Ухвала суду № 47432678, 22.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2120/15-ц Провадження № 22-ц/795/1180/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Лакіза Г. П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛакізи Г.П., суддів:Онищенко О.І., Скрипки А.А., при секретарі:Саповець Л.С., за участю:відповідача ОСОБА_5, представників позивача - Бучковської К.В., Фетюкової Л.М., Литвиненко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги в сфері теплопостачання, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2015 року, яким з нього на користь ПАТ „Облтеплокомуненерго" стягнуто заборгованість по оплаті послуг з теплозабезпечення за опалення місць загального користування в сумі 1 486 грн. 25 коп., та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права та на невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст. 215 ЦПК України, оскільки оскаржуване рішення взагалі не містить викладення доводів відповідача та мотивів їх відхилення, правову оцінку обставин з урахуванням необхідності застосування у вказаних правовідносинах доводів, на які посилається відповідач та доказів на підтвердження таких висновків. Відповідачем повністю та у встановлені строки оплачувались суми, визначені самим позивачем у квитанціях, які по суті є офіційним документом, який містить розрахунок, зроблений позивачем з урахуванням методики, тарифів тощо. Заборгованість в сумі 1486,25 грн., нарахована позивачем в односторонньому порядку за неіснуючі послуги, начебто надані у неопалювальний період, не підтверджується жодними належними документами. Відповідач фактично перерозподіляє плату за користування загальним теплом у будинку, керуючись виключно рекомендацією № 47, яка лише рекомендує, як правильно нараховувати тепло за МЗК та не є актом загальної дії, і при цьому не враховує постанови та закони, які є обов'язковими для застосування усіма сторонами у відносинах з теплопостачання. Крім того, п.2.1.3 методики, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, взагалі не стосується даного спору, і підлягає застосуванню лише у випадках, якщо у всіх споживачів є лічильники, а у будинку АДРЕСА_3 на той час лічильники були встановлені лише частково, а в п.2.4 наказу № 47 відсутні дані про загальнобудинковий лічильник, та взагалі зазначена норма стосується п.28 постанови № 630, а саме споживачів з автономним опаленням, тобто взагалі не стосується даного випадку.

Апелянт вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взяті до уваги Технічні умови №2611 від 06.10.2008 на встановлення квартирного лічильника, в яких погоджена частка участі його квартири в загальній оплаті за опалення МЗК. Суд не звернув уваги на абсурдність розрахунків, наданих позивачем, в тому числі про те, що МЗК, площа яких становить всього лише 71 кв. м, споживають стільки ж Гкал, скільки і квартири площею по 4800 кв. м.

Незаконність рішення суду, на думку апелянта, полягає також у помилковому висновку про відмову у застосуванні строку позовної давності. Позивач неправомірно зазначив сирок виникнення заборгованості з 01.10.2010р. по 31.08.2013р. замість з жовтня 2010 року по квітень 2012 року, що впливає на строк позовної давності. Строк позовної давності починається з наступного дня, що настає за останнім днем сплати за отримані комунальні послуги за відповідний звітний період, а не з дати якогось протиправного донарахування непідтверджених платежів. Законодавством чітко передбачено як підставу для переривання строку позовної давності звернення до суду з позовною заявою, а не з заявою про видачу судового наказу.

Представники ПАТ «Облтеплокомуненерго» заперечували проти задоволення апеляційної скарги та пояснили, що в будинку АДРЕСА_1 в м. Чернігові більшість квартир має індивідуальних приладів обліку теплової енергії. В період з 08 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року із загальних витрат теплової енергії на центральне опалення цілого будинку вираховувались витрати на опалення місць загального користування та вираховувались витрати по опаленню квартир з індивідуальними приладами обліку тепла, а решта витрат теплової енергії на суму 53 569 грн. була нарахована лише мешканцям квартири № 53, які не мають індивідуальних приладів обліку теплової енергії. Таке нарахування було заниженим, оскільки не був врахований п. 2.4 Рекомендацій щодо застосування Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 47 від 22 лютого 2008 року. Те, що вказане нарахування є необґрунтованим знайшло своє відображення у рішенні апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року.

