Постанова № 47796536, 28.07.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 918/545/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Величко К.Я.

за участю представників сторін:

від позивача - Огороднік О.В.

від відповідача - не з'явився

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ТзОВ "Чарівниця" на рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.15 р. у справі № 918/545/13

за позовом Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" Рівненської обласної дирекції

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Чарівниця"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відкрите акціонерне товариство "Рівненське автотранспортне підприємство 15607"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відкрите акціонерне товариство "Здолбунівський завод будівельних матеріалів"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.2015 року у справі № 918/545/13 (суддя Андрійчук О.В.) позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод будівельних матеріалів" перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором № 010/89-07/393 від 28.11.2007 року в сумі 535 125,62 грн., з яких: 500 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 33 972,61 грн. заборгованості за процентами, 1 153,01 грн. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 010/89-07/054/г/1 від 29.11.2007 року, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 156,00 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Чарівниця" (пр. Миру, 11, м. Рівне, код ЄДРПОУ 13981867) на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення)( бланк серії ВВМ № 261787), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М. 15.10.2004 року та зареєстрованим в реєстрі за № 3018, в рахунок погашення заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод будівельних матеріалів" перед Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором № 010/89-07/393 від 28.11.2007 року в сумі 535 125,62 грн., з яких: 500 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 33 972,61 грн. заборгованості за процентами, 1 153,01 грн. пені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ТзОВ "Чарівниця" подало апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати. Зазначає, що банком не дотримано вимоги ст. 35 ЗУ "Про іпотеку" а саме банком не направлялася вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки. Лист позивача №Р6-04-00-0-1/13-236 від 06.02.2013р. не є вимогою в розумінні ст. 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки в даному листі позивач не вказав в який саме термін і кому необхідно виконати вимоги передбачені в листі. Також зазначив, що в порушення ст. 38 ЗУ "Про іпотеку" не було встановлено ринкової вартості предмета іпотеки.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечив. Відзначає, що рішення господарського суду було винесено з урахуванням всіх обставин справи. Зокрема зазначив, що згідно ч.2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Також зазначив, що вимоги апелянта про проведення ще однієї експертизи у справі не містять під собою правових підстав та спрямовані на затягування судового процесу, оскільки така експертиза вже проводилась.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення викладені у відзиві.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2015 року у справі № 918/545/13 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (позивач, кредитор), третьою особа-1 (позичальник-1), третьою особою-2 (позичальник-2) (разом - позичальник) укладено генеральну кредитну угоду № 010/89-07/054/г (угода).

Відповідно до предмету вказаної угоди кредитор зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в додаткових кредитних договорах (кредитні договори), що укладатимуться в рамках угоди між позичальником та кредитором, і, які після їх підписання, стають її невід'ємними частинами. Вказівка на номер і дату угоди в додаткових кредитних договорах, що укладатимуться між позичальником та кредитором в рамках угоди, є обов'язковою (п. 1.1. угоди).

За п.п. 1.2., 1.3. угоди загальна сума фактичної заборгованості позичальника по наданих кредитором кредитних коштах в рамках угоди у будь-який момент під час дії угоди не може перевищувати 4 400 000,00 грн. Строк користування кредитними коштами за цією угодою встановлюється до 27.11.2017 року. Кредитні договори з позичальником в рамках цієї угоди укладаються строком, вказаним в п. 2.2.

Пунктами 2.1., 2.4. угоди передбачено, що кредитор надає позичальнику кредити на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, розміри комісійної винагороди, цільове призначення визначаються сторонами окремо у додаткових кредитних договорах, укладених в рамках угоди.

28.11.2007 року на підставі угоди між позивачем (кредитор) та третьою особою-1 і -2 (позичальник) укладено кредитні договори № 010/89-07/389 та № 010/89-07/393 (кредитний договір № 1 та кредитний договір № 2) відповідно.

Згідно з п. 1.1. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 кредитор, на положеннях та умовах цих договорів та генеральної угоди № 010/89-07/054/г від 28.11.2007 року, відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (кредит) в сумі 2 000 000,00 грн. та 2 400 000,00 грн. відповідно у порядку, передбаченому цими договорами, зі строком повернення по 27.11.2017 року.

Кредит надається для розвитку бізнесу (п. 1.2. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2).

За п. 1.3. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2, з урахуванням договору № 1 про внесення змін до кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти в розмірі 15,5% річних.

Пунктом 3.1. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Згідно з п. 3.4. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 видача кредитних коштів позичальнику здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов кредитних договорів у період з 28.11.2007 року по 20.11.2008 року надав третій особі-1 кредитні кошти на загальну суму 3 279 100,00 грн., а третій особі -2 у період з 20.11.2007 року по 20.11.2009 року - 3 287 000,00 грн., що стверджується меморіальними ордерами.

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 позичальник зобов'язаний використати кредит на зазначені в договорі цілі і в строки, передбачені цим договором, забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів, передбачених договором комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків кредитора, викликаних неналежним виконанням цього договору.

Додатками № 1 до кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 встановлено графік зменшення ліміту кредитної заборгованості.

Треті особи своїх зобов'язань за кредитними договорами у повному обсязі не виконали. Зокрема, третьою особою-1 повернуто позивачу 2 379 100,00 грн., а третьою особою-2 - 2 787 000,00 грн., про що свідчать виписки по рахунках позичальників.

Отже, розмір заборгованості третьої особи-1 за кредитним договором № 1 становить 900 000,00 грн. (3 279 100,00 грн. - 2 379 100,00 грн.), а третьої особи-2 - 500 000,00 грн. (3 287 000,00 грн. - 2 787 000,00 грн.).

У п. 3.5. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються, виходячи з розміру процентної ставки, встановленої цим договором, на залишок заборгованості за кредитом з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення (погашення) кредиту кредитору (у томі числі і за період прострочення погашення кредиту). При розрахунку процентів день надання кредиту та день погашення заборгованості за кредитом вважаються одним днем.

Заборгованість третьої особи-1 зі сплати процентів становить 5 732,88 грн., а третьої особи-2 - 33 972,61 грн.

За порушення строків повернення кредиту (у тому числі строків зменшення кредитного ліміту), процентів за користування та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, за кожен день прострочення (п. 10.2. кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2).

Позивачем за неналежне виконання зобов'язань третьою особою-2 за кредитним договором № 2 за період з 01.04.2014 року по 05.08.2014 року нараховано пеню в розмірі 1 153,03 грн. Розрахунок перевірено судом та визнано правильним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Отже, станом на 06.08.2014 року за третіми особами утворився борг на загальну суму в розмірі 1 440 858,50 грн., з яких 905 732,88 грн. заборгованість третьої особи-1 за кредитним договором № 1 (900 000,00 грн. за кредитом, 5 732,88 грн. за процентами), та 535 125,62 грн. заборгованість третьої особи-2 за кредитним договором № 2 (500 000,00 грн. за кредитом, 33 972,61 грн. за процентами та 1 153,01 грн. пені).

Докази погашення вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 7.3 кредитного договору № 1 та кредитного договору № 2 у випадку невиконання позичальником умов розділу 6 кредитного договору, банк має право скасувати кредитний ліміт та достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2.6. угоди, п. 2.1. кредитного договору № 1, кредитного договору № 2 відповідно до діючого законодавства України забезпечення цієї угоди (ст. 345 ГК України) та зобов'язань позичальників за кредитними договорами є, зокрема іпотека нежилих приміщень, загальною площею 1285,3 кв.м. та 156,0 кв.м., що знаходяться за адресою: пр. Миру,11, м. Рівне.

29.11.2007 року між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 010/89-07/054/г/1, відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов'язань, що витікають з генеральної кредитної угоди № 010/89-07/054 від 28.11.2007 року, а також з умов договорів, укладених в рамках генеральної кредитної угоди, та усіх додаткових угод до неї (кредитний договір), які укладені або можуть бути укладені до закінчення її строку, за умовами яких треті особи зобов'язалися перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 4 400 000,00 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (п. 1.1. договору іпотеки).

Предметом іпотеки є нерухоме майно:

- нежиле приміщення, загальною площею 1285.30 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, пр. Миру, буд. 11, та належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу № 211 (бланк серії ААА № 914157), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського та районного нотаріального округу Юган Г.І. 06.12.1999 року та зареєстрований в реєстрі за № 345;

- нежиле приміщення, загальною площею 156,00 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, пр. Миру, буд. 11, та належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення) (бланк серії ВВМ № 261787), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М. 15.10.2004 року та зареєстровано в реєстрі за № 3018.

Згідно із п. 1.5. договору іпотеки предмет іпотеки оцінюється сторонами в сумі 6 335 849,00 грн.

