Ухвала суду № 47710596, 27.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6164/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус-2000» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус-2000» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 року № 0014942205, яким позивачу зменшено розмір від»ємного значення податку на додану вартість на суму 140725,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги наголошує, що відсутні докази щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, тому фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус-2000» зареєстровано Головним управлінням юстиції у м. Києві від 27.05.2002 р. за № 16185. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 10.08.1999 за № 13679/3114, є платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності позивача є виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Таурус-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «ЮВО» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складено акт від 16.10.2014 року № 1512/26-59-22-05/30470184.

В акті перевірки зазначено про встановлення порушень позивачем норм пп. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за липень 2014 р. на загальну суму 140 725,00 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 року № 0014942205, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 140 725,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, при цьому, виходив з наступного.

Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України.

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, між ТОВ «Таурус-2000» (покупець) та ТОВ «ЮВО» (постачальник) укладено договір поставки № 010614 від 01.06.2014 р., відповідно до умов якого, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар. Загальна кількість (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначена та погоджена сторонами у рахунках-фактурах.

Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за рахунок покупця.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: видаткові накладні, які свідчать про передачу товару у власність покупця; товарно-транспортні накладні, які свідчать про здійснення позивачем самовивозу вантажу; рахунки-фактури, платіжні доручення, картки рахунку, які свідчать про оплату придбаного позивачем товару; податкові накладні, витяги з реєстру податкових накладних, які свідчать про відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість нарахованих (сплачених) в зв'язку із постачанням товару.

Вказані вище господарські операції декларувалися позивачем. В штаті у позивача перебуває 44 особи, що підтверджується штатним розписом, затвердженим директором товариства 17.07.2014 року

Згідно видаткової накладної № 992 від 05.06.2013 року Іноземним підприємством «АІС-Автоцентр» було передано ТОВ «Таурус-2000» автомобіль ГАЗ-3302-206-Д0501499-К0729367-Ш, яким здійснювалося перевезення придбаного у ТОВ «ЮВО» товару. Вказаний автомобіль віднесений позивачем до основних засобів.

Придбані товари зберігалися позивачем на складі за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. 67, що підтверджується договором оренди від 24.07.2014 р. № 1/07, укладеного між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Таурус-2000» (орендар), а в подальшому були реалізовані іншим господарюючим суб»єктам, про що свідчать видаткові накладні та довіреності на отримання ТМЦ.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно листа ДПІ у Шевченківському районі м.Києва івід 05.06.2015 №23992/10/26-59-15-01-66, наданого до суду апеляційної інстанції, розбіжності щодо декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по контрагенту позивача ТОВ «ЮВО» відсутні.

Апелянт, обґрунтовуючи свої доводи, посилається виключно на господарську діяльність контрагента та його постачальників, в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повною мірою встановлено фактичні обставини і справу вирішено правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 30 липня 2015 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

.

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.