Постанова № 47544335, 23.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2015 р. Справа№ 911/1573/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Чутенко І.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-5» на рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2015 (Суддя Щоткін О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-5»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Златобанк» звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до ТОВ «Кондор-5» про стягнення заборгованості в сумі 225261,82 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.05.2015 позов був задоволений повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор-5" на користь Публічного акціонерного товариства "Златобанк" 220000 заборгованості зі сплати кредиту, 4231,23 грн. заборгованості по процентам, 986,17 грн. пені та 44,42 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій зазначає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 03.07.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду в складі колегії суддів: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І. на 23.07.2015.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання на вказану дату не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином.

Через відділ документального забезпечення від представника відповідача до суду надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю явки в призначене судове засідання.

Текст даної телеграми підписаний представником ТОВ «Форум краси», проте, колегія суддів приходить до висновку, що назва товариства представником зазначена помилково, приймає дану телеграму та долучає саме до матеріалів цієї справи, оскільки в тексту телеграми вказаний номер справи 911/1573/15 та зазначена дата слухання справи 23.07.2015.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила той факт, що у ПАТ «Златобанк» існує також судовий спір з ТОВ «Форум краси».

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, вислухавши думку представника позивача, який заперечив стосовно відкладення розгляду апеляційної скарги, прийшла до висновку про відмову у задоволені клопотання,зважаючи на наступне.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Крім того, представником відповідача не було надано суду доказів неможливості явки в судове засідання іншого представника товариства.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.11.2011 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кондор-5" був укладений кредитний договір № 267/11-KL.

Згідно п.1.1 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів та придбання нерухомості з максимальним лімітом заборгованості 600000 гривень.

Згідно п.1.2 кредитного договору кінцева дата повернення кредитних коштів: не пізніше 30.10. 2013 (включно).

Відповідно до п.1.3. кредитного договору, за користування кредитними коштами позичальником сплачується проценти у розмірі -12% річних.

Згідно п.3.3.2.кредитного договору, позичальник зобов'язаний не пізніше визначеного в п.1.2. цього договору строку повернути банку суму наданих кредитних коштів в повному обсязі, сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору та внесених до нього змін, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 225261,81 грн.

Відповідач, оскаржуючи постановлене судом першої інстанції судове рішення, зазначає, що позивач не надав підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Майново - господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі господарських договорів (частина 1 ст. 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 ст.639 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.3.3. кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплачувати кошти, передбачені в п.2.7. цього договору, витрати, пов'язані з проведенням дій по примусовому погашенні простроченої заборгованості, а також на вимогу банку сплачувати можливі неустойку, штраф, пеню.

Згідно п. 3.3.6 кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними на письмову вимогу банку у випадках, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.6 кредитного договору проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником у гривні згідно п.2.6. цього договору.

Несплата позичальником процентів у строк, встановлений у п.2.6. цього договору є підставою для вимоги щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки та є підставою для звернення банком стягнення на заставлене майно та/або стягнення заборгованості з поручителя.

30.10.2013 позивач та відповідач уклали договір про внесення змін № 2 до кредитного договору, за умовами якого домовились викласти п. 1.1. та п. 1.2. кредитного договору в новій редакції, зокрема встановили максимальний ліміт заборгованості у сумі 460000 грн., встановлено графік зменшення максимального ліміту та погоджено строк повернення кредитних коштів - по 29.10.2015 (включно), інші умови кредитного договору № 267/11-KL були залишені без змін.

01.09.2014 позивач та відповідач уклали договір про внесення змін № 3 до кредитного договору, відповідно до якого виклали п.1.3. в новій редакції, встановивши процентну ставку у розмірі 18% річних (включно), інші умови кредитного договору № 267/11-KL були залишені без змін.

08.01.2015 позивач та відповідач уклали договір про внесення змін № 4 до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились щодо сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 01.12. 2014 по 31.12.2014 включно не пізніше 16.01.2015, інші умови кредитного договору № 267/11-KL були залишені без змін.

Господарським судом Київської області було встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу кошти окремими траншами, що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що відповідно до п.3.1.1 кредитного договору банк зобов`язаний надавати позичальнику кредитні кошти шляхом їх перерахування відповідно до цільового призначення за наданими позичальником письмовими заявками та документами відповідно до чинного законодавства України.

Позивачем до відзиву до апеляційної скарги долучені копії заявок відповідача на видачу грошових коштів.

Дані заявки підписані керуючим ТОВ «Кондор-5» Шаловою Т.Р.

Умовами договору не передбачено, що відсутність заявок на отримання кредитних коштів підтверджує факт не перерахування банком грошових сум позичальникові.

