Рішення № 4744079, 23.09.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2009 р. Справа № 47/32-09

вх. № 5879/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Слободчикова О.Г. - доручення від 06.09.09року. б/н.

Дьяченко С.А. - доручення від 06.07.09року №87.

відповідача - Івтушок С.В., дов. б/н від 07.05.2009 р.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вера", с. Серго

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат", м. Вовчанськ

про стягнення 13691,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача основної заборгованості у розмірі 13691,36грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань на підставі договору №58від 05.09.2007р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 136,91грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти позову не заперечує, надав відзив на позовну заяву, в якому наголошує на неузгодження між сторонами термінів оплати товару.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 05 вересня 2007 року було укладено договір №58.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., позивач продає відповідачу живу худобу, що відповідає по якості чинним стандартам і технічним умовам, ветеринарним та іншим встановленим законодавством вимогам для забійних тварин.

Відповідно до п.1.2. Договору, вид та кількість худоби, що продається за цим договором, а також ціни на неї встановлені у додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до договору сторони встановили, що позивач передає відповідачу свиней в кількості 67 голів за ціною за кілограм в сумі 8,75 грн.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується прийомною квитанцією №000867 та №000183.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вищенаведених прийомних квитанціях та печаткою підприємства відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.3.3. Договору відповідач зобов`язується оплатити вартість худоби в термін 20 банківських днів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на невстановлення терміну оплати, а саме з якого моменту слід налічувати 20 банківських днів, однак дані твердження судом до уваги, як належний доказ, не беруться з огляду на наступне.

Згідно п.1.3. Договору право власності на худобу переходить від позивача до відповідача після її прийняття відповідачем відповідно до умов цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, у відзиві на позовну заяву, відповідач підтверджує отримання товару.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При таких обставинах, враховуючи те, що відповідач отримав товар, однак безпідставно ухиляється від виконання свого зобов`язання по його оплаті, враховуючи те, що право власності з моменту підписання прийомних квитанцій надійшло до відповідача та даний факт відповідачем не оспарюється, та наявністю сукупності фактів, що підтверджують належне отримання товару відповідачем в строк, передбачений договором, суд вважає за необхідне визнати, що за своєю суттю припис у договорі щодо сплати вартості худоби впродовж 20 банківських днів, з урахуванням виникнення права власності у відповідача на товар в момент його прийняття передбачає сплату товару впродовж 20 банківських днів з моменту отримання даного товару, оскільки сплата товару з відстрочкою платежу в 20 днів не суперечать звичаям ділового обороту та є стандартними умовами договору.

Суд також наголошує, що сторони при виконанні своїх зобов`язань за договорами мають керуватись не тільки нормами, що передбачені для даних зобов`язань, а також і загальними нормами цивільного та господарського законодавства, які за своєю суттю визначають правила ділового обороту та поведінки.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на момент подачі позову до суду, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 6166,68 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не заперечує отримання товару, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 6166,68 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути 718,71 грн. пені у вигляді 3% річних та 6805,97 грн. інфляційних втрат.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить суд стягнути на свою пеню у розмірі 3% річних від простроченої суми у розмірі 718,71 грн., однак судом встановлено, позивачем фактично було нараховано 718,71 грн. 3% річних, тому суд вважає, що позивач фактично просить суд стягнути з відповідача 718,71 грн. 3% річних.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, є вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 136,91 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю в сумі 13691,36 грн.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м`ясокомбінат" (62500, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Новоселівська, 1, р/р №2604200093404 в Вовчанському філіалі ХД АТ "Індекс банк", МФО 350619, код ЄДРПОУ 32447115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вера" (64041, Харківська область, Кегичівський район, с. Серго, р/р №26008036428000 в АКІБ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 32081049) 6166,68 грн. основного боргу, 718,71 грн. 3% річних, 6805,97 грн. інфляційних втрат, 136,91 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 23.09.2009р.

Суддя

справа №47/32-09