Ухвала суду № 47786162, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/9991/20125/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року

у справі № 2-а-1891/10/0270

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Козятинхліб»

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Козятинхліб» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 квітня 2010 року № 0000062301/3 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 15 червня 2010 року).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000062301/3 від 16 квітня 2010 року Козятинської ОДПІ Вінницької області. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Козятинхліб» 3,40 грн. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Козятинська ОДПІ Вінницької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Козятинхліб», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Козятинська ОДПІ Вінницької області провела планову виїзну перевірку ВАТ «Козятинхліб» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 57/23/00375757 від 19 вересня 2009 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством завищено скориговані валові витрати на 2008 рік на 195000,00 грн., за 1 квартал 2009 року на суму 255450,00 грн. та занижено скориговані валові доходи за 1 квартал 2009 року на 8313,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань за 2008 рік на суму 48750,00 грн., за 1 квартал 2009 року на суму 65941,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: позивач неправомірно включив до складу валових витрат за 4 квартал 2008 року та 1 квартал 2009 року послуги, які не пов'язані з його господарською діяльності, а саме - послуги за користування торговою маркою «Наминайко» згідно ліцензійного договору від 01 жовтня 2008 року № 1/2-6-011008/1051, укладеного з ВАТ «Концерн Хлібпром», предметом якого є використання знаку торгівельної марки «Наминайко», з урахуванням того, що позивач не здійснював виробництво листкового швидкозамороженого тіста; позивач неправомірно не відкоригував валові витрати в сторону зменшення на вартість придбаних товарів (робіт, послуг) по кредиторській заборгованості на загальну суму 60450,00 грн., по якій минув строк позовної давності, оскільки позивач не поніс витрати на їх придбання.

16 квітня 2010 року Козятинська ОДПІ Вінницької області на підставі вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження, прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000062301/3, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ВАТ «Козятинхліб» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток в сумі 142029,00 грн., в тому числі: 114691,00 грн. - за основним платежем, 27338,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: позивач правомірно використовував торговий знак «Наминайко» не лише при виробництві тіста, оскільки згідно умов ліцензійного договору та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товариство має право використовувати торгова рий знак в іншій своїй господарській діяльності; Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає обов'язку платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суму вартості товарів (робіт, послуг), які віднесені ним до складу валових витрат за першою подією (оприбуткування товарів, отримання результатів робіт та послуг) у випадку їх неоплати в межах терміну позовної давності і віднесення такої кредиторської заборгованості до валових доходів відповідно до вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01 жовтня 2008 року між ВАТ «Козятинхліб» (ліцензіат) та ВАТ «Концерн Хлібпром» (ліцензіар) був укладений ліцензійний договір № 1/2-6-011008/1051, яким регулюються правовідносини у сфері інтелектуальної власності, що виникають з приводу надання ліцензіаром дозволу ліцензіатові на використання знаку «Наминайко» в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» та у цьому договорі (пункту 1.1 статті 1 договору); вид ліцензії на використання знака, яка надається ліцензіату за цим договором, - невиключна (пункт 1.2 статті 1 договору); невиключна ліцензія за цим договором надається ліцензіатові для використання не лише для випікання та реалізації ним виробів із швидкозамороженого листкового тіста (надалі вироби) відповідно до умов цього Договору, а і для використання Знаку в іншій господарській діяльності відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (пункт 2.1 статті 2 договору) (арк. справи 82-88).

Таким чином, положеннями вказаного договору позивачу було надано дозвіл на використання торгового знаку «Наминайко» не лише для випікання та реалізації швидкозамороженого листкового тіста, а також для використання в іншій господарській діяльності.

З метою реалізації свого права, ВАТ «Козятинхліб» було нанесено на банер та вивішено на рампі для відвантаження продукції торговий знак «Наминайко», а також нанесено на світловому рекламному щиті, що підтверджується копіями фотографій (арк. справи 46-47).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

З положень даної норми вбачається, що здійсненні позивачем заходи щодо розміщення торгового знаку «Наминайко» є використанням його у господарській діяльності позивача, що підтверджується листом патентного повіреного ОСОБА_1 від 24 червня 2010 року № 0058 (арк. справи 92).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, позивачем правомірно віднесено виплати по зазначеному ліцензійному договору до складу валових витрат, оскільки торговий знак «Наминайко» використовувався ВАТ «Козятинхліб» у його господарській діяльності.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно із абзацом 3 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), законом не закріплено обв'язок платника податку коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій події, у разі несплати товарів у межах строку позовної давності, а лише встановлено можливість віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у постановах Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 листопада 2009 року у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 (головного бухгалтера ВАТ «Козятинхліб») та ОСОБА_3 (директора товариства) було встановлено, що вартість товарів, що залишилась неоплаченою після закінчення строку позовної давності була включена товариством до складу валових доходів у тому звітному періоду, в якому відбувалось її списання, у відповідності до положень пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначеними рішеннями провадженням у справах було закрито за відсутністю в діях посадових осіб товариства складу адміністративних правопорушень (арк. справи 56-61).

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Козятинської ОДПІ Вінницької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна