Рішення № 47824597, 29.07.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12630/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ластовки Н.Д.,

при секретарі Фузік Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 11 911,21 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду в сумі 8 000,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 10.02.2005 року позивач був прийнятий на посаду старшого бухгалтера відділу бухгалтерського обліку департаменту бухгалтерського обліку та звітності Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною. Відповідачем з травня 2015 року припинено виплату позивачу заробітної плати, та Наказом від 08.06.2015 року № 197-К позивача було звільнено з 08.06.2015 року, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак, в порушення вимог статті 116 КЗпП України, відповідачем не проведено розрахунок з позивачем в день його звільнення, та адміністрацією відповідача було відмовлено позивачу у видачі довідки про заборгованість із виплати заробітної плати. Відповідно до наданих відповідачем розрахункових листів за квітень, травень 2015 року, підприємство відповідача заборгувало позивачу частину заробітної плати за травень 2015 року у розмірі 967,26 грн., компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, заробітну плату за червень 2015 року у розмірі 10 943,95 грн. Таким чином, розмір заборгованості з боку відповідача на момент звільнення позивача становить - 11 911,21 грн., що надає право отримання позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на день ухвалення рішення суду, з урахуванням середньоденного заробітку у розмірі 608,991 грн., розрахованого відповідно до виданої відповідачем довідки про доходи № 09/162 від 15.06.2015 року та розрахункових листів за квітень - травень 2015 року, що передують даті звільнення позивача.

Крім того, позивач вважає, що такими протиправними діями відповідачем завдано йому не тільки матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки несвоєчасна виплата заробітної плати та в подальшому не проведений розрахунок при звільненні позбавило можливості позивача щодо утримання його неповнолітньої доньки, відносно якої позивач щомісячно сплачує аліменти у розмірі 1 000,00 грн. Крім того, порушення відповідачем трудових прав позивача впливає на його загальний стан здоров'я та потребує з боку позивача додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 8 000,00 грн., яку просить стягнути з відповідача у встановленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, що містить зміст позовної заяви та письмові пояснення, долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною - Мухіна Н.М. в судовому засіданні проти позову заперечувала, з підстав, що містять письмові заперечення, долучені до матеріалів справи (а.с. 29-31), додатково пояснила, що дійсно Наказом від 08.06.2015 року № 197-К позивача було звільнено з посади старшого бухгалтера відділу бухгалтерської звітності департаменту обліку та звітності Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, та відповідачем не проведено розрахунок з позивачем в день його звільнення по день судового розгляду справи. Однак представник вважає, що відповідачем не порушено вимоги діючого трудового законодавства щодо оплати праці позивача, оскільки виплати працівникам призупинено Управлінням Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва на підставі заяви одного з контрагентів про виконання рішень Господарського суду м. Києва щодо стягнення коштів, та з метою виплати заробітної плати підприємство відповідача листом від 29.05.2015 року № 528/09 надано УДКСУ у Печерському районі м. Києва платіжні доручення для здійснення відповідних виплат, що залишені без виконання, у зв'язку з чим підприємство відповідача звернулось з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва, що свідчить про здійснення відповідачем всіх заходів щодо виплати позивачу заробітної пати, та про відсутність порушення прав останнього при звільненні.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Мухіної Н.М., дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що Наказом № 30/1к від 09.02.2015 року ОСОБА_1 з 10.02.2015 року прийнято на посаду старшого бухгалтера відділу бухгалтерського обліку департаменту бухгалтерського обліку та звітності Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника ОСОБА_4 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до її фактичного виходу на роботу, з посадовим окладом 3 800,00 грн. на місяць. (а.с. 9, 10)

На підставі попередження, винесеного згідно наказу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною від 03.04.2015 року № 19, Наказом № 197-к від 08.06.2015 року ОСОБА_1, старшого бухгалтера відділу бухгалтерської звітності департаменту обліку та звітності Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, звільнено 08.06.2015 року, у в'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, та наказано відповідно до статей 4, 24 Закону України «Про відпустки», провести виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористаний 1 календарний день щорічної основної відпуски за період роботи з 02.03.2015 року по 08.06.2015 року, та відповідно до статті 44 КЗпП України провести виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі одного середнього місячного заробітку. (а.с. 9, 11)

За даними Розрахункового листка за квітень 2015 року заборгованість Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної пати становить - 9 039,68 грн.; за травень 2015 року - 967,26 грн.; за червень 2015 року - 11 911,21 грн. (а.с. 12, 13)

За даними свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області від 31.03.2006 року, актовий запис № 14, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають на утриманні неповнолітню доньку, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 19)

Згідно платіжних доручень, вданих ПАТ КБ «ПриватБанк», 13.02.2015 року, 02.03.2015 року, 03.04.2015 року, 17.05.2015 року ОСОБА_1 здійснено грошові перекази у розмірі по 1000,00 грн. на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 20-23)

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини третьої ст. 94 Кодексу законів про працю України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII „Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (у справі 6-144ц13), не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення сторони позивача, заперечення сторони відповідача, керуючись положенням трудового законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості по виплаті заробітної плати, яка станом на день звільнення позивача, тобто станом на 08.06.2015 року, становить 11 911,21 грн., розмір якої підтверджено Розрахунковим листом за червень 2015 року, та наявність факту заборгованості у зазначеному розмірі не заперечено представником відповідача під час судового розгляду справи. При цьому суд критично оцінює твердження сторони відповідача про відсутність вини з боку підприємства відповідача щодо невиплати позивачу всіх сум при звільненні, у зв'язку із призупиненням Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва проведення усіх платежів з рахунку відповідача, - оскільки відсутність коштів у роботодавця не звільняє останнього від відповідальності за порушення права позивача на оплату праці, а також не звільняє від обов'язку спати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеного судом у розмірі 21 923,64 грн. (608,99 грн. х 36 днів), який розраховано за 36 робочих дні, за період з 09.06.2015 року по 29.07.2015 року включно, з урахуванням середньоденного заробітку, визначеного, виходячи з заробітку позивача за останні два календарні місяці, розмір якого підтверджено довідкою про доходи від 15.06.2015 року (а.с. 14), що складає 608,99 грн. (17 051,74 грн. : 28 робочих днів), - оскільки судом встановлено порушення відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України щодо виплати позивачу всіх належних йому сум при звільненні, що не заперечено представником відповідача в судовому засіданні, та факт невиконання відповідачем вимог закону щодо проведення з працівником всіх виплат при звільненні, свідчить про порушення відповідачем вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та про правомірність реалізації позивачем свого права на вимогу виплати йому середнього заробітку за період затримки, визначений судом з урахуванням дня звільнення позивача з роботи по день ухвалення рішення суду.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, встановивши порушення відповідачем вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України в частині проведення всіх належних позивачу виплат в день його звільнення, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь заборгованості з виплати заробітної пати у розмірі 11 911,21 грн. та середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 21 923,64 грн.

В частині стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Це правило кореспондується зі змістом ст. 2371 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 2371 Кодексу законів про працю України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

З урахуванням вимог позивача в частині стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди, яка завдана позивачу внаслідок невиплати відповідачем протягом тривалого часу передбачених законом виплат при звільненні, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відповідачем має бути відшкодована на користь позивача моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 338,35 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 40, 47, 94, 116, 117, 233, 2371 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", ст.ст. 10, 11, 56, 57, 58, 60, 61, 84, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, ідентифікаційний код 20077743, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 11 911,21 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 923,64 грн., моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., а всього на загальну суму 34 834 (тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) гривні 85 копійок.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, ідентифікаційний код 20077743, на користь держави судовий збір у розмірі 338 (триста тридцять вісім) гривень 35 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: