Рішення № 4743366, 22.09.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

22.09.2009

Справа №2-24/3278-2009

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" ( 61038, м. Харків, вул. Халтуріна,49, поштова адреса: 61177, м. Харків, пров. Динамівський, 4, р/р 26000070364 в ХФ ВАТ „Кредитпромбанк", пров. МФО350727, код ЄДРПОУ 23914837)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГЛІВ" ( 98609, АР Крим, м. Ялта, вулиця Халтурина, 49 Б, р/р 26006310055701 у ФАБ «Південний» м. Ялта, МФО 384522, код ЄДРПОУ 19445512)

про стягнення 89 187,09 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АСС" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГЛІВ" про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" 57 453,75 грн. основного боргу, 20 337,11 грн. пені, 1669,76 грн. – трьох процентів річних, 9 726,47 грн. індексу інфляції.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов Договору № 41 поставки поліграфічної продукції від 30.04.2008р. відповідач не оплатив отриману від Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" продукцію, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість станом на 10.06.2009р. у розмірі 57 453,75 грн. Відповідно п. 5.5. укладеного Договору № 41 від 30.04.2008р. за несвоєчасну оплату вартості отриманої продукції Товариство з обмеженою відповідальністю "МАГЛІВ" зобов’язане сплатити пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен прострочений календарний день. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних та індекс інфляції.

Відповідно до умов укладеного між сторонами по справі Договору № 41 поставки поліграфічної продукції від 30.04.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю виготовило та поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "АСС" „МАГЛІВ" поліграфічну продукцію згідно видаткової накладної № РН-0001513 від 28.08.08р. на суму 103500,00 грн. з урахуванням ПДВ та згідно видаткової накладної № РН -

0001691 від 24.09.2008р. на суму 720,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Позивач зазначає, що згідно діючому законодавству та п. 7.1. Договору № 41 поставки поліграфічної продукції від 30.04.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю „АСС" була направлена в адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „МАГЛІВ" претензія № П-105 від 30.04.2009р., яка була отримана відповідачем, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

30.04.2008 р. між ТОВ "АСС" (Постачальник) та ТОВ "МАГЛІВ" (Покупець) був укладений договір № 41 поставки поліграфічної продукції (а.с. 8).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Постачальник приймає на себе зобов’язання по виробництву та поставці Покупцю поліграфічної продукції, картонно – паперової продукції, гофротари (далі – Продукція), а Покупець зобов’язується прийняти та своєчасно сплатити поставлену продукцію та надані послуги.

Оплата Продукції та наданих послуг виконується Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня з дати отримання продукції (п. 4.3 Договору).

Підтвердженням передачі Продукції Покупцю є відмітка Покупця у товаросупровідних документах (п. 2.2 Договору).

Дійсний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2008 р. (п. 9.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору та впродовж дії договору був поставлений товар – коробки для коньяків на загальну суму 104220,00 грн., що підтверджується розрахунковими накладними № РН-0001513 від 28.08.2008 р., № РН-0001691 від 24.09.2008 р., складеними на підставі договору № 41 від 30.04.2008 р.(а.с.9,11).

Крім того, позивачем був наданий рахунок № СФ -0001716 від 28.08.2008 р. на суму 103500,00 грн.(а.с.56).

Крім того, з матеріалів справи, зокрема з виписки з банківського рахунку позивача, вбачається, що відповідач у порушення строків сплати, передбачені договором № 41 від 30.04.2008 р., здійснив часткову оплату отриманого товару за накладною від 28.08.2008 р. у розмірі 24248,25 грн. – 05.12.2008 р. та 22518,00 грн. – 10.02.2009 р. (а.с.57-58).

Слід зазначити, що ці суми були сплачені відповідачем на підставі рахунку № 1706 від 28.08.2008 р., який, як було встановлено судом, складений у відповідності до накладної від 28.08.2008 р., за якою відповідачем був отриманий товар на суму 103500,00 грн.

Оскільки відповідачем сума вартості отриманої продукції у повному обсязі сплачена не була, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату суми заборгованості за договором № 41 від 30.04.2008 р. у розмірі 57453,75 грн.(а.с.13).

Оскільки відповіді або виконання свого обов’язку щодо оплати отриманої продукції від відповідача не послідувало, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості у примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що за відповідачем існує заборгованість зі сплати вартості отриманої продукції у розмірі 57453,75 грн., що виникла у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем обов’язків щодо оплати отриманої продукції відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 41 від 30.04.2009 р.

У судовому засіданні представником позивача була надана виписка з банківського рахунку позивача, з якої вбачається, що відповідач 01.07.2009 р. сплатив 1845,00 грн. у якості сплати за товар відповідно до рахунку № 1706 від 28.08.2008 р., а також 19.08.2009 р. відповідачем було сплачено 16000,00 грн. у якості сплати за товар відповідно до рахунку № 1706 від 28.08.2008 р.(а.с.59-60).

Як було встановлено судом, рахунок № 1706 від 28.08.2008 р. був виставлений позивачем у відповідності до накладної від 28.08.2008 р., за якою відповідачем був отриманий товар на суму 103500,00 грн.

Отже суд приходить до висновку, що відповідачем 01.07.2009 р. та 19.08.2009 р. було сплачено частку вартості отриманого товару відповідно до договору № 41 поставки поліграфічної продукції від 30.04.2008 р. у загальному розмірі 17845,00 грн.

Судом також встановлено, що вказана сума у загальному розмірі 17845,00 грн. була сплачена відповідачем 01.07.2009 р. та 19.08.2009 р., тобто після звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку (17.06.2009 р. – згідно штампу поштового відділення-відправника на конверті, доданому до позовної заяви).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За такими обставинами провадження у справі в частині стягнення 17845,00 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зобов’язання за договором по оплаті отриманого товару в повному обсязі та у строк, погоджений сторонами у договорі, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

За такими обставинами підлягає стягненню з відповідача сума заборгованості у розмірі 39608,75 грн.

Позивач також просить суд із урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача індекс інфляції у розмірі 9726,47 грн. та 3 % річних у розмірі 1669,76 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши розрахунок індексу інфляції позивача, судом встановлено, що індекс інфляції позивачем був розрахований починаючи з вересня 2008 р. із урахуванням оплат за накладною від 28.08.2008 р. по квітень 2009 р.

Враховуючи умови договору, а саме п. 4.3, який передбачає, що оплата Продукції та наданих послуг виконується Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня з дати отримання продукції, судом встановлено, що датою виникнення заборгованості за накладною від 28.08.2008 р. на суму 103500,00 грн. слід вважати 19.09.2009 р., тобто зазначена дата є датою настання прострочення з боку відповідача щодо оплати отриманого товару.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня (Лист Верховного суду України від 03.04.97 г. N 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

Отже період нарахування індексу інфляції за накладною від 28.08.2008 р. становить з жовтня 2008 р по квітень 2009 р., таким чином, матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача сума індексу інфляції у розмірі 9190,59 грн.

В частині стягнення 455,40 грн. індексу інфляції у позові відмовлено.

Так саме, враховуючи умови п. 4.3 Договору, судом встановлено, що датою прострочення з боку відповідача щодо оплати отриманого товару на суму 720,00 грн. за накладною від 24.09.2008 р. слід вважати дату 16.10.2008 р.

Враховуючи рекомендації Верховного суду України від 03.04.97 г. N 62-97р., період нарахування індексу інфляції за накладною від 24.09.2008 р. становить з листопада 2008 р. по квітень 2009 р., тоді як відповідно до розрахунку позивача, останній нараховував індекс інфляції починаючи з жовтня 2008 р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача сума індексу інфляції у розмірі 74,16 грн.

В частині стягнення 6,32 грн. індексу інфляції у позові відмовлено.

Щодо стягнення 3 % річних, враховуючи факт встановлення прострочення з боку відповідача щодо оплати отриманої продукції, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних обґрунтованими.

Розглянувши розрахунок 3 % річних, нарахований за кожною накладною окремо, судом встановлено, що зазначений розрахунок здійснений у відповідності з чинним законодавством та відповідає встановленим обставинам справи.

За такими обставинами нарахована сума 3 % річних за період з 19.09.2008 р. по 10.06.2009 р. та за період з 16.10.2008 р. по 10.06.2009 р. у загальному розмірі 1669,76 грн. підлягає стягненню з відповідача.

В пункті 5.5 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати вартості Продукції Покупцем, останній сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний прострочений календарний день.

Виходячи із вказаного положення договору позивачем заявлена до відшкодування сума пені у загальному розмірі 20337,11 грн.

Позивачем при нарахуванні суми пені були застосовані відсотки, передбачені Договором, а саме 0,1 % від суми заборгованості за кожний прострочений календарний день.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Розглянувши умови п. 7.2 договору, враховуючи встановлення зазначеним пунктом умов настання наслідків застосування неустойки, визначення розміру неустойки та порядок її обчислення, суд приходить до висновку, що у даному випадку сторони договору визначили відповідальність Позичальника у вигляді пені.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107 розмір облікової ставки НБУ з 30.04.2008 р. становить 12 %.

Крім того, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач не надав суду доказів зміни зазначеного терміну нарахування пені, у зв’язку з чим нарахована пеня підлягає перерахуванню за 6 місяців відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України із урахуванням подвійної облікової ставки НБУ на дату виникнення заборгованості.

За накладною № РН-0001513 від 28.08.2008 р.

За період з 19.09.2008 р. по 04.12.2008 р.:

103500,00 грн. (сума заборгованості) х 77 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 5240,22 грн.

За період з 05.12.2008 р. по 09.02.2009 р.:

79251,75 грн. (сума заборгованості) х 67 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 3491,42 грн.

За період з 10.02.2009 р. по 19.03.2009 р.:

56733,75 грн. (сума заборгованості) х 38 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 1417,57 грн.

За накладною № РН-0001691 від 24.09.2008 р.:

За період з 16.10.2008 р. по 16.04.2009 р.:

720,00 грн. (сума заборгованості) х 183 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. = 86,64 грн.

Отже матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 10235,85 грн.

В частині стягнення 10101,26 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГЛІВ" ( 98609, АР Крим, м. Ялта, вулиця Халтурина, 49 Б; ідентифікаційний код 19445512) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" ( 61038, м. Харків, вул. Халтуріна,49, поштова адреса: 61177, м. Харків, пров. Динамівський, 4, р/р 26000070364 в ХФ ВАТ „Кредитпромбанк", м. Харків, МФО 350727, код ЄДРПОУ 23914837) 39608,75 грн. основного боргу, 1669,76 грн. 3 % річних, 9264,75 грн. індексу інфляції, 10235,85 грн. пені, 786,25 грн. державного мита та 275,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 17845,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В частині стягнення 461,72 грн. індексу інфляції, 10101,26 грн. пені у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.