Постанова № 47538396, 24.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2015 року 10:22 № 826/5561/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветлікар"

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач -1), Головного управління ДФС у м.Києві (відповідач - 2)

про

визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 і рішення від 16.03.2015 року № 4186/10/25-15-10-06, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ветлікар» (надалі – позивач або ТОВ «Ветлікар») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі – відповідач-1 або ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) та Головного управління Держаної фіскальної служби у м. Києві (надалі – відповідач-2 або ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 і рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.03.2015 року № 4186/10/25-15-10-06.

В обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог позивач посилається на протиправність та безпідставність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503, яким ТОВ «Ветлікар» зобов’язано сплатити штраф у розмірі 7 548 грн. за несвоєчасне погашення самостійного узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток за 2013 рік. На думку позивача обставини щодо сплати платником податку на прибуток податкового зобов’язання з цього податку на рахунок для авансових внесків з цього ж податку, а не на рахунок для сплати безпосередньо податку, не може бути підставою для застосування штрафу за нормою а. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України. Той факт, що задекларована сума коштів (38 600 грн.) була сплачена Товариством до державного бюджету своєчасно та в повному обсязі контролюючими органами протиправно проігноровано (в тому числі ГУ ДФС у м Києві під час розгляду скарги ТОВ «Ветлікар» на податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 та прийнятті рішення від 16.03.2015 року № 4186/10/25-15-10-06 за результатами розгляду такої скарги). А тому з урахуванням наведених обставин, позиція відповідачів про допущення позивачем порушення термінів сплати суми податкового зобов’язання, встановлених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, лише через перерахування коштів на рахунок для сплати авансових внесків з податку на прибуток, є неправомірною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 18.05.2015 року, з’явилися представники сторін.

Представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову від 15.05.2015 року № 2296/9/26-50-10-01-07 та від 18.05.2015 року б/н. Зокрема, відповідач-1 в своїх письмових запереченнях посилався на правомірність висновків акта перевірки від 31.12.2014 року № 46/26-50-15-03-23, що були покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення. В свою чергу відповідач-2 наполягав на тому, що позовна вимога ТОВ «Ветлікар» про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у м, Києві про результати розгляду первинної скарги від 16.03.2015 року № 4186/10/25-15-10-06 не підлягають задоволенню, оскільки таке рішення саме по собі не є тим індивідуально-правовим актом, що зачіпає права та інтереси платника податків та/або встановлює для нього певні обов’язки.

Суд у судовому засіданні 18.05.2015 року на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні у справі документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 31.12.2014 року працівником ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена камеральна перевірка податкової звітності ТОВ «Ветлікар» з податку на прибуток за період 2013 рік, за результатами якої складений Акт від 31.12.2014 року № 46/26-50-15-03-23. Під час проведення вказаної камеральної перевірки перевіряючим встановлено порушення підприємством строку сплати узгодженого грошового зобов’язання по названому податку, передбаченого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасну сплату грошового зобов'язання в сумі 37 740 грн. по граничному терміну сплати 11.03.2014 року, затримка сплати складає 100 днів (датою фактичного погашення в акті перевірки зазначено 18.06.2014 року).

27.01.2015 року на підставі цього акта камеральної перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ш» за № 001271503, яким на підставі абз. 2 п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України за порушення ТОВ «Ветлікар» граничного строку сплати суми грошового зобов’язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 37 740 грн. всього на 99 днів, нарахувало підприємству штраф в сумі 7 548 грн., що складає 20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивачем отримано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.03.2015 року № 4186/10/26-15-10-06 про результати розгляду первинної скарги, у відповідності до змісту якого податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 залишено без змін.

Вважаючи вказані вище податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 27.01.2015 року № 001271503 та рішення ГУ ДФС у м. Києві від 16.03.2015 року № 4186/10/26-15-10-06 протиправними і таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі – ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 року.

Податковим зобов’язанням в розумінні ПК України визначається сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «грошове зобов'язання платника податків» – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Нормами п. 49.18 ст. 49 ПК України визначені базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій.

Одночасно, п. 152.1 ст. 152 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Згідно п. 152.9 ст. 152 ПК України, для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал або календарний рік для платників податків, визначених у пункті 57.1 статті 57 цього Кодексу.

Так, нормами абз. 4 п. 57.1 ст. 57 ПК України передбачено, що Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань (абз. 11 п. 57.1 ст. 57 ПК України).

При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно (абз. 12 п. 57.1 ст. 57 ПК України).

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, за приписами вищенаведених норм абз. 4 – 11 п. 57.1 ст. 57 ПК України нарахування та сплата податку на прибуток платників (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) відбувається за особливими правилами нарахування та сплати податку на прибуток. Зокрема, звітним податковим періодом, встановленим для нарахування податку на прибуток, відповідно до абз. 3 п. 57.1 ст. 57 Кодексу, є річний податковий період, а звітним податковим періодом, встановленим для сплати податку на прибуток, є місячний податковий період.

Крім того, на думку суду, в контексті вищенаведених норм ПК України, а також положень норм пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 цього ж Кодексу слідує, що авансовий внесок із податку на прибуток є невід'ємною частиною такого податку, а тому відповідно не може розцінюватися як окремий вид податку.

У відповідності до п. 9.3 ст. 9 ПК України, зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Отже, аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету. Податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Згідно положень розділу 1 «Загальні положення» наказу Державного казначейства України від 26.06.2002 року № 122 «Про затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок» єдиний казначейський рахунок - основний рахунок держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України. Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Аналіз наведених норм свідчить, що зарахування та акумулювання податку на прибуток здійснюється на єдиному казначейському рахунку державного бюджету. При цьому податок на прибуток підприємств, як і авансовий внесок з податку на прибуток підприємств належить до доходів загального фонду Державного бюджету України, тобто має єдиного одержувача - Державний бюджет України.

Пунктом 38.1 ст. 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи (п. 38.3 ст. 38 ПК України).

А саме ст. 35 цього Кодексу встановлений порядок сплати податків та зборів, що здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

При цьому, зі змісту даної статті Кодексу не вбачається обов’язку платника податків щодо сплати податків і зборів на конкретні рахунки, за якими перераховуються відповідні податки.

Відповідно до матеріалів справи та усних пояснень представників сторін судом встановлено, що 28.02.2014 року ТОВ «Ветлікар» подало до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києва податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 року із самостійно визначеною в ній сумою грошового зобов'язання у розмірі 38 600 грн.

Таким чином, позивач був зобов'язаний самостійно сплатити грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 38 600 грн. у строк до 11.03.2014 року.

Згідно платіжного доручення № 337 від 05.03.2014 року вказана задекларована сума з податку на прибуток позивачем сплачена 07.03.2014 року в повному обсязі.

Разом з тим, помилково позивачем сплачений податок на прибуток за 2013 рік на рахунок № 31112165700002 ГУ ДКСУ у м. Києві МФО 820019 з призначенням платежу «*;101; 38218699; податок на прибуток за 2013 рік». Даний рахунок являється рахунком платежів податку на прибуток авансом.

Тобто, при сплаті податку на прибуток за 2013 рік позивачем помилково зазначено номер рахунку 31112165700002 («авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств») замість номеру рахунку 31115009700002 («податок на прибуток приватних підприємств»).

Надалі, своїм листом від 10.06.2014 року № 32 позивач звернувся до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві із проханням перерахувати сплачені кошти з податку на прибуток в сумі 38 600 грн. з рахунку № 31112165700002 на рахунок № 31115009700002.

З усних пояснень представників позивача та відповідача-1 платіж в сумі 38 600 грн. був перекинутий контролюючим органом 18.06.2014 року на вірний рахунок № 31112009700005.

Вищенаведені обставини представниками відповідачів в судовому засіданні у справі документально спростовані не були.

За приписами норм ст. 126 ПК України, у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас відповідно до п. 109.1. ст. 109 Кодексу, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, змістом зазначених статей ПК України не передбачена відповідальність платника податків за сплату податку і збору не на визначений рахунок.

В даному випадку судом не встановлено, а відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, спричинення настання будь-яких негативних наслідків або збитків Державного бюджету України (як то ненадходження коштів на єдиний казначейський рахунок) внаслідок допущеної позивачем помилки .

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що станом на 11.03.2014 року позивав виконав свій податковий обов’язок по сплаті податку на прибуток за 2013 рік в сумі 38 600 грн. в повному обсязі, то суд вважає висновки відповідача-1 про допущення ТОВ «Ветлікар» випадку несвоєчасної сплати грошового зобов’язання по податку на прибуток в сумі коштів 37 740 грн. хибними, а спірне податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Що ж до правомірності позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про результати розгляду повторної скарги на податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 в порядку ст. 56 ПК України, то суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Водночас, положеннями ст. 17 КАС України визначено, що предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

Так, в даному випадку саме по собі рішення відповідача-2 про розгляд скарги ТОВ «Ветлікар» на податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 не породжує правові наслідки для платника податків та безпосередньо не встановлює для нього жодні обов’язки, - внаслідок чого відсутні порушені права позивача, які підлягають захисту.

Натомість права позивача були порушені відповідачем внаслідок прийняття за результатами камеральної перевірки акта індивідуальної дії, яке може бути оскаржене в судовому порядку, - а саме податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503, яке є предметом розгляду в межах цієї справи.

Таким чином, з огляду на вищевикладене суд вважає, що визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 року № 001271503 в судовому порядку являється в даному випадку достатнім і належним способом захисту порушених прав і інтересів позивача як платника податку, та одночасно підставою для їх відновлення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветлікар» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27.01.2015 року № 001271503.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветлікар» (ідентифікаційний код: 38218699, адреса: 03680, м. Київ, просп. Науки, буд. 46, корп. 3, літ. К) судові витрати у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесяти трьох грн. 70 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код: 39468461, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 23).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Т.О. Скочок