Постанова № 47764431, 29.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/511/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа Чернігівська обласна державна адміністрація про скасування розпорядження,поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бобровицької РДА Чернігівської області про:

скасування розпорядження від 15.09.2015 № 162-ос про звільнення з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку із скороченням чисельності та штату працюючих;

зобов'язання поновити на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.09.2014 до дня фактичного поновлення на посаді (роботі) та моральної шкоди (збитків) в розмірі 15 000,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження від 15.09.2014 №162-ос; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА з 16.09.2014 року; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, в межах суми за один місяць у сумі 3085 (три тисячі вісімдесят п'ять ) грн. 08 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2014 року по 10.06.2015 у сумі 26 402 грн. 16 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Бобровицька РДА Чернігівської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працювала у відділі житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА на посаді начальника відділу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 91 «Про деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій» та на виконання розпорядження голови Чернігівської ОДА від 28.04.2014 «Про затвердження граничної чисельності працівників підрозділів обласної державної адміністрації та районних адміністрацій» головою Бобровицької РДА прийнято розпорядження від 22.05.2014 № 111 «Про затвердження структури, граничної чисельності працівників апарату та структурних підрозділів районної державної адміністрації», яким затверджено структуру та граничну чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації згідно з додатками 1,2. У відповідності до розпорядження від 22.05.2014 № 111 гранична чисельність працівників апарату та структурних підрозділів складає 92 посади.

10.07.2014 року розпорядженням Бобровицької РДА за № 153 внесено зміни до розпорядження від 22.05.2014 № 111, яким перейменовано відділ економічного розвитку та житлово-комунального господарства у відділ економічного розвитку та утворено сектор з питань надзвичайних ситуацій та житлово-комунального господарства.

14.07.2014 розпорядженням Бобровицької РДА Чернігівської області № 109-ос відповідно до статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_2 попереджено про передбачуване вивільнення та запропоновано їй посаду головного спеціаліста сектора з питань надзвичайних ситуацій та житлового комунального господарства, від якої позивач відмовилась.

15.09.2014 розпорядженням голови Бобровицької РДА № 162-ос позивача було звільнено з посади начальника відділу житлово-комунального господарства та будівництва Бобровицької РДА у зв'язку із скороченням чисельності та штату працюючих (п.1 статті 40, статті 44 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення позивачки з раніше займаної посади, колегія суддів виходить з наступного.

За ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня.

Аналогічна норма продубльована і у п. 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1999 року № 1374 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що питання про призначення на посаду або звільнення з посади керівника управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації порушується головою відповідної місцевої державної адміністрації за наявності вакансії або обґрунтованих підстав для звільнення з посади.

В силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить, що звільнення керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій відбувається за обов'язковим погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня, тобто відповідною обласною державною адміністрацією.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що пропозиція голови Бобровицької РДА на звільнення ОСОБА_2 до Чернігівської ОДА не надходила, що підтверджується інформацією Чернігівської ОДА (т.1, а.с.204), а, отже, звільнення позивача відбулось за відсутності погодження з органом виконавчої влади вищого рівня, що є порушенням приписів статті 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та пункту 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1999р. № 1374.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За ч.ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.03.2015 року у справі № 21-52а15.

Разом з тим, як станом на 22.06.2014 року (час попередження позивача про звільнення) так і на 15.09.2014 року (дата звільнення), у відповідача було шість інших вакантних посад, а саме: відділ освіти - заступник начальника відділу та головний спеціаліст відділу, управління соціального захисту населення - заступник начальника управління (на період відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років) та головний спеціаліст по автоматизованій обробці інформації управління, управління агропромислового розвитку - головний спеціаліст відділу управління (на період відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років), начальник відділу з організації агропромислового виробництва, агротехнічних послуг та безпеки праці, інформаційного забезпечення та головний спеціаліст з питань охорони праці та агротехнічних послуг відділу (т.1, а.с. 269-273).

В справі відсутні докази на підтвердження того, що всі наявні вакантні посади, які могла б обіймати позивачка відповідно до своєї кваліфікації, були їй запропоновані відповідачем. Фактично це питання не вирішувалось взагалі.

З огляду на викладене не можливо не погодитися з доводами суду першої інстанції, що розпорядження голови Бобровицької РДА від 15.09.2014 № 162-ос «Про звільнення ОСОБА_2» прийнято відповідачем з порушенням чинного законодавства України та трудових прав гарантованих статтею 43 Конституції України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, які мають значення у справі, упереджено, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки судова колегія прийшла до висновку про незаконність звільнення позивача з раніше займаної посади та необхідність поновлення його на роботі, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у сумі 3085 (три тисячі вісімдесят п'ять ) грн. 08 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.09.2014 року по 10.06.2015 у сумі 26 402 грн. 16 коп.

В судовому засіданні позивачка визнала апеляційну скаргу в частині зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на вже отриману суму за один місяць в розмірі 3085, 08 грн. та на суму, виплачену їй Центром зайнятості в розмірі 17005,17 грн., всього у сумі 20090,25 грн. В результаті на користь позивачки підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6311,91 грн.

Посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, оскільки з даного питання вже прийнято судове рішення, що набрало законної сили, яким встановлено наявність підстав для поновлення ОСОБА_2 строку звернення до суду з даним позовом.

Оскільки постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржувалася, колегія суддів в цій частині оскаржуване судове рішення не перевіряє та залишає його без змін.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, проте, з огляду на визнання позивачкою апеляційної скарги в частині безпідставності стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 20090,25 грн., апеляційна інстанція в цій частині постанову суду першої інстанції скасовує та визначає розмір вказаного заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки у сумі 6311,91 грн..

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині визначення суми середнього заробітку, з визначенням його в розмірі 6311,91 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року в частині стягнення з Бобровицької районної державної адміністрації Чернігівської області на корисить ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.04.2014 року по 10.06.2015 року - скасувати і загальну суму визначити в розмірі 6311 (шість тисяч триста одинадцять) грн. 91 коп.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 30.07.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.