Факт належного виконання банком взятих на себе зобов`язань за кредитним договором підтверджується меморіальними ордерами про перерахунок коштів ТОВ «Кондор-5» , копії яких наявні матеріалах справи.

Колегією суддів приймаються як належні та допустимі докази по справі надані позивачем в суді апеляційної інстанції копії заявок відповідача та копії меморіальних ордерів, оскільки такі документи не витребовувалися судом першої інстанції, та зважаючи на відсутність з боку відповідача будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог подані докази позивачем в місцевий суд були достатніми для встановлення факту порушення прав позивача.

Крім того, як вбачається із наявних матеріалів справи в ПАТ «Златобанк» введена тимчасова адміністрація та кредитні справи знаходяться у уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що дещо ускладнило позивачу можливість подання всіх належних документів на підтвердження заявлених вимог, а отже такі причини визнаються апеляційним судом як поважні.

Згідно із ст.101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Статтею 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми основного боргу, процентів за користування кредитними коштами, та зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо розміру, періоду та порядку нарахування основного боргу та процентів за користування кредитом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що надані розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними, а отже вимога про стягнення з відповідача 224231,23 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 986,17 грн. та 3% річних в розмірі 44,42 грн.

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно пункту 4.1. кредитного договору, за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.

Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення пені, нарахованої на тіло кредиту, позивач зазначив, що договором про внесення змін № 2 від 13.10.2013 року до Кредитного договору №267/11-KL сторони погодили, що з 07.11.2013 року та по 07.10.2015 року банк надає позичальнику кредитні кошти з встановленим даним договором про внесення змін максимальним лімітом заборгованості.

Отже, фактично сторонами було погоджено графік погашення тіла кредиту за період з листопада 2013 по жовтень 2015, а саме відповідач мав зменшувати ліміт заборгованості шляхом виплати до сьомого числа кожного місяця грошових коштів у розмірі 15000 грн.

Однак, за твердженнями позивача в порушення даних умов, у липні 2014 та січні, лютому, березні та квітні 2015 відповідач несвоєчасно сплачував грошові кошти, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню на тіло кредиту.

З розрахунку позивача вбачається, що пеня була нарахована за періоди: 08.07.2014-09.07.2014, 09.01.2015-09.01.2015, 10.02.2015-10.02.2015, 11.03.2015-07.04.2015, 08.04.2015-09.04.2015.

Разом з тим, саме з сьомого числа кожного місяця ліміт заборгованості відповідача не мав перевищувати сум встановлених у договорі про внесення змін № 2, отже з восьмого числа у відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача та розрахунок, здійснений судом першої інстанції, погоджується із розрахунком господарського суду Київської області, та зважаючи на те, що місцевим судом розмір пені був визначений в більшому розмірі, ніж заявлений позивачем, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, визначає висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги про стягнення пені в розмірі, заявленому позивачем, обґрунтованим та правомірним.

Перевіривши розрахунок пені нарахованої за несвоєчасне повернення відсотків, судом встановлено, що розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, а відтак дана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 153,95 грн.

Крім того, посилаючись на вищевказані обставини з перевищенням ліміту заборгованості по тілу кредиту позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 44,42 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 44,42 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що Господарський смуд Київської області обґрунтовано та правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 220000 грн. тіла кредиту, 4231,23 грн. заборгованості по процентам, 986,17 грн. пені та 44,42 грн. 3% річних.

Стосовно твердження відповідача в апеляційній скарзі проте, що рішення в суді першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки розглянута без участі представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, судом була винесена ухвала про порушення провадження у справі та призначення до розгляду на 25.05.2015, 14.04.2015 та направлена сторонам по справі рекомендованим листом.

Згідно із зворотного повідомлення, що міститься в матеріалах справи, дана ухвала була отримана відповідачем 23.04.2015.

Отже, відповідач за місяць знав про прийняття судом позову до провадження та про призначення його розгляду, втім не скористався правами, наданими йому чинними нормами ГПК України, з матеріалами справи не ознайомлювався, заперечень щодо заявлених вимог та доказів на їх спростування суду не подавав.

Крім того, представником відповідача не було подано суду першої інстанції ні клопотання, ні телеграми стосовно відкладення розгляду справи на іншу дату, у випадку не можливості представника відповідача бути присутнім в призначене судове засідання 25.05.2015.

Відповідно до п. 9.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим судом в даному конкретному випадку не було порушено права відповідача як учасника судового процесу, рішення постановлено з дотримання норм процесуального права.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Златобанк», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-5» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-5» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-5» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2015 у справі № 911/1573/15- без змін.

Матеріали справи № 911/1573/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов