Ухвала суду № 47786053, 13.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року м. Київ К/800/56315/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року

у справі № 818/1363/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубов'язівський елеватор»

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дубов'язівський елеватор» звернулося до суду із адміністративним позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.02.2013 року № 0000082204, № 0000291712, № 0000042311.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Дубов'язівський елеватор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року відповідачем складено акт від 31.01.2013 року № 42/22-3/34072570, яким встановлено порушення: - п. 1.32 ст. 1, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 131.1.1 п. 131.1 ст. 131, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 169 160, 00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2012 року в сумі 4 837 103, 00 грн., за 2011 рік на суму 2 920 667, 00 грн.; - пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму бюджетного відшкодування в розмірі 890 427, 00 грн., завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, який після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, за вересень 2012 року у розмірі 484 380, 00 грн.; - пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України з огляду на несвоєчасне звітування про видану під звіт суму готівкових коштів у розмірі 1 920, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.02.2013 року: - № 0000082204, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 480, 00 грн.; - № 0000291712, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 254, 88 грн. за основним платежем та 63, 72 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000062311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 169 160, 00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 42 290, 00 грн.; - № 0000042311, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 837 103, 00 грн.; - № 0000072311, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 593 953, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачем не доведено фактів порушення позивачем норм податкового законодавства, а відтак податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, є протиправними.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України ґрунтуються зокрема на тому, що позивачем безпідставно включено до валових доходів обсяг реалізації послуг з приймання, зберігання, очистки, сушіння, навантаження на автотранспорт, навантаження на залізничний транспорт продукції за ціною, яка нижча за собівартість наданих послуг. Про вказані обставини, на думку відповідача, свідчить та обставина, що в деяких місяцях фактична собівартість наданих позивачем послуг значно перевищує суму доходів від реалізації вищевказаних послуг, у зв'язку із чим недоотримано доходів у розмірі 2 537 562, 98 грн.

Надаючи оцінку таким висновкам відповідача, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Положеннями ст. 4 вказаного Закону визначено, що валовий доход -загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Господарська діяльність, за змістом п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та у ст.136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

З аналізу наведених норм слідує, що метою здійснення господарської діяльності є отримання доходу. Фактичне отримання доходів визначається на підставі первинних документів. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції.

Як встановлено під час судового розгляду, відповідач, здійснюючи контрольний захід, не здійснив аналіз та перевірку первинних документів. В той же час, за наслідками оцінки судами попередніх інстанцій доказів, слідує, що, позивач, здійснюючи господарську діяльність, яка спрямована на отримання доходів, перевищив витрати над доходами в першому півріччі, однак таке перевищення має розумну економічну причину.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Дубов'язівський елеватор» у перевіряємий період укладало договори складського зберігання зерна, за умовами яких позивач зобов'язувався за плату надавати послуги з приймання, розвантаження, очищення, сушіння, зберігання та відвантаження зерна. Розмір плати за проведення кожної операції визначений умовами вказаних договорів. Генеральним директором позивача складались та затверджувались калькуляції собівартості заготівлі зерна на кожен рік з розрахунком собівартості кожної операції, калькуляції витрат по кожній операції з урахуванням собівартості, рентабельності та податку на додану вартість, на підставі яких встановлювався та затверджувався розмір плати (тариф) за надані послуги по кожній з операцій.

Як слідує із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, встановлений розмір плати відповідає розміру плати, розрахованому позивачем на підставі калькуляцій. Належних доказів надання позивачем послуг за ціною, нижчою від встановленого тарифу податковим органом не надано.

Оскільки термін дії зазначених вище договорів близько року, а виконання прав та обов'язків сторін договору не обмежується терміном в один місяць, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що відповідач безпідставно посилається на необхідність місячного розрахунку. Крім того, слід зазначити і те, що податковим періодом при розрахунку та сплаті податку на прибуток підприємств Податковим кодексом України визначено рік, а звітність платники мають подавати щоквартально, відтак проведення відповідачем оцінки результатів виконання договорів складського зберігання окремо за кожний місяць є безпідставним.

Як слідує з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, позивач, здійснюючи господарську діяльність, що спрямована на отримання доходів, перевищив витрати над доходами в першому півріччі. Вказане перевищення пов'язане зі специфікою роботи підприємства, адже у першому кварталі року позивачем проводяться роботи по підготовці елеватора до приймання зерна нового врожаю, що тягне збільшення витрат, з початком збору врожаю та здачею зерна на зберігання доходи перевищують витрати.

З огляду на те, що податковим органом визнано, що у другому та третьому кварталах доходи позивача перевищують його витрати, тобто позивач здійснював діяльність, що спрямована на отримання доходів, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень наведених вище норм.

Зазначаючи про необґрунтованість висновків відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, витрат в сумі 478 509, 00 грн. на зберігання зерна сторонніми суб'єктами та на власному елеваторі, адже, на думку податкового органу, витрати не пов'язані з реалізацією товарів, суди попередніх інстанцій також виходили із правильного застосування норм матеріального права.

Згідно з пп. 14.1.27 п.14 1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, віднесено витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, до витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, відносяться документально підтверджені витрати, які пов'язані з реалізацією товарів з метою здійснення господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем укладались зовнішньоекономічні контракти з Alfred C. Toepfer Inernatiоnal, відповідно до умов яких позивач зобов'язався в обумовлені договором строки поставки до портових елеваторів зерно пшениці, соєвих бобів, кукурудзи.

З метою виконання зобов'язань за цими контрактами позивачем укладались договори поставки з виробниками сільськогосподарської продукції. За умовами договорів перехід права власності оформлюється шляхом переоформлення товару в обліку елеватора, з цього моменту витрати по зберіганню товару несе покупець, тобто ТОВ «Дубов'язівський елеватор».

У зв'язку з придбанням товарів, позивачем укладено договори зберігання за місцем фактичного знаходження товарів та понесено витрати, які пов'язані з реалізацією придбаного товару.

В той же час, як встановлено під час судового розгляду, Alfred C. Toepfer Inernatiоnal в передбачені строки не провело оплату товару через неможливість його відвантаження та відмовилось від прийняття товару. У зв'язку із наведеним, позивач повернув товар постачальникам.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про те, що витрати, понесені позивачем на зберігання зерна в розмірі 478 509, 00 грн., пов'язані з реалізацією товару, а відтак, правомірно відображені у податковому обліку.

Щодо висновків відповідача про безпідставне відображення в податковому обліку наслідків отриманих від ТОВ «МетРудТранс» транспортно-експедиційних послуг, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій правильно зазначили про їх необґрунтованість.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку. Такі ж підстави виникнення у платника податків права зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат, на що вже акцентувала колегія суддів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 20.09.2011 року позивачем укладено з ТОВ «МетРудТранс» договір на транспортно-експедиційне обслуговування.

За кожним окремим фактом надання обумовлених договором послуг сторонами укладались додаткові угоди та додатки із зазначенням виду вантажу, його кількості, вартості послуг.

На підтвердження фактичного надання послуг позивачем надано копії податкових накладних, актів виконаних робіт, залізничних накладних.

Таким чином, на підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Зазначаючи про необґрунтованість висновків відповідача про недостатнє розкриття номенклатури наданих послуг в податкових накладних, суди першої та апеляційної інстанції правильно зазначили, що вказаний у податкових накладних вид послуги «транспортно-експедиційна» повністю відображає її характер.

Щодо висновків відповідача про те, що відсутність у наданих до перевірки залізничних накладних даних про дату отримання вантажу, дату видачі вантажу, підтвердження одержання вантажу, є свідченням того, що такі транспортно-експедиційні послуги не були реальними, слід зазначити, що вказані обставини не є безумовним свідченням нездійснення господарської операції, оскільки окремі недоліки в оформлені документів за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій. Також необхідно зазначити і те, що в силу п. 1.2 розділу 1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, позивач не міг отримати від ТОВ «МедРудТранс» копії накладних із зазначенням дати прибуття вантажу в пункт призначення та дати його видачі, оскільки він не є отримувачем.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що факт надання послуг ТОВ «МедРудТранс» позивачу підтверджується належним чином складеними документами, а віднесення позивачем витрат на оплату послуг цього контрагента до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток, та податку на додану вартість, сплаченого в ціні послуги, до складу податкового кредиту, є правомірним.

Щодо висновків податкового органу про безпідставне неврахування коштів, отриманих керівником підприємства у складі його доходів та несплату з таких доходів податку, несвоєчасність подання звіту про використання коштів, виданих під звіт, судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Згідно з пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України звіт про використання коштів, виданих на відрядження, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Отже, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу від 16.12.2011 року № 57 генеральний директор ТОВ «Дубов'язівський елеватор» вибув у відрядження до м. Київ на п'ять днів з 19.12.2011 року по 23.12.2011 року. Згідно з відмітками на посвідченні про відрядження ОСОБА_4 вибув з смт. Дубов'язівка 19.12.2011 року та в цей же день прибув до м. Київ. Прибув з відрядження до смт. Дубов'язівка 23.12.2011 року.

З аналізу наведених обставин слідує, що директор позивача завершив відрядження 23.12.2011 року, а тому до закінчення п'ятого банківського дня, що настав за цим днем, мав подати звіт про відрядження.

Звіт про використання коштів, виданих на відрядження, подано директором 27.12.2011 року, залишок коштів повернуто за прибутковим касовим ордером від 27.12.2011 року, тобто в межах встановленого Податковим кодексом України строку.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем протягом встановленого Податковим кодексом України строку подано звіт про відрядження та повернуто видані під звіт кошти, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність факту порушення податкової дисципліни позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 818/1363/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук