Ухвала суду № 47866740, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2015 р. м. Київ К/800/28671/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року

у справі № 2а/0470/1766/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський трубний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, які зазначені у касаційній скарзі.

Відповідач, який повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання, явку свого представника до суду не забезпечив, а тому справа, за рішенням колегії суддів, розглядалася за відсутності його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок податку на додану вартість за травень 2011 року відповідачем складено акт від 18.08.2011 року № 1349/08-02/2-05393122, яким встановлено порушення: - п.п. 198.1, 198.2, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту на загальну суму 2 448 744 грн., в результаті чого завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 2 448 744, 00 грн., - абз. «а» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2011 року на 12 009 559, 0 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2011 року № 0000768812, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 447 024,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та відсутність у нього права на формування податкового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та/або виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися із висновками податкового органу, які сформовані зокрема на підставі інформації, що міститься в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по ланцюгу постачання, а також на підставі відсутності результатів зустрічних звірок контрагентів позивача.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зміст оспорюваних операцій по кожному із контрагентів позивача, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які свідчать про їх реальний характер, а також використання в господарській діяльності даного платника податків не з'ясовувались.

Таким чином, зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що предмет доказування у справах, пов'язаних із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість і бюджетного відшкодування з цього податку, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Суди повинні з урахуванням сутності заперечень податкового органу проти позову витребовувати у нього докази, які підтверджують, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності. Якщо податковим органом таких доказів не надано або надані докази є недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС (офіційне з'ясування обставин справи), зобов'язаний із власної ініціативи витребувати відповідні докази.

Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

В даному випадку суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими мотиви оскаржених судових рішень з приводу невжиття позивачем заходів щодо перевірки спеціальної податкової правосуб'єктності його контрагентів, оскільки питання щодо наявності чи відсутності обставин на підтвердження того, що на час укладення угод позивач та його контрагенти не знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не були платниками податку на додану вартість, судами не з'ясовувалось.

В свою чергу, при дослідженні спірних господарських операцій на предмет їх реальності, судам потрібно звернути увагу на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року у справі № 2а/0470/1766/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук