Ухвала суду № 47628464, 16.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року м. Київ К/800/52192/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Шипуліної Т.М.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Гармаш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.02.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014

у справі №821/287/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Чумак»

до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Чумак» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Чумак») звернулось до суду з позовом до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі по тексту - відповідач, Каховська ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2014 №0000062200 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 1639385,00 грн., та №0000072200 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість всього у загальній сумі 491815,50 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 327877,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 163938,50 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ «Чумак» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту від ТОВ «Укрзерногруп» за період з 01.09.2011 по 31.12.2011 та податку на прибуток за 2011 рік.

За результатами перевірки встановлені порушення:

1) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 327877,00 грн.,

2) пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період 2-4 квартали 2011 року на суму 1639385,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрзерногруп» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.04.2012.

На підставі вказаного податковим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пунктів 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 ПК України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21.01.2011 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27.03.2012 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договір поставки, заявки на придбання товару, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інше, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Т.М. Шипуліна (підпис)М.О. Федоров