Рішення № 47810239, 28.07.2015, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/3732/15-ц

Провадження № 2/643/2301/15

28.07.2015 року Московський районний суд м. Харкова

в складі:

головуючого судді - Поліщук Т.В.,

при секретарі - Чорноморець Т.Ю.,

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» про зобовязання змінити дату та формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу та моральну шкоду, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив зобов'язати відповідача змінити дату його звільнення з посади юрисконсульта РП «Приватбанк» у Донецькій області з 29 грудня 2014 року на день набрання законної сили рішенням суду. Зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення з п. 6 ст. 36 КЗпП на ч. 1 ст. 38 КЗпП. Зобов'язати відповідача обчислити та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 липня 2014 року по день фактичного розрахунку, з розрахунку, що розмір його середнього місячного заробітку складає 1973 грн. 34 коп. Зобов'язати відповідача обчислити та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки по день фактичного розрахунку, вихідну допомогу внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, з розрахунку, що розмір його середнього місячного заробітку складає 1973 грн. 34 коп. та моральну шкоду у розмірі 20000 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначив, що з 21 грудня 2013 року він працював на посаді юрисконсульта в РП «Приватбанк» у Донецькій області. 17 грудня 2014 року був виданий наказ № Є.DО-УВ-2014-1223-п від 17.12.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 було звільнено з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, відмова від роботи у звязку зі зміною істотних умов праці. При цьому запис про звільнення у трудовій книжці датується 29.12.2014 року. Трудову книжку отримав 23 лютого 2015 року. Вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, позивачу була перерахована 29 грудня 2014 року на кредитну карту у розмірі 1973 грн. 34 коп., якою він не користується з листопада 2014 року.

Вважає формулювання причини звільнення його з роботи неправильним, оскільки ніяких пропозицій по переведенню він не отримував та відповідно ніяких заяв про відмову не писав.

Зазначає, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці стало перешкодою для працевлаштування на іншу роботу

Вказує, що 1 липня 2014 року біля будівлі РП «Приватбанк» у Донецькій області розпочались бойові дії (озброєний захват будівлі Управління МВС України в Донецькій області), які загрожували його життю та життю іншим працівникам. Рішенням роботодавця, 2 липня 2014 року, його та інших працівників було відправлено у відпустку без збереження заробітної плати, в якій позивач рахувався до 29 грудня 2014 року. При цьому жодних заяв він на відпустку не писав.

Вважає, що відповідно до ст. 84 КЗпП України, ст. 25 Закону України "Про відпустки", після сплину 15 діб, а саме 17 липня 2014 року, він повинен був вийти на роботу, проте по вині роботодавця позивач цього зробити не зміг, так як приміщення РП «Приватбанк» у Донецькій області знаходилось і надалі в районі бойових дій, що загрожувало життю та здоровю. Роботодавець не робив ніяких кроків щодо усунення загрози життю та здоровю, а саме запропонувавши йому переведення в інший філіал, де б його життю та здоров ю ніяка ситуація не загрожувала.

Вважає, ситуацію, яка склалась в період з 17 липня 2014 року простоєм, в якому він перебував.

Зазначає, що про своє звільнення дізнався 20 лютого 2015 року, коли звернувся до РП «Приватбанк» у Харківській області, де йому повідомили, про звільнення за ч. 6 ст. 36 КЗпП України. Вказує, що при цій розмові відчув сильне душевне хвилювання та нервовий тик, так як ця робота була єдиним шансом для організації його життя після виїзду з зони проведення АТО, також він відчув моральні та фізичні страждання, і як наслідок, погіршення в роботі серцевої системи та був вимушений додавати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно позичав гроші у знайомих.

У звязку з тим, що порушені його права, звернувся з даним позовом до суду.

В судовому зсіданні, також і 28.07.2015 року позивач позов підтримав в повному обсязі, наполягав на задоволенні заявлених вимогах. Зазначив, що уточнювати або змінювати позовні вимоги бажання не має. Вказав, що з заявою про звільнення або зміни формулювання його звільнення до ПАТ «Приват Банк» не звертався. Бажання поновлюватися на роботі не має.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволені вимог відмовити, надав письмові заперечення (а.с. 27-29), в яких зазначив, що позивач протягом часу з липня 2014 року не висловлював бажання приступити до роботи та не звертався до роботодавця щодо визначення робочого місця та продовження виконання трудових обовязків, також позивач не повідомив про своє фактичне місце перебування на час проведення антитерористичної операції, що унеможливлювало підшукування для працівника можливих варіантів для переведення. Додатково зазначив, що позивач не звертався до теперішнього часу до ПАТ «ПРИВАТБАНК» з заявою про його звільнення або зміну підстави звільнення.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно наказу № Э.DО-УВ-2014-1223-п від 17.12.2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади юрисконсульта на підставі заяви про звільнення за п.6 ст. 36 КЗпП, про що був зроблений відповідний запис в трудовій книжці позивача з відміткою «Відмова від роботи у звязку зі зміною істотних умов праці» (а.с. 7-8, 12).

Відповідно до ч.3ст.235КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Недотримання роботодавцем при звільненні процедури, передбаченої ст.ст.42,43,49-2 КЗпП України, унеможливлює в судовому порядку зміну формулювання причин звільнення, оскільки фактично призведе до позбавлення працівника прав та гарантій, передбачених процедурою звільнення за п.1ч.1ст.40КЗпП України.

Крім того, за правилами ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання причину звільнення.

За відсутності змін істотних умов праці звільнення з підстав п.6ст.36 КЗпП України не передбачено взагалі, тому працівник повинен бути поновлений на роботі, оскільки у таких випадках закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач в судових засіданнях неодноразово зазначав, що бажання поновлюватися на роботі немає, вимог щодо визнання наказу про звільнення незаконним не подавав.

Рішення про зміну формулювання звільнення орган по розгляду трудових спорів приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі. При цьому суд змінює формулювання і вказує в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (її частину, пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, суд одночасно із зміною формулювання звільнення приймає рішення про виплату власником на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, який не перевищує одного року, а якщо справа не з вини працівника розглядається більше року, - за весь строк вимушеного прогулу. Обов'язок доводити ту обставину, що неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню, лежить на працівникові.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що позивач не звертався до роботодавця з заявою про звільнення та будь з якими іншими заявами.

Зважаючи на такі обставини, безпідставними є доводи позивача про можливість зміни судом формулювання причин звільнення.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку, судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що на час винесення наказу про звільнення позивачу було нараховано середній заробіток, тобто заборгованість роботодавця перед позивачем відсутня.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Частиною другою п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так позивачем не надано доказів, щодо спричинення йому моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в рамках заявлених позовних вимог позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.10,11, 37 , 57, 60, 79, 84, 174, 212-215, 169 ЦПК України, ст. 1167 ЦК України, ст. ст. 36, 38, 40, 42, 49-2, 235 КЗпП, суд -

вирішив:

В задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» про зобовязання змінити дату та формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу та моральну шкоду відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення .

Суддя Поліщук Т.В.