Вирок № 47467149, 24.07.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2382/14-к

Провадження № 1-кп/265/58/15

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді - Костромітіної О.О., при секретарі - Трушковій Г.М.,

за участю прокурора - Церахто Л.А.,

за участю захисника - ОСОБА_1,

за участю обвинуваченого ОСОБА_2

за участю потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі в залі суду кримінальне провадження № 12014050790000325 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполь Донецької області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, розлученого, маючого на утриманні малолітню дитину - сина 2012 року народження, раніше не судимого, який зареєстрований та мешкає у АДРЕСА_1,

в скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 ч.1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

28 липня 2010 року, Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області по справі №2-2032/10 винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування: матеріальної шкоди - 19543,94 гривні, моральної шкоди - 1000 гривні, сплаченого судового збору - 395,43 гривні, проведеної оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, на правову допомогу у розмірі 1800 гривень, на проведення судової експертизи у розмірі 736,68 гривень, а всього - 23596,05 гривень. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області по справі №2-2032/10 від 28.07.2010 року ухвалено у присутності та за безпосередньої участі у судовому засіданні відповідача ОСОБА_2

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 02.12.2010 року по справі №22-5886/2010 за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя віл 28 липня 2010 року змінено в частині відшкодування майнової шкоди, витрат на правову допомогу і судового збору, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди в сумі 17516.20 гривень, витрат на правову допомогу в сумі 600 гривень, та на сплату судового збору в сумі 183,66 гривні, у решті частини рішення суду залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції сторонами не оскаржено та вступило в законну силу.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 13 ч.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №24285135 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у сумі 17516,20 гривень.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №24286046 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди у сумі 1000,00 гривень.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №24287041 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів на проведення судової експертизи у сумі 736,68 гривень.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №24284782 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 600,00 гривень.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №24286797 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 проведеної оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 гривень.

01.02.2011 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Старовойт Р.Є. на підставі заяви стягувача - ОСОБА_3 була винесена постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №24284227 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів на сплату судового збору у сумі 183,66 гривень.

Копії постанов про відкриття виконавчих проваджень спрямовані сторонам виконавчого провадження - стягувачу ОСОБА_3 та боржникові - ОСОБА_2

14.02.2011 року боржник ОСОБА_2 особисто з'явився до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції. Державному виконавцю була залишена власноручно написана заява, в якій ОСОБА_2 повідомив, що він тимчасово не працює, сторонніх доходів не отримує, рухомого та нерухомого майна не має. У випадку влаштування на роботу ОСОБА_2 зобов'язався повідомити про це державному виконавцю.

Нормами ч.6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено прямий обов'язок боржника надавати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах.

Однак, як встановлено у ході досудового розслідування, 03.03.2011 року, згідно наказу №97к від 01.03.2011 року, ОСОБА_2 був прийнятий на підприємство ВАТ «Азовзагальмаш» в цех №124, таб. №74300.

ОСОБА_2 був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (наказ №251к від 01.04.2013 року).

Проте, ОСОБА_2, порушивши вимоги ч.6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», не повідомив державного виконавця про влаштування на роботу на підприємство ВАТ «Азовзагальмаш», чим завуальовано вжив зусиль, які фактично роблять неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, у період часу з 03.03.2011 року по 01.04.2013 року ОСОБА_2, достовірно знаючи про рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя по справі №2-2032/10 від 28.07.2010 року та рішення Апеляційного суду Донецької області по справі №22-5886/2010 від 02.12.2010 року, відповідно до яких він був зобов'язаний до сплати грошових коштів на користь ОСОБА_3 на загальну суму 20156,54 гривні, будучи обізнаним про відкриття виконавчих проваджень, отримуючи постійний дохід у вигляді заробітної плати та маючи реальну можливість сплачувати грошові кошти, від цього ухилився, чим умисно не виконав рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя по справі №2-2032/10 від 28.07.2010 року та рішення Апеляційного суду Донецької області по справі №22-5886/2010 від 02.12.2010 року, яки набрали законної сили.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, та пояснив, що про існування рішення суду щодо стягнення з нього грошових коштів йому було відомо, однак він його не виконував у зв'язку із важким матеріальним становищем. Він дійсно не повідомив державного виконавця про влаштування на роботу на підприємство ПАТ «Азовзагальмаш» в березні 2011 року,тому що не мав можливості, оскільки на той час у нього народжувалася дитина У скоєному щиро розкаявся та просив суд суворо його не карати. Просив суд застосувати до нього Закон про Амністію, про що надав суду письмову заяву.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 14.11.2009 року по вині ОСОБА_2 сталося ДТП, в результаті якого йому була спричинена шкода. За рішенням Апеляційного суду Донецької області його позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з останнього на його користь матеріальну шкоду у розмірі 17516,20 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 600 гривень та судовий збір у розмірі 183,66 гривень. В січня 2011 року був переданий в ВДВС виконавчий документ, який був втрачений. Після відновлення виконавчого документу державний виконавець повідомив його, що ОСОБА_2. ховається від виконання рішення. В січні 2013 року він прийшов до ВДВС Орджонікідзевського району м. Маріуполя Донецької області, де державний виконавець Халєєва повідомила йому, що вона зустрічалася з ОСОБА_2, який пообіцяв, що буде відшкодовувати шкоду. Він повідомив державному виконавцю, що ОСОБА_2 працює в «Азовзагальмаш». Виконавчий лист був переданий до Іллічівського ВДВС м. Маріуполя, за місцем роботи обвинуваченого, та йому було сплачено 150 гривень. Потім ОСОБА_2. звільнився з роботи та виплати за виконавчим листом не проводилися. Цивільний позов на суму 6810 гривень підтримує повністю, даний позов обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_2 умисно не виконує рішення суду, то сума, яка підлягала відшкодуванню повинна бути проіндексована, оскільки за період з 01.01.2011 року по 01.02.2015 року індекс інфляції складає 34,05%. Просив суд суворо не карати ОСОБА_2 Заперечував проти застосування до останнього Закону України «Про амністію».

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що на її виконанні державного виконавця ВДВС Орджонікідзевського району м. Маріуполя знаходиться виконавчий лист Жовтневого районного суду м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди. Протягом виконання виконавчого листа було перевірений майновий стан ОСОБА_2, неодноразово викликали боржника до ВДВС. Іноді ОСОБА_2 з'являвся до ВДВС та повідомляв, що ніде не працює. Потім ОСОБА_2 зобов'язався працевлаштуватися та повідомити про це ВДВС. Однак, коли він працевлаштувався на ПАТ «Азовзагальмаш» то не повідомив про це державного виконавця. Про працевлаштування ОСОБА_2 вона дізналася з єдиного реєстру ДПІ, внаслідок чого відбулося утримання на користь ОСОБА_3 близько 200 гривень. ОСОБА_2 добровільно не виконував рішення суду, приховав відомості про своє працевлаштування, хоча зобов'язувався повідомляти державного виконавця про своє працевлаштування. В лютому 2014 року вона звернулася до Орджонікідзевського РО м. Маріуполя з заявою про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України.

Згідно заяви Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції адресованого начальнику Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області, заявник просить розглянути питання про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України ОСОБА_2 внаслідок умисного перешкоджання виконанню рішення.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя по справі №2-2032/10 від 28.07.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 19543,94 гривень, моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, судовий збір 395,43 гривень, витрати на ІТЗ у розмірі 120 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 1800 гривень, витрати за проведення судової експертизи у розмірі 736,68 гривень, а всього 23596,05 гривень.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області по справі №22-5886/2010 від 02.12.2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з останнього на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 17516,20 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 600 гривень та судовий збір у розмірі 183,66 гривень.

Відповідно до виконавчого листа № 2-2032 від 27.01.2011 року, виданого Жовтневим районим судом м. Маріуполя, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 17363,73 гривень. Рішення суду боржником в строк, наданий для самостійного виконання виконано не було.

З заяви ОСОБА_2 на ім'я керівника Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУ ОСОБА_7 від 15.02.2011 року вбачається, що він не має можливості сплачувати борг за виконавчим листом оскільки не працює, та не має доходу. При цьому зобов'язався повідомити про своє працевлаштування.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 .на ім'я керівника Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУ ОСОБА_7 від 10.12.2013 року останній повідомляє, що не працює, доходів не має, коштів для відшкодування шкоди не має.

Однак, як встановлено у ході судового розгляду, 03.03.2011 року, згідно наказу №97к від 01.03.2011 року, ОСОБА_2 був прийнятий на підприємство ВАТ «Азовзагальмаш» в цех №124, таб. №74300.

ОСОБА_2 був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (наказ №251к від 01.04.2013 року).

Також з інформації Маріупольської ОДПІ ГУ Міндоходів вбачається, що ОСОБА_2 з 2011 року по березень 2013 року працював на ПАТ «Азовзагальмаш», отримував заробітну плату, але не надав дану інформацію на виконання зобов'язання до Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУ, що свідчить про те, що він умисно ухилився від виконання рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя по справі №2-2032/10 від 28.07.2010 року та рішення Апеляційного суду Донецької області по справі №22-5886/2010 від 02.12.2010 року.

Таким чином, оцінивши в сукупності всі зібрані та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 доведена повністю, та його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст.382 КК України, оскільки він умисно не виконав рішення суду, що набрало законної сили.

При призначенні покарання суд враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, ОСОБА_2 скоїв злочин середнього ступеня тяжкості, раніше не судимий, на обліках в лікувальних та профілактичних закладах міста Маріуполя не перебуває, не одружений, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні малолітню дитину.

Обставини, що обтяжують призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2 судом не встановлено.

До пом'якшуючих обставин суд відносить: визнання своєї вини обвинуваченим..

Суд при призначенні покарання ОСОБА_2 враховує те, що останній не працює, не має постійного доходу, що не дає можливість суду призначити обвинуваченому ОСОБА_2. покарання у вигляді штрафу в мінімальних межах покарання передбаченного ст. 382 ч.1 КК України, який він не сможе сплатити внаслідок відсутності доходу.

З урахуванням наведеного суд вважає, що ОСОБА_2 слід визначити покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті кримінального закону.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про застосування до ОСОБА_2 ст. 3 Закону «Про амністію» від 08.04.2014 року.

Обвинувачений ОСОБА_2. надав письмову згоду на застосування відносно нього ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні». Його позицію підтримав захисник ОСОБА_1

Потерпілий ОСОБА_3 заперечував проти задоволення даного клопотання.

Суд вважає, що заявлене клопотання обвинуваченого підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до положень ч.2 ст.86 КК України, ч.2 ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» - установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про амністію» від 08.04.2014 року, звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст..12 КК України…, в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами

ОСОБА_2 скоїв умисний злочин середньої тяжкості, відповідно до ст.12 КК України , має дитину ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, тому підлягає звільненню від призначеного покарання.

У судовому засіданні потерпілим ОСОБА_3 заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 6810 гривень, що є компенсацією, яка визначена з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредиторів зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма закону встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору та не може бути застосована до правовідносин, що виникли із заподіяння шкоди.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

З урахуванням вищенаведених норм права суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову потерпілого ОСОБА_3

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити йому покарання за ч.1 ст.382 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ст.1 п. в Закону України «Про амністію» від 08.04.2014 року звільнити ОСОБА_2 від відбуття призначеного покарання, позбавлення волі строком на 1 рік.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 6810 гривень відмовити.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошенням може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Суддя