Крім того, нарахування на місця загального користування має проводитися з урахуванням того, що із загальних витрат теплової енергії на центральне опалення цілого будинку вираховуються витрати по опаленню квартир з індивідуальними приладами обліку тепла, вираховуються витрати по опаленню квартир без індивідуальних приладів обліку тепла ( де нарахування проводиться за нормами споживання), а решта є витратами на опалення місць загального користування.

Позивачу проведений перерозподіл фактичних витрат теплової енергії за показниками загальнобудинкового теплового лічильника за період з 08 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року на місця загального користування на підставі актів зняття показників загальнобудинкового приладу обліку витрат теплової енергії.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача та представників позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 і споживачем послуг, які надає ПАТ „Облтеплокомуненерго". Оплату за надані послуги в 2010-2013 роках ОСОБА_5 проводив у встановлені строки в межах нарахованих сум відповідно до квитанцій.

Будинок АДРЕСА_1 в місті Чернігові обладнано загальнобудинковим лічильником теплової енергії, більшість квартир в будинку в обладнані квартирними лічильниками; станом на 20 березня 2012 року без індивідуального приладу обліку теплової енергії залишилась лише квартира № 53, в якій проживають ОСОБА_9 і ОСОБА_10.

На споживачів квартири №53 вказаного будинку, яка не була обладнана засобом обліку теплової енергії, в опалювальні періоди з жовтня 2010 року по квітень 2012 року нарахована заборгованість за послуги з централізованого опалення 53 929 грн. 71 коп.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року встановлено, що нарахування плати за послуги з теплопостачання мешканцям квартири АДРЕСА_2, в якій відсутні індивідуальні прилади обліку, за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року було завищеним, в зв'язку з чим розмір заборгованості за теплозабезпечення, стягнутої рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 листопада 2012 року, зменшено з 53 569 грн. 64 коп. до 7 275 грн. 87 коп. При цьому вказаним судовим рішенням встановлено, що нарахування оплати проводилось позивачем, виходячи з показань загально будинкового лічильника за мінусом кількості спожитих Гкал юридичними особами; різниця покладалась на фізичних осіб за мінусом витрат на опалення МЗК; кількість спожитих Гкал на опалення квартир без індивідуальних лічильників визначалась за відрахуванням із загальної кількості спожитих Гкал на опалення квартир кількості спожитих Гкал на опалення квартир з індивідуальними лічильниками (а.с.109-110). Таким чином, за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року всі витрати теплової енергії на опалення місць загального користування (МЗК) розподіляла на квартири, в яких були відсутні індивідуальні прилади обліку теплової енергії, але така методика визнана вказаним судовим рішенням помилковою. При цьому суд враховував висновок судово-економічної експертизи від 03.04.2013 року № 283/13-24, проведеної експертом Чернігівського відділення КНДІСЕ (цивільна справа № 2506/7751/2012 - а.с.190-197), який судовим рішенням був визнаний належним доказом по справі.

В зв'язку з перерахунком заборгованості по квартирі № 53 в сторону зменшення та проведенням нарахування оплати за послуги з теплопостачання мешканцям будинку № АДРЕСА_1 в м. Чернігові за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року із застосуванням помилкової методики нарахування, надавач послуг здійснив перерахунок оплати за вказаний період, наслідком якого є донарахування мешканцям інших квартир будинку АДРЕСА_1 м. Чернігова оплати за фактично використану теплову енергію за опалення місць загального користування (МЗК) в межах показників загальнобудинкового лічильника.

Законність дій ПАТ „Облтеплокомуненерго" щодо перерозподілу фактичних витрат теплової енергії за показниками теплового лічильника в спірний період була предметом дослідження судовими інстанціями у інших справах: у справі за позовом ОСОБА_11 (мешканця кв. № 51) до ПАТ «Облтеплокомуненерго» про захист прав споживачів; за позовами ПАТ „Облтеплокомуненерго" до мешканців даного будинку ОСОБА_12 (квартира № 30), ОСОБА_13 (квартира № 24) (а.с.24-26, 111-112).

Так, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 грудня 2013 року визнано незаконними дії ПАТ „Облтеплокомуненерго" щодо нарахування ОСОБА_11 до сплати 672 грн. 16 коп. на підставі перерозподілу фактичних витрат теплової енергії за показниками теплового лічильника за період з 8 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року на місця загального користування та відмовлено в задоволенні вимог про скасування суми заборгованості в розмірі 672 грн. 16 коп.

