Ухвала суду № 47686723, 30.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/5070/14 Номер провадження 22-ц/775/269/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - Канурної О.Д.,

суддів - Маширо О.П., Санікової О.С.,

при секретарі - Баранові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» про визнання кредитного договору удаваним правочином за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, яка зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» ЄДРПОУ 14282829 заборгованість за договором кредиту № 6520357 від 18.06.2008 року та додаткової угоди № 8455371 від 08.12.2009 року суму заборгованості 5224, 50 доларів США, процентів 237, 91доларів США, пені 1500, 75 грн., що загалом становить 5462, 41 долар США та 1500,75 грн., а також судовий збір у сумі 600,74 грн.

В решті вимог в задоволенні відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» про визнання кредитного договору удаваним правочином відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилася відповідач по первісному позову ОСОБА_2 і оскаржила його в апеляційному порядку. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не в повній мірі зясував обставини справи, які мають суттєве значення для правомірного її вирішення; суд не дослідив надані докази, дослідження яких має суттєве значення при вирішенні справи; мотивувальна частина рішення не містить належних доводів та доказів, чітких посилань на норми діючого законодавства, рішення прийняте на припущеннях та на нормах непрямої дії, при задоволенні вимог банку суд вийшов за межі позовної заяви; судом не встановлена суть зустрічного позову та необгрунтовано проігноровано заяви про фальшивість первинних бухгалтерських доказів; рішення прийняте з порушенням норм процесуального і матеріального права. Просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги по зустрічному позову задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду представник Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» не зявився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм № 3 за № 131 (том № 2, а.с. 30).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача по первісному позову ОСОБА_2, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.06.2008 року між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_1», правонаступником всіх прав та зобовязань якого є ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» а також ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 6520357, відповідно до умов якого банк надав кредит відповідачу ОСОБА_2 кредит у розмірі 26139 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,99 % річних та відповідно до якого відповідач зобовязаний повернути кредит частинами у розмірах, в порядку та в строки визначені кредитом, але не пізніше 18.06.2015 року.

08.12.2009 року між позивачем та відповідачем по первісному позову ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 8455371 до кредитного договору № 6520357 від 18.06.2008 року, відповідно до якої було змінено графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Пунктом 3.2.1 вищевказаного кредитного договору № 6520357 передбачено, що позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені Графіком повернення та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку № 1, який підписується Сторонами та є невідємною частиною цього договору.

Статтею 5 вказаного кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобовязань, а саме сплата пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобовязань за кожен день прострочення; зобовязання за весь час прострочення сплатити Банку проценти на суму простроченого основного боргу за ставкою, зазначеною в п. 3.1.4 цього договору; за кожний випадок порушення Позичальником обовязків щодо поновлення договорів страхування, передбачених п. 4.3.1 цього договору. Позичальник зобовязаний сплатити на вимогу Банку на його користь штраф у розмірі 10% від мінімальної страхової суми, на яку згідно з вимогами зазначеного пункту договору має бути укладений договір страхування; за кожний випадок порушення Позичальником обовязків, передбачених пп. 4.3.2 4.3.6 цього Договору, Позичальник зобовязаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту. Сплата пені та штрафу не звільняє Позичальника від обовязку виконати передбачені цим Договором зобовязання в натурі.

Своєчасно зобовязання відповідачем за кредитним договором виконувались у повному обсязі по 09.08.2013 року. Станом на 13.07.2014 року існує заборгованість за користування кредитом, яка складається із суми заборгованості 5224,50 доларів США, процентів 237,91 доларів США, пені 158,73 грн., відповідно до пункту 5.5. договору штраф 261,39 доларів США та штраф за невиконання умов страхування у розмірі 15883,58 грн.

Встановлено, що у звязку з затриманням сплати частини кредиту та процентів порівняно з умовами договору на один календарний місяць, у банку настали підстави визначені пунктом 3.5.7 кредитного договору для вимагання дострокового повернення кредиту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не дослідив, що із змісту статті 1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобовязується надати кредит, тобто надання кредиту не співпадає з моментом укладення договору, а відбувається пізніше, а також факт підписання кредитного договору сторонами не може бути розцінений судом як факт надання кредитних коштів у іноземній валюті не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні апеляційного суду відповідач по первісному позову ОСОБА_2 підтвердила факт отримання кредиту в банку. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий банком розрахунок по тілу кредиту та відсоткам відповідає умовам договору кредиту та є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що наданий банком розрахунок ні в якому разі не може засвідчити розмір кредитного боргу, бо не має правової основи доказу на тих підставах, що по своїй правовій природі не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст.ст. 57-59 ЦПК України, а також ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність банків», не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправя сторін та враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції врахував положення ст.ст. 58, 59 ЦПК України.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 зобовязана сплатити позивачу суму боргу за користування кредитом, яка складається: сума заборгованості 5224,50 доларів США, процентів 237,91 доларів США, пені 1500,75 грн., є законним і обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції при частковому задоволенні первісного позову врахував положення, передбачені статтею 267 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що у додатках до зустрічної позовної заяви про захист прав споживача та визнання договору удаваним, нею надавалися суду копії квитанцій та квитанцій про валютно-обмінні операції, які мають всі ознаки недійсності, але суд не надав належної оцінки наданим первинним документам, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції всебічно і повно зясував всі обставини справи і дав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом взагалі не досліджувалося виконання відповідачем зобовязання з надання кредиту, а це є суттєвим фактом для вирішення спору, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції ретельно дослідив виконання відповідачем по зустрічному позову зобовязань з надання кредиту.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що укладений сторонами кредитний договір в частині визначення валюти кредитування як долару США є таким, що вчинений для приховання укладення кредитного договору з надання кредиту саме в національній валюті України гривні, оскільки пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм , що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним, або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи ОСОБА_2, які на її думку свідчать про наявність удаваного правочину, не знайшли свого підтвердження в суді. ОСОБА_2 було надано кредит саме в доларах США, однак на відкритий картковий рахунок Позичальника № 2622959905414, відкритий в гривнях, після здійснення продажу іноземної валюти було зараховано грошові кошти в гривнях, що відповідає умовам договору, які погоджені сторонами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції при розрахунку пені вийшов за межі позовної заяви та самостійно провів перерахунок пені в гривні, але це прямий обовязок банку при поданні позовної заяви провести розрахунок пені згідно законодавства України і враховуючи, що курс долара по відношенню до гривні у 2013-2014 р.р. мінявся майже щоденно, то й перерахунок пені в гривню необхідно проводити щоденно, не заслуговують на увагу, оскільки аналіз норм ст. 99 Конституції України, статей 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобовязання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і його виконання є національна валюта України гривня. Отже, у національній валюті України підлягають обчисленню та стягненню й інші складові грошового зобовязання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року передбачено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 також не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і не відповідають вимогам діючого законодавства.

На підставі вищевикладеного, а також відсутності додаткових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального, є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили

Судді