Постанова № 47759270, 17.02.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2010 р. Справа № 2а-2202/10/0470 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Потолової Г.В.

при секретарі - Івановій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» до Орджонікідзевської об'єднана державна податкова інспекція про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

15.02.2010 року з Вищого адміністративного суду України на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» до Орджонікідзевської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000752301/0 від 11.08.2006 року, №0000752301/1 від 18.09.2006 року, №0000752301/2 від 07.12.2006 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116937грн. 00коп.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 28.01.2010 р. скасовано постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 року з мотивацією, що поза увагою судів залишилась та обставина, що сума донарахування податкового зобов'язання в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, що є предметом розгляду даної справи, складається із двох порушень, а під час судового розгляду судами розглядалося питання лише щодо правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання тільки в частині, що стосується обкладення податком сум, витрачених на безоплатне забезпечення працівників молоком, що передбачено ч.ч.1,2 ст.7 Закону України «Про охорону праці» та ст.166 Кодексу законів про працю України.

Під час нового розгляду адміністративної справи позивачем в повному обсязі підтримано позовні вимоги зі змінами, наданими в ході первинного розгляду справи.

Відповідач проти позову заперечує. Підтримує заперечення, надані в ході первинного розгляду адміністративної справи, а також доводи касаційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та надані в ході судового розгляду докази, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши їх у сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході первинного розгляду адміністративної справи, відповідачем була проведена планова перевірка позивача по своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати податків і зборів позивача за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р., за результатами якої був складений акт №143/23-118/00190928 від 01.08.2006р.

На підставі вказаного акту перевірки Орджонікідзевською ОДПІ м.Орджонікідзе були винесені податкові повідомлення-рішення №0000752301/0 від 11.08.2006р. про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 116937грн.00коп, в тому числі за основним платежем 77958грн.00коп, штрафні (фінансові) санкції 38979грн.00коп.; №0000752301/1 від 18.09.2006р. про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 116937грн.00коп, в тому числі за основним платежем 77958грн.00коп., штрафні (фінансові) санкції 38979грн.00коп.; №0000752301/2 від 07.12.2006р. про визначення позивачу податкового зобов'язання на загальну суму 116937грн.00коп, в тому числі за основним платежем 77958грн.00коп., штрафні (фінансові) санкції 38979грн.00коп.

У відповідності до акту перевірки податкове зобов'язання у сумі 116397 грн. було донараховано за двома порушеннями:

1) порушення п.п 3.1.1 п.3.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" - н нараховано податкові зобов'язання з ПДВ по операціях поставки товарів без оплати (молоко) Загальна сума недоплати до бюджету по податку з цього питання визначена у розмірі 104444грн. 07коп. - суми основного платежу та 37551грн. 00коп. - штрафних санкцій. Частково сум; основного платежу було визначено до сплати (75103грн.). Залишок суми становить 20543 грн. - на вказану суму було зменшено суму наявного у підприємства бюджетного відшкодування з ПДВ.

2) порушення п.п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - до складу податкового кредиту включено суми податку, не підтверджені відповідними документам (відрядження). Загальна сума недоплати до бюджету по податку з цього питання визначена у розмірі 3450грн. 76коп. основного платежу та 1428грн. 00коп. нарахованих штрафних санкцій. Сума донарахованого податку частково була визначена у податковому повідомленні-рішенні до сплати (2856грн.). Залишок суми склав 594грн. 76коп. - на вказану суму було зменшено суму наявного у підприємства бюджетного відшкодування з ПДВ.

Згідно п.4.2., ст.4 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, станом на дату виникнення спору, зазначено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (пп. 1.20.1., п. 1.20, ст.20) визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих, ринкових цін.

Підпунктом 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно з п.1.4 ст.1 даного Закону поставка товарів це, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків ї надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до п.1.23 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 166 Кодексу законів про працю України на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

З аналізу вказаних правових норм вбачається що пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці, що надаються роботодавцями в межах трудового законодавства не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» чи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оскільки здійснюються не в межах цивільного чи господарського обороту, а у зв'язку із врегульованим спеціальним законодавством трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Крім того, Законом України «Про податок на додану вартість» не встановлено, що базою оподаткування податком на додану вартість є заробітна плата, пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці, що сплачуються чи надаються роботодавцем своїм працівникам в межах, встановлених нормами законодавства про працю.

Отже, Відповідачем безпідставно визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці шляхом безоплатної видачі їм роботодавцем молока.

При розгляді адміністративної справи суд враховує, що обставини щодо безоплатно наданого молока працівникам позивача при роботі у шкідливих умовах праці вже досліджені судом першої інстанції та переглянуті судами апеляційної і касаційної інстанції. При цьому, висновки господарського суду Дніпропетровської області в цій частині не визнані неправильними та не спростовані.

Отже, за таких обставин, Дніпропетровський окружний адміністративний суд вважає, що відсутні підстави для необхідності їх доведення.

Крім того, відповідачем порушено порядок нарахування спірної суми податкового зобов'язання.

Так, при визначенні вартості безоплатно виданого працівникам молока відповідачам відповідачем для визначення бази оподаткування встановлювались звичайні ціни.

Згідно з п. 1.18 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Процедура визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлена п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як випливає з норм закону, у разі прийняття Відповідачем рішення про донарахування податкових зобов'язань при визначенні бази оподаткування за звичайними цінами, Відповідач зобов'язаний був керуватись положеннями закону, які встановлюють порядок визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами. Тобто для визначення податкового зобов'язання Позивача Відповідач повинен був звернутись до суду, рішенням якого і була б встановлена сума податкового зобов'язання Позивача до сплати.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення в даному випадку не є законною правовою підставою для сплати податкових зобов'язань з ПДВ. Як визначено законом таке рішення приймається судом, і лише воно може зобов'язати Позивача сплатити суму донарахованого ПДВ.

Тобто Відповідачем порушений порядок визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ, що має наслідком винесення протиправних податкових повідомлень-рішень, які згідно з вимогами закону не є підставою для сплати донарахованого податкового зобов'язання.

Проте, оскільки Вищим адміністративним судом України звернуто увагу на той факт, що сума донарахування податкового зобов'язання в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, що є предметом розгляду даної справи, складається із двох порушень, а під час судового розгляду судами розглядалося питання лише щодо правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання в частині, що стосується обкладення податком сум, витрачених на безоплатне забезпечення працівників молоком, тоді як питання невизнання податковим органом податкового кредиту позивача щодо витрат на відрядження працівників підприємства залишено поза увагою, суд вважає за необхідне звернути увагу саме на питання стосовно витрат на відрядження працівників підприємства.

Так, податковими повідомленнями-рішеннями Орджонікідзевської ОДПІ №0000752301/0 від 11.08.2006 року, № 0000752301/1 від 18.09.2006 року, № 0000752301/2 від 07.12.2006 року визначена сума податкового зобов'язання позивача за основним платежем в розмірі 77958грн.

Як вбачається з наведених податкових повідомлень-рішень, вони винесені відповідачем на підставі акту перевірки № 143/23-118/00190928 від 01.08.2006 року.

В той же час, акт перевірки взагалі не містить такої суми податкового зобов'язання з ПДВ як 77958грн.

Згідно з висновками акту перевірки відповідачем встановлене порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого визначене заниження останнім податкового зобов'язання на суму 72314грн. 49коп.

Враховуючи, що податкова інспекція в даному випадку згідно пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» може визначати податкове зобов'язання позивача у податкових повідомленнях-рішеннях виключно за наслідками перевірки, на підставі та в межах акту перевірки, сума податкового зобов'язання, визначена в податкових повідомленнях-рішеннях, в розмірі 77958грн. жодним чином не обґрунтована, документально не підтверджена та явно завищена по відношенню до результатів перевірки.

Пояснення відповідача стосовно того, що сума податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 77958грн. включає в себе також і суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з відрядженнями працівників позивача, є виключно його нічим не підтвердженим та необґрунтованим припущенням.

Викладене також підтверджується оглянутими в ході судового засідання документами, а саме: судом оглянуто лише один том підшитих документів на відрядження працівників позивача, з дванадцяти наданих представниками позивача за перевіряємий період (з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року). Кожен том на вигляд має більше двохсот аркушів.

В результаті огляду наданих документів знайшов підтвердження той факт, що навіть в одному томі за наявністю документів на відрядження сума перевищує встановлену в акті перевірки суму.

Окрім того, не визнаючи суму податкового кредиту позивача на суму ПДВ, сплаченого у зв'язку із відрядженнями працівників підприємства, на підставі того, що документи, якими підтверджено використання коштів у відрядженнях, є недійсними, відповідач не навів суду жодного документального підтвердження недійсності таких документів, не вказав за якими саме відрядженнями у перевіряємому періоді ним не визнається податковий кредит з ПДВ (протягом перевіряємого періоду відряджень працівників підприємства було здійснено на набагато більшу суму), не послався на жодну норму законодавства, яка встановлює недійсність таких документів або неправомірність нарахування податкового кредиту.

Крім того, в судовому засіданні підтверджено та не заперечувалося представниками відповідача, що при проведенні податкової перевірки відповідачу надавались всі первинні документи, у тому числі й авансові звіти за відрядженнями та підтверджуючі їх документи. Проте, в ході нового судового розгляду представниками відповідача не було зазначено, за якими саме відрядженнями (із зазначенням авансових звітів, прізвищ осіб, періодів відряджень) Орджонікідзевською ОДПІ не визнається податковий кредит позивача.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заперечення відповідача спростовані матеріалами справи, наданими поясненнями представників сторін та документами в ході судового засідання. А тому, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України повернути з Державного бюджету позивачу - ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» судові витрати у розмірі 10грн. 20коп.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції №0000752301/0 від 11.08.2006 року, №0000752301/1 від 18.09.2006 року та №0000752301/2 від 07.12.2006 року про визначення Відкритому акціонерному товариству «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116937грн. 00коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 29.06.2010 р.

Суддя Г.В. Потолова .