Рішення № 47792658, 29.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3787/15 Справа № 200/7729/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року м. Дніпропетровськ 29 липня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Дельта Банк» у травні 2014 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк».

В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 01.02.2008 року між АТ інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступник якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11292377000, згідно якого Банк передав позичальнику кредитні кошти в сумі 77 310 доларів США з виплатою 12,4 % річних на строк до 01.02.2029 року.

01.02.2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 11292377000/1 предметом якого вказана АДРЕСА_1.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в наслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до боржників, у тому числі і боржника ОСОБА_2

Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, тому станом на 18.04.2014 року має заборгованість в сумі 1 413 221 грн. 32 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 553 706 грн. 57коп., заборгованість по процентам 553 706 грн. 75 коп.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2014 року позовні вимоги було задоволено, звернуто стягнення на АДРЕСА_1 загальною площею 64,1 кв. метри, оцінка якої станом на 01.02.2008 року становить 459 327 грн., в рахунок боргу який складає 1 413 221 грн. 32 коп. шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнання за ним права власності. Вирішено питання щодо удових витрат /а.с. 39-40/.

З рішенням суду не погодилася відповідач ОСОБА_2 і звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /а.с. 57-62/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду доповненню, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.2008 року між АТ інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступник якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11292377000, згідно якого Банк передав позичальнику кредитні кошти в сумі 77 310 доларів США з виплатою 12,4 % річних на строк до 01.02.2029 року /а.с. 7-14/.

01.02.2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 11292377000/1 предметом якого вказана АДРЕСА_1 /а.с. 17-19/.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в наслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до боржників, у тому числі і боржника ОСОБА_2 /а.с. 27-28/.

Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, тому станом на 18.04.2014 року має заборгованість в сумі 1 413 221 грн. 32 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 553 706 грн. 57коп., заборгованість по процентам 553 706 грн. 75 коп.

Листом від 14.02.2014 року позивач запропонував ОСОБА_2 сплатити кошти, та попередив що в іншому випадку буде вимушений задовольнити свої вимоги шляхом прийняття предмета іпотеки у власність /а.с. 24-25/.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ст.ст.572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на іпотечне майно підлягають задоволенню.

Але судом помилково не враховано те, що 07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадян України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метра для квартири та 250 кв. метра для житлового будинку.

Відповідно до правової позиції викладеній у Постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 6-333цс15 мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлених Законом України «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

З матеріалів справи вбачається що відповідач ОСОБА_2 на підставі кредитного договору отримала 77 310 доларів США для купівлі АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки і в якій проживає відповідач, що підтверджується копією паспорта /а.с. 63/, іншого житла не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно /а.с. 75-76/.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно доповнити змістом, що виконання звернення стягнення на майно тимчасово забороняється на час дії закону «Про мораторій».

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих нею доказа не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Щодо незгоди відповідача з рішенням суду в частині звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно, через те, що договором іпотеки укладеним між сторонами це не передбачено, то з ним погодитися не можна, так як п.4 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на іпотечне майно здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку» стаття 37 якого передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відносно доводів апелянта про те, що суд фактично здійснив подвійне стягнення заборгованості так як рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.06.2014 року з неї та поручителя ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість за цим же кредитним договором, яка станом на 05.02.2014 року склала 992 413 грн. 99 коп. і таким чином банк обрав спосіб погашення заборгованості за рахунок коштів, що не дає банку права повторно звертатися до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, то з цим також погодитися не можна так як банк реалізував своє право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, в рішенні суду вказана заборгованість станом на 18.04.2014 року в сумі 1 413 221 грн. 32 коп. , а кредитний договір діє до 01.02.2029 року. Сума заборгованості відповідачем не оскаржується.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2014 року - доповнити наступним змістом: відповідно до Закону України від 07 червня 2014 року № 1304 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виконання рішення зупинити протягом дії цього Закону.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

Демченко Е.Л.