Підпунктом 3.1.4. п. 3.1. договору іпотеки сторони передбачили, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його відповідно до п. 6 цього договору за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Відповідно до п. 6.3. договору іпотеки банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, у тому числі за рішенням суду (п. 6.4. договору іпотеки).

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього майна.

Положення ст. 590 ЦК України унормовано, що право звернення стягнення на предмет застави виникає у випадку, коли не буде виконано забезпечене зобов'язання у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст. 589 ЦК України передбачено, що заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

За ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У силу вимог ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на двох кредитних договором, укладених з третьою особою-1 та третьою особою-2.

У свою чергу, 02.11.2011 року ухвалою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 5019/2437/11 про банкрутство третьої особи-1, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, 16.01.2013 року постановою Господарського суду Рівненської області третю особу-1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а 21.08.2013 року ухвалою Господарського суду Рівненської області, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року, затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, третю особу-1 ліквідовано, провадження у справі припинено.

Згідно з Витягом з ЄДРЮОФОП запис про припинення третьої особи-1 внесено 02.09.2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Частиною 1 ст. 609 ЦК України, ч. 3 ст. 205 ГК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання третьої особи-1 за кредитним договором № 1 припинилося у зв'язку з припиненням позичальника.

Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (п.1 ч. 1 ст. 593 ЦК України).

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості третьої особи-1 за кредитним договором № 1 в розмірі 905 732,88 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення 535 125,62 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, то слід зазначити таке.

За приписами ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З матеріалів справи вбачається, що з метою встановлення початкової вартості ціни продажу предмета договору іпотеки призначалося три судові експертизи (остання з яких відповідачем не оплачена). Оскільки друга судова експертиза була проведена 16.07.2014 року, тобто більш точно відображає ціну об'єкта договору іпотеки, суд першої інстанції цілком обґрунтовано взяв за основу експертний висновок № 40210/2_ПС від 16.07.2014 року для встановлення початкової вартості ціни продажу об'єкта договору іпотеки. З вищевказаного висновку вбачається, що станом на 16.05.2014 року ринкова вартість майна, що є предметом договору іпотеки та належить відповідачу на праві приватної власності: нежитлового приміщення, загальною площею 1285,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, пр. Миру, 11, становить 8 127 109,00 грн. без ПДВ; нежитлового приміщення, загальною площею 156,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, пр. Миру, 11, становить 2 391 897,00 грн. без ПДВ.

З огляду на вищезазначене колегією суддів не беруться до уваги твердження апелянта про відсутність встановленої ринкової вартості предмета іпотеки в порушення вимог ч.6 ст. 38 ЗУ "Про іпотеку".

Як вбачається із фактичних обставин справи та документів, що їх підтверджують, доведена позивачем заборгованість складає 535 125,62 грн., погашення якої має відбутися за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

У свою чергу, предмет іпотеки складається із двох об'єктів нерухомого майна, вартість одного з яких становить 8 127 109,00 грн., а іншого - 2 391 897,00 грн., а в цілому - 10 519 006,00 грн.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що сума заборгованості, що підлягає задоволенню, та ринкова вартість предмета іпотеки, як початкова ціна його реалізації, є неспівмірними, початкова реалізаційна ціна предмета іпотеки більш ніж в 19 разів перевищує суму боргу.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Як зазначалося, предметом іпотеки є два об'єкти нерухомого майна - нежитлових приміщень.

Вказані об'єкти не зв'язані єдиним виробничим циклом, кожен з них є окремим майном, використання якого здійснюється самостійно.

Отже, задоволення вимог позивача може відбутися за рахунок одного з об'єктів іпотеки, вартість якого є достатньою для задоволення його вимог.

Беручи до уваги початкову вартість предметів іпотеки та існуючу заборгованість відповідача-2 в розмірі 535 125,62 грн., суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що задоволення вимог позивача у повному обсязі відбудеться у випадку звернення стягнення на нежитлове приміщення загальною площею 156 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, пр. Миру, 11, вартістю 2 391 897,00 грн. без ПДВ.

У силу вимог ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 2 ст. Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Положення ч.ч. 5-9 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Тобто у випадку, якщо при примусовій реалізації матиме місце уцінка майна, максимальний розмір якої не може перевищувати 50%, вартість предмета іпотеки все одно буде достатньою для задоволення вимог позивача у повному обсязі.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТзОВ "Чарівниця" №140-5-2-00-7-549 від 22.06.2015р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2015 року у справі № 918/545/13 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.