Ухвала суду № 47786719, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/11845/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Амєліна С.Є., Ємельянової В.І., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополі Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області (далі УПФ) звернулося із зазначеним позовом, у якому просило зобов'язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополі Дніпропетровської області (далі Фонд) прийнятті до заліку витрати з виплати пенсій по інвалідності, внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - спірні виплати), що підлягають відшкодуванню за вересень 2014 року в сумі 1531,26 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача зазначену суму витрат.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що сума основного розміру пенсії по інвалідності, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію, а також витрати на виплату та її доставку мають відшкодовуватись відділенням Фонду пенсійному органу згідно з статтею 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-ХІV) та Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (далі Порядок).

Крім того, спірні правовідносини сторін регулюються статтею 81 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) і статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі Основи).

За змістом частини другої статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом «а» статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника Фондом.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як убачається з абзацу 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці», які ліквідуються.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Відповідно до підпункту «в» пункту першого частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Положення частини 2 пункту статті 24 Закону 1105-ХІУ встановлюють що, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Тобто, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України вказані спірні виплати, в тому числі й щодо витрат на виплату та доставку пенсії громадянам держав - учасниць СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво на території колишніх республік СРСР і переїхали на постійне місце проживання до України.

При цьому, суди виходячи за межі позовних вимог у відповідності до пункту 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України дійшли правильного висновку, що оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем є встановленим, і відшкодування такої заборгованості передбачено Законом, з метою повного захисту прав та інтересів останнього слід вирішити вимоги про стягнення спірної суми.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судами повністю обґрунтовано правову позицію, викладену в судових рішеннях та підставу, за якої суди вийшли за межі позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополі Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: С.Є. Амєлін

В.І. Ємельянова

М.І. Мойсюк