Ухвала суду № 47866818, 23.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/29403/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014

у справі №826/1260/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Гіпросільмаш» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Гіпросільмаш») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2014 №9026552207, №9126552207, №9226552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2014 в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВБК «Аквілон» за період з 01.03.2011 по 30.11.2012, за результатами якої складено акт від 26.12.2013 №837/26-55-22-07/00239089.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198. п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 678317,00 грн. та встановлено завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість на суму 53317,00 грн.; п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного заявлення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2012 року на суму 44800,00 грн.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «ВБК «Аквілон» є нікчемними, позивачем необґрунтовано сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних виписаних контрагентом за період з 01.03.2011 по 30.11.2012, оскільки в останнього відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та наслідком діяльності ТОВ «ВБК «Аквілон» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів в результаті документального фіксування господарських операцій без їх фактичного здійснення.

Такий висновок відповідач зробив посилаючись на акт про неможливість проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВБК «Аквілон», без вивчення та аналізу первинних документів, які підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини позивача з даним контрагентом.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014:

№9026552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1017476,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 678317,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 339159,00 грн.;

№9126552207, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44800,00 грн.;

№9226552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53317,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходи з того, що протягом періоду, який перевірявся позивач здійснював операції, які свідчать про отримання податкової вигоди шляхом заниження податкового кредиту за рахунок залучення до схеми поставок товарів «сумнівних» контрагентів, суми податку на додану вартість, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування у вказаний період не підтверджені податковим накладними, виписаними контрагентами.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що усі суми податку на додану вартість, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування, підтверджені податковими накладними, порушень щодо їх оформлення перевіркою не встановлено, отже позивач правомірно відніс відповідні суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг до податкового кредиту.

Як встановлено судами, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «ВБК «Аквілон» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими договорами, податковими накладними, актами прийняття виконаних робіт, актами взаємозаліку, довідками про вартість виконаних робіт, кошторисами.

Статтею 200 Податкового кодексу України передбачений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Сума податку, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування фактично сплачена позивачем, який є отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, постачальником таких товарів/послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт здійснення позивачем господарських операцій з настанням відповідних правових наслідків та дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Отже, з наведених норм вбачається, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження фактів узгодженості дій платника податку з постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності щодо таких дій чи сприянні в ухиленні постачальника від виконання податкових зобов'язань.

Доводи відповідача про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ВБК «Аквілон», судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи не укладення правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених позивачем з ТОВ «ВБК «Аквілон», фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутність зв'язку укладених правочинів з господарською діяльністю позивача.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров