метою провадження господарської діяльності.

Слід зазначити і те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності. З огляду на те, що відповідачем не спростовано достовірність відомостей, що містилися у наданих платником податку документах, посилання на неможливість фактичного здійснення контрагентом-постачальником ТОВ «Саноіл Торг» господарських операцій не є таким, що свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суди попередніх інстанцій, оцінили докази та прийшли до правильного висновку, що стверджувані скаржником зауваження до заповнення товарно-транспортних накладних (не зазначено код ЄДРПОУ перевізника) носять формальний характер, при тому, що наявність товарно-транспортної накладної законодавством не вимагається, від її наявності не залежать податкові наслідки господарської операції, безпосередньо не пов'язаної із перевезенням. Вказані обставини не є безумовним свідченням нездійснення господарської операції, оскільки окремі недоліки в оформлені документів за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Щодо посилань відповідача на матеріали кримінального провадження № 32013110100000031, відкритого за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, щодо невстановленої групи осіб, яка створила документальне оформлення купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання за участю ряду підприємств, слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року у справі № 821/2809/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук