Ухвала суду № 47799964, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/9991/37960/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Гордієнко Н.В., Ступа Н.В.,відповідача: прокурора:не з'явився, Семененко В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби,

до якої приєднався заступник прокурора Полтавської області,

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року

у справі № 2а-1670/6652/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтавський алмазний інструмент»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві,

за участю Прокурора Полтавської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Полтавський алмазний інструмент» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30 вересня 2009 року №0002542301/0, від 09 грудня 2009 року №0002542301/1 та від 17 лютого 2010 року №0002542301/2, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

До касаційної скарги податкової інспекції приєднався заступник прокурора Полтавської області, вимоги касаційної скарги підтримав.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2009 року, про що склав акт від 17 вересня 2009 року № 1927/23-1/33804724, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2007-2008 роки на 1 162 189,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2009 року на 2 877 828,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2009 року № 0002542301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 891 198,00 грн., з яких 1 162 189,00 грн. за основним платежем та 1 729 009,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 09 грудня 2009 року № 0002542301/1, аналогічне за змістом.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Полтавській області від 08 лютого 2010 року № 285/10/25-016 скасовано вказані податкові повідомлення-рішення в частині визначення платнику суми штрафних санкцій у розмірі 239 278,00 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2010 року № 0002542301/2, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 651 920,00 грн., з яких 1 162 189,00 грн. за основним платежем та 1 489 731,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині зазначені рішення залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток слугував висновок контролюючого органу про завищення підприємством у перевіряємому періоді валових витрат на 7 526 585,00 грн. за рахунок непроведення коригування у податковому обліку вартості витрат на вартість сировини, матеріалів, послуг, які складають виробничу собівартість готової продукції і вартість яких зменшена по бухгалтерському обліку методом «Сторно».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат перевіряємого періоду.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 вказаної статті Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених підпунктом 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

При цьому, придбані матеріальні активи зараховуються до валових витрат за правилом «першої події»: або за датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або за датою оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (підпункт 11.2.1 пункт 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). У бухгалтерському ж обліку підприємства придбані активи зараховуються на баланс за первісною вартістю, визначеною відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246.

Оскільки з огляду на приписи пункту 9 названого Положення первісна вартість запасів відповідає сумі фактичних витрат підприємства на їх придбання, наслідки відображення операцій з придбання таких активів під час формування валових витрат у податковому обліку підприємства та витрат у бухгалтерському обліку є фактично тотожними.

У подальшому в бухгалтерському обліку вартість запасів списується на виробництво продукції і під час реалізації готового виробу відноситься на витрати звітного періоду в складі його фактичної собівартості, що дає підстави для висновку про те, що фактичною датою формування матеріальних витрат у бухгалтерському обліку є день реалізації готової продукції, оскільки саме у цей момент вони відносяться на витрати звітного періоду, а відповідна виручка від реалізації визнається доходом.

При цьому, чинним на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачалося здійснення будь-якого коригування валових витрат, сформованих за правилом «першої події». І хоча назване правило фактично спричиняє передчасне зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток (тобто лише за фактом придбання матеріальних активів та до моменту їх фактичного використання у господарській діяльності), втім відповідне вирівнювання бази оподаткування відбувається наприкінці звітного періоду за наслідками ведення платником податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі по тексту - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), в порядку пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до абзаців четвертого, п'ятого цього пункту у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Отже, невикористані запаси (у складі незавершеного виробництва, готової продукції), вартість яких була включена до валових витрат платника за правилом «першої події», відображаються у податковому обліку платника як приріст запасів, що збільшує оподатковуваний дохід платника. При цьому, розрахунок такого приросту (убутку) запасів проводиться на підставі здійсненої платником оцінки вибуття запасів із застосуванням обраного таким платником методу бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено включення позивачем вартості сировини до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток за відповідні звітні періоди по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за правилом першої події, визначеним підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі належних первинних бухгалтерських документів.

Отже, враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено здійснення коригування валових витрат, сформованих за правилом «першої події», позивачем, при формуванні показників рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» декларацій з податку на прибуток за спірні періоди, дотримано вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на необхідність зменшення позивачем показників валових витрат по рядку 04.1 декларацій з податку на прибуток при коригуванні витрат на виготовлення готової продукції у бухгалтерському обліку методом «Сторно».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказів директора підприємства від 02 січня 2007 року № 1 «Про організацію бухгалтерського обліку в 2007 році», від 08 січня 2008 року № 1 «Про організацію бухгалтерського обліку в 2008 році» та від 16 січня 2009 року № 1 «Про організацію бухгалтерського обліку в 2009 році» позивачем при оцінці запасів при їх відпуску у виробництво, продажу та іншому вибутті обраний метод середньозваженої вартості.

У деклараціях з податку на прибуток за період з ІІІ кварталу 2007 року по І квартал 2009 року також зазначено проведення позивачем оцінки запасів за методом середньозваженої вартості однорідних запасів.

Відповідно до наказів позивача у бухгалтерському обліку придбані у спірний період активи зараховувалися на баланс за первісною вартістю, визначеною відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (далі - Положення).

Оскільки, за приписами пункту 9 Положення первісна вартість запасів відповідає сумі фактичних витрат підприємства на їх придбання, то відображення операцій з придбання таких активів під час формування валових витрат у податковому обліку підприємства дорівнює витратам у бухгалтерському обліку по рахунку 20.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у бухгалтерському обліку витрати на придбання матеріалів обліковував у статті балансу 100 «Запаси» та в подальшому як матеріальну складову в складі незавершеного виробництва (стаття балансу 120 «Незавершене виробництво»). Після закінчення виробничого циклу ці витрати, разом з усіма іншими виробничими витратами, відображалися: до моменту продажу продукції - у собівартості виробленої продукції на складі (стаття балансу 130 «Готова продукція»), а в разі коли продукція реалізована - у собівартості реалізованої продукції (рядок 40 «Собівартість реалізованої продукції» Звіту про фінансові результати).

Позивач відображав у бухгалтерському обліку рух продукції безперервно протягом місяця. Товариство використовувало облікові ціни при передачі виробленої продукції з виробництва (рахунок 23 «Незавершене виробництво») на склад готової продукції (рахунок 26 «Готова продукція»). А в кінці місяця розраховувалася фактична собівартість виробленої продукції за звітний місяць та робився коригуючий бухгалтерський запис для приведення вартості виробленої продукції, яка протягом місяця обліковувалась на складі за обліковими цінами, до її фактичної собівартості. При реалізації продукції, її собівартість переходила з рахунку 26 «Готова продукція» на рахунок 90 «Собівартість реалізованої продукції».

Отже, позивач методом «Сторно» проводив не коригування виробничої собівартості продукції до рівня ціни, розрахованої згідно калькуляції, як зазначено в акті перевірки відповідачем, а навпаки, зменшував вартість продукції, виражену у внутрішніх облікових цінах (калькуляційних), до її фактичної собівартості.

Вказане також підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 30 грудня 2011 року № 9443.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень з боку відповідача вимог статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні валових витрат спірного податкового періоду є обґрунтованими.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі № 2а-1670/6652/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.