Рішення № 4744429, 23.09.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.09.09 р. Справа № 28/209

Господарський суд Донецької області у складі судді: Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, м. Донецьк

про стягнення 3 503 грн. 59 коп.

Представники сторін:

Від позивача: Баранов А.С.

Від відповідача: Кодочигов М.К.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, м. Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 3 503 грн. 59 коп.

В обґрунтування своїх тверджень позивач посилається на видаткову накладну №С-49277 від 13.08.2008р., довіреність на отримання ТМЦ серія НБМ №737973 від 12.08.2008р., лист №251 від 15.07.2009р., претензію № 218 від 10.06.2009р., виписки з банку, податкову накладну.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.08.2009р. було порушено провадження по справі №28/209 та призначено її розгляд на 26.08.2009р.

Позивач в судовому засіданні 26.08.2009р. підтримав вимоги викладені в позовній заяві.

Відповідач 23.09.2009р. до канцелярії господарського суду Донецької області надав відзив на позовну заяву №08/423 від 26.08.2009р., відповідно до якого відповідач проти суми позову не заперечує, але зазначає, що у зв’язку з тяжким фінансовим становищем відповідача, світовою кризою, наявною заборгованістю по виплаті заробітної плати перед робітниками не може погасити заборгованості перед позивачем. Крім того, відповідач зазначив, що лист, наданий позивачем суду в якості доказу встановлення строку оплати товару не є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України.

Також 23.09.2009р. до канцелярії господарського суду Донецької області відповідач надав клопотання про відстрочення виконання рішення на 60 місяців.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

За твердженням позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк (позивачем), та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція”, м. Донецьк (відповідачем), була досягнута усна домовленість про поставку на адресу останнього товару.

Відповідно до видаткової накладної №С-49277 від 13.08.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк поставило Відкритому акціонерному товариству „Конструкція”, м. Донецьк товар на загальну суму 6503грн.59коп. В вищезазначеній видатковій накладній є посилання на довіреність на отримання ТМЦ серія НБМ №737973.

Як встановлено судом, вказаний товар був отриманий представником відповідача, що підтверджується підписом в графі “принял”, на видатковій накладній №С-49277 від 13.08.2008р., що діяв на підставі довіреності на отримання ТМЦ серія НБМ №737973 від 12.08.2008р.

Відповідач також підтвердив факт отримання товару від позивача.

Суду також надана відповідний рахунок-фактура № С-49277 від 12.08.2008р. та податкова накладна.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, оскільки фактично укладений між ними правочин, який за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. До вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем до матеріалів справи надано лист №251 від 15.07.2009р., та претензія № 218 від 10.06.2009р. відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк, зверталось до Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, м. Донецьк, з вимогою про сплату заборгованості за товар, поставлений за накладною №С-49277 від 13.08.2008р. Докази направлення претензії та листа наявні в матеріалах справи. Тобто на дату подачі позовної заяви строк виконання зобов’язання по оплаті по видатковій накладній, наявній в матеріалах справи є таким, що настав відповідно до ст. 530 ЦК України.

Твердження відповідача, стосовно того, що лист № 251 від 15.07.2009р. не може бути вимогою в порядку ст. 530 ЦК України оскільки він не є претензією та не може бути доказом у розумінні ст.ст. 32,34 ГПК України, не приймається судом до уваги оскільки цивільним законодавством не встановлені форма, зміст вимоги, що пред’явлена згідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 19.01.2009р., 22.01.2009р. та 18.06.2009р. відповідач частково здійснив оплату суми боргу в розмірі 3000 грн. 00 коп., що підтверджено відповідними банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до матеріалів справи, оплата відповідачем залишку заборгованості у сумі 3503грн.59коп. на момент прийняття рішення суду – не здійснена.

Відповідач у відзиві №08/423 від 26.08.2009р. також фактично підтвердив про наявність заборгованості перед позивачем, при цьому гарантуючи оплату даної суми боргу не раніш ніж за 60 місяців.

Посилання відповідача на наявність заборгованості по заробітної платі перед працівниками підприємства не спростовує факту наявності заборгованості перед позивачем та не може служити підставою для несплати поставлених позивачем товарів.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Виходячи з того, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості перед позивачем в сумі 3503грн.59коп. суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач надав клопотання про відстрочення виконання рішення на 60 місяців. Крім того, відповідачем наданий звіт з праці за січень-серпень 2009р.

Позивач проти відстрочення виконання рішення заперечує (протокол судового засідання від 23.09.2009р.).

Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відстрочка виконання судового рішення в розумінні статті 121 ГПК України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Водночас, заявником (боржником) не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду. Не доведено недостатність або відсутність коштів у боржника станом на певну дату, а також не представлено доказів (документів) щодо неможливості зарахування коштів на його рахунок у подальшому.

Крім того, рахунків або банківських виписок, з яких би вбачалось відсутність грошових коштів у заявника як на момент виникнення заборгованості, так і на даний час, суду не надано.

Боржником також жодним чином не обґрунтовано значний термін, на який слід відстрочити виконання судового рішення.

Посилання на економічну нестабільність в Україні та фінансову кризу не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобов’язань.

Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для відстрочки виконання рішення суду – заявником не надано.

Крім того, відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України надання відстрочки виконання рішення є правом суду, а не обов’язком.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 60 місяців є необґрунтованими, недоведеними, а тому таким, що підлягає залишенню без задоволення.

В порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача в повній сумі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-3, 20, 22, 33, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Культтовари +”, м. Донецьк, до Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, м. Донецьк, про стягнення 3 503 грн. 59 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Конструкція” (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 6-а, ЄДРПОУ 01412259, р/р 26002037915400 в АКІБ “Уксиббанк” м.Харьків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Культтовари +” (83059, м.Донецьк, вул. Складська, 5, ЄДРПОУ 32011280, р/р №260000133439 в відділенні „Донецьке регіональне управління ВАТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) заборгованість в сумі 3503 грн. 59 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.09.2009р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 23.09.2009р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Курило Г.Є.