Ухвала суду № 47489943, 20.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/11641/14-ц Головуючий у І інстанції Нікушин В. В. Провадження № 22-ц/780/2603/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 20.07.2015

УХВАЛА

Іменем України

20 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Приходька К.П.,

при секретарі - Ромашині І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 21 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», перейменованого в подальшому на ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11274233000, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 149 200 доларів США зі сплатою 13,9% річних із терміном повернення до 21 грудня 2017 року.

Позивач зазначав, що 30 січня 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 21 грудня 2027 року. 23 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання споживчого кредиту, за умовами якої банк зобов'язався надавати позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії у розмірі 2 103862 грн. 95 коп. На дату укладання цієї додаткової угоди позичальнику надався транш у розмірі 1 055912 грн. 46 коп. в межах ліміту кредитної лінії. Також сторони домовились, що за використання коштів за договором процентна ставка встановлюється з 23 грудня 2011 року у розмірі 13,9 % річних, а з 23 грудня 2012 року у розмірі 16,4 % річних.

Також позивач вказував, що 21 грудня 2007 року з метою забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ОСОБА_3 договір поруки. 23 грудня 2011 року позивач уклав з ОСОБА_3 додаткову угоду №2 до договору поруки, відповідно до якої поручитель надала згоду на зміну умов основного зобовязання.

У звязку з невиконанням позичальником зобовязань за договором про надання споживчого кредиту, позивач 02 квітня 2014 року надіслав на адресу відповідачів досудові вимоги про дострокове повернення кредиту. Оскільки позичальник зобовязань за договором про надання споживчого кредиту не виконує, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, позивач просив стягнути солідарно з боржника і поручителя заборгованість за договором про надання споживчого кредиту станом на 22 жовтня 2014 року у розмірі 1411760 грн. 73 коп., з яких: 1 028101 грн. 75 коп. - кредитна заборгованість; 332596 грн. 16 коп. заборгованість по процентах; 44926 грн. 41 коп. пеня за прострочення сплати процентів та 6136 грн. 41 коп. пеня за прострочення сплати кредиту.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 грудня 2007 року у розмірі 1 411 760 грн. 73 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 028101 грн. 75 коп., заборгованість по процентах у розмірі 332596 грн. 16 коп., пеня за прострочення сплати процентів у розмірі 44926 грн. 41 коп., пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 6136 грн. 41 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного розгляду справи до суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, в якій відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що з 07 травня 2015 року він призваний на військову службу відповідно до Указу Президента №15 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яку проходить у військовій частині 3066 м.Березань на посаді заступника командира 6-го стрілецького батальйону з матеріально - технічного забезпечення, у звязку з чим позбавлений можливості бути присутнім у судовому засіданні та користуватися своїми процесуальними правами. На підтвердження вказаного клопотання відповідач надав ксерокопію довідки з військової частини 3066 від 25 травня 2015 року та ксерокопію військового квитка серії ГГ №013794. Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що у звязку з скрутним матеріальним становищем він відмовився від надання йому правової допомоги фахівцями у галузі права та відкликав довіреність на представлення його інтересів у суді. З урахуванням наведеного, відповідач просив зупинити провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.201 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які з`явилися, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи заяви, колегія суддів приходить до висновку, що заява відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

У пункті 33 (абз.1,3) постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що суд зупиняє або закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно статтями 201, 202, 205, 207 ЦПК, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених статтею 201 ЦПК, а за наявності підстав, визначених статтею 202 ЦПК, має право як на зупинення, так і на відмову в задоволенні такої заяви.

Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.201 ЦПК України суд зобовязаний зупинити провадження у справі у разі перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Пунктом 1 ч.1 ст.202 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану єКонституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною ОСОБА_4 України (ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях приймається Президентом України у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Аналогічна норма закріплена і у ст.5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться

відкрито чи приховано.

Згідно зі ст.1 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015 з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України, відповідно допунктів 1,17,20частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Як вбачається з ксерокопії військового квитка серії ГГ №013794 ОСОБА_2 07 травня 2015 року призваний до військової частини 3066 м.Березань згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15 (а.с. 126-129).

Відповідно до довідки військової частини 3066 від 25 травня 2015 року майор ОСОБА_2 дійсно проходить війську службу у військовій частині 3066 (по мобілізації) на посаді заступника командира 6-го стрілецького батальйону з матеріально-технічного забезпечення з 07 травня 2015 року і по теперішній час (а.с.125).

Однак надана відповідачем довідка не свідчить про переведення військової частини 3066, в якій проходить військову службу ОСОБА_2, на організацію і штати воєнного часу або перебування відповідача у зоні АТО.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту відповідачем суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до п.3 ч.1 ст.201 ЦПК України.

Також колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 не перебуває на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання, а тому підстави для зупинення провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.202 ЦПК України відсутні.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.202 ЦПК України суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2014 року ОСОБА_2 видав довіреність на імя ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрована в реєстрі за №1230, якою уповноважив останніх вести його цивільні та адміністративні справи в усіх судових установах, з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі, потерпілому та вести від його імені справи в усіх судах України. Ця довіреність видана строком на три роки та дійсна до 01 грудня 2017 року (а.с.78).

По справі встановлено, що на підставі вказаної довіреності приймав участь у розгляді справи 19 січня 2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, а в подальшому інший представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 оскаржила в апеляційному порядку рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2015 року по даній справі (а.с.83, 103-106).

Відповідно до ч.1 ст.249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Однак відповідач ОСОБА_2 не надав апеляційному суду належних та допустимих доказів того, що вказана вище довіреність ним скасована.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_16 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.168, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді