Ухвала суду № 47735320, 30.07.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/3729/15 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/783/4617/15 Доповідач в 2-й інстанції: Гриновець Б.М.

Категорія: 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,

суддів: Копняк С.М., Шашкіної С.А.,

при секретарі: Фейір К.О.,

з участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

31.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся в Галицький районний суд м. Львова з позовом до ОСОБА_5, у якому просив суд стягнути з останньої на його користь 1505299,89 грн., з яких 1196581,80 грн. упущеної вигоди, 201025,74 грн. індексу інфляції, 107692,35 грн. в якості трьох відсотків річних. Крім того, просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати (а.с.2-10).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач - ОСОБА_2. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Вважає висновки суду першої інстанції такими, що ґрунтуються на неповній оцінці всіх доказів у справі, оскільки сам факт відсутності можливості позивача розпоряджатися і користуватися своїм майном, а також те, що в результаті використання такого майна він міг отримати певну вигоду свідчить про те, що йому завдано збитків.

На підставі вказаного, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, колегія суддів вважає, що обов'язковою умовою для застосування такого способу відповідальності, як упущена вигода, необхідним є встановити наявність в діях винної особи всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою і вини.

При цьому, обов'язковою умовою настання цивільно-правової відповідальності з цих підстав, на думку колегії суддів, є наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення.

Аналогічну позицію займають Верховний Суд України (постанова від 04.06.2014 року) та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала суду від 26.02.2014 року у справі №6-50123св13), які неодноразово в своїх судових рішеннях наголошували на необхідності наявності всіх елементів цивільного правопорушення, як передумови відшкодування завданих збитків.

Крім того, в абзаці 1 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не надав суду жодних доказів заподіяння йому збитків у виді доходів, які він міг б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене та причинового зв'язку між порушенням його прав відповідачем та можливим отриманням тих чи інших доходів.

Покликання ж позивача на укладений 01.05.2007 року між ним та ОСОБА_6 договір оренди спірного приміщення, як доказ можливого отримання доходів, колегія суддів відхиляє, оскільки такий доказ не є належним в розумінні ст.58 ЦПК України, оскільки всупереч вимогам ч.2 ст.793 ЦК України (в редакції станом на момент укладення такого договору) та ч.1 ст.794 ЦК України (в редакції станом на момент укладення такого договору) такий договір укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

При цьому, колегія суддів приймає доводи представника відповідача та вважає, що згідно ч.1 ст.221 ЦК України (в редакції станом на момент укладення договору оренди від 01.05.2007 року) договір оренди, на який покликається позивач є нікчемним та відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України (в редакції станом на момент укладення договору оренди від 01.05.2007 року) такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, як вбачається із змісту позовної заяви та апеляційної скарги позивач розраховує завдані йому збитки починаючи з різних дат, з яких він вважає, що незаконними діями відповідача йому чиняться перешкоди у користуванні майном (а.с.7, 122). Проте, навіть з врахуванням найдавнішої з цих дат (01.11.2011 року) поданий позивачем ймовірний договір оренди не підтверджує наявність упущеної вигоди, так як такий ніби то укладався 01.05.2007 року строком на три роки.

Ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, всупереч вимогам ч.1 ст.61 ЦПК України, не довів суду, що він не отримав прибуток з вини відповідача.

На підставі вищевказаного, колегія суддів вважає, що позивачем та його представником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, не доведено заподіяння йому збитків у формі упущеної вигоди та причинового зв'язку між протиправними діями відповідача та завданням потенційної шкоди.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки таке ухвалено на підставі повно та всебічно досліджених матеріалів справи, з наданням об'єктивної оцінки всім можливим доказам у справі. Висновки суду в повній мірі відповідають обставинам справи, ґрунтуються на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. При цьому доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

При цьому, згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржене рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Б.М.Гриновець

Судді: С.М.Копняк

С.А.Шашкіна