Зазначене рішення місцевого суду в частині визнання незаконними дій ПАТ „Облтеплокомуненерго" щодо нарахування ОСОБА_11 до сплати 672 грн. 16 коп. на підставі перерозподілу фактичних витрат теплової енергії за показниками теплового лічильника за період з 8 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року на місця загального користування було скасовано рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2014 року та відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2014 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_11 як на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 грудня 2013 року, так і на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_11 до ПАТ „Облтеплокомуненерго" про захист прав споживачів.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про неправильне визначення судом першої інстанції механізму нарахування витрат на місця загального користування, враховуючи наступне.

Порядок нарахування плати за послуги центрального опалення встановлено пунктом 12 Правил надання послуг центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, яким передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показниками пропорційно опалювальній площі квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування.

Відповідно до п. 2.1.3 Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Мінбуду № 359 від 31 жовтня 2006 року, якщо системою будинкового обліку не передбачено окремого обліку теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування, але передбачено теплолічильники в кожного споживача та загальнобудинковий комерційний облік теплоти, кількість теплової енергії на опалення місць загального користування визначається як різниця між кількістю теплової енергії на опалення будинку та загальною кількістю теплової енергії на опалення всіх інших приміщень.

Відповідно до п.2.4 Рекомендацій щодо застосування Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 47 від 22 лютого 2008 року, у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на місця загального користування витрати теплової енергії на опалення місць загального користування визначаються розрахунковим методом за відповідною формулою. При цьому загальна витрата теплової енергії на центральне опалення будинку згідно з показниками загальнобудинкового приладу комерційного обліку теплової енергії складається з витрат теплової енергії на опалення приміщень споживачів з відсутніми приладами обліку теплової енергії + витрати теплової енергії на опалення приміщень споживачів з встановленими приладами обліку теплової енергії + кількість теплової енергії на опалення місць загального користування.

Перерозподіл теплової енергії на місця загального користування позивачем і було проведено з врахуванням Методики, а саме нарахування плати за місця загального користування проведено з урахуванням того, що із загальних витрат теплової енергії на центральне опалення цілого будинку відраховано витрати на опалення квартир з індивідуальними приладами обліку тепла та витрати на опалення квартир без індивідуальних приладів обліку тепла (де нарахування проводиться за нормами споживання), а решту витрат віднесено на опалення місць загального користування.

Нарахування доплати витрат на опалення місць загального користування на квартиру №8 позивачем проведено з врахуванням як кількості тепла, що підлягало перерозподілу на місця загального користування, так і з врахуванням площі квартир в будинку в цілому та площі квартири № 8.

Технічні умови №2611 від 06.10.2008 на встановлення квартирного лічильника, на які посилається відповідач в доводах апеляційної скарги, як на підставу для несплати ним за постачання тепла на опалення місць загального користування, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки порядок нарахування оплати передбачений наведеними вище нормативними актами, а не названими Технічними умовами на встановлення квартирного лічильника.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку ПАТ „Облтеплокомуненерго" обґрунтовано провело перерозподіл фактичних витрат теплової енергії за показниками загальнобудинкового теплового лічильника за період з 08 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року на місця загального користування.

Та обставина, що такий перерозподіл проведений після оплати квитанції за надані послуги, не свідчить про його необґрунтованість, оскільки нарахування за опалення місць загального користування у спірний період було заниженим.

Необґрунтованими також є доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції вимог законодавства щодо застосування строку позовної давності та підстав для переривання цього строку.

Так, частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

За своєю сутністю судовий наказ є актом реалізації судової влади, яким вирішується цивільна справа по суті заявлених вимог.

Як і в наказному, так і в позовному провадженні реалізуються завдання цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Підставою для відкриття наказного провадження у справі є прийняття судом заяви про видачу судового наказу, а для відкриття позовного провадження - позовної заяви.

Результат вирішення цивільної справи по суті у позовному провадженні закріплюються у рішенні суду. За результатами вирішення справи у наказному провадженні видається судовий наказ.

З огляду на положення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 264 ЦК України та враховуючи те, що судовий захист позивача на стягнення заборгованості за надані послуги може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, та видача судового наказу, перериває перебіг строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог ст. 215 ЦПК України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення ним норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: