Ухвала суду № 47799967, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/800/13691/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року

у справі №2а-1870/8321/12

за позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства «Грод»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Виробничо-комерційне приватне підприємство «Грод» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2012 року №0003561503/10853, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків відповідача.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішень суддів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну невиїзну перевірку позивача з питань формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2010 року, про що склав акт від 20 березня 2012 року №1700/15-319/14007649, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 17.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, пункту 7.7 статті 7, пункту 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за липень 2010 року на 410 993,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2012 року №0003561503/10853, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 513 741,25 грн., у тому числі за основним платежем - 410 993,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 748,25 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку сплачену у ціні вартості товару придбаного у ТОВ «Оіл Рівер» за нікчемним правочином.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що податкові декларації з податку на прибуток ТОВ «Оіл Рівер» за 2010 рік визнані недійсними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товару у ТОВ «Оіл Рівер».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Оіл Рівер» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 26 липня 2010 року №П-26/07-4, за умовами якого Продавець зобов'язався поставити та передати у власність товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар - пшеницю 3 кл, врожаю 2009 року на умовах договору.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі товару (зерна), видатковою та податковою накладними, договором складського зберігання та квитанцією зі складу на зерно.

Використання придбаного позивачем зерна у власній господарській діяльності підтверджують наявні у матеріалах справи докази, а саме - договір купівлі-продажу від 27 липня 2010 року №170/1-53921, податкова накладна, акт прийому-передачі зерна, договір складського зберігання, додаткова угода до договору складського зберігання та квитанція зі складу на зерно.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідною податковою накладною, що виписана контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Оіл Рівер».

Крім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що недекларування контрагентом податкових зобов'язань за результатом виконання господарських взаємовідносин з позивачем, не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентом податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року у справі №2а-1870/8321/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.