Рішення № 47421502, 23.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/904/15-ц 23.07.2015 23.07.2015 23.07.2015

Провадження №22-ц/784/1813/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 22-ц/784/1813/2015 Головуючий у першій інстанції: Кокорєв В.В.

категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Свіщуку О.В.,

за участі: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року

за позовом

ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») про визнання угоди недійсною та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

В лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів.

Позивач зазначав, що 11 листопада 2014 року уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір фінансового лізингу з додатками (далі - Договір), за яким відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу - автомобіль марки ЗАЗ Forza, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, та передати предмет лізингу у його користування на умовах, передбачених договором. На виконання умов Договору він сплатив 8900 грн., як комісію за організацію договору.

Зазначений договір позивач просив визнати недійсним, посилаючись на те, що він не містить предмету лізингу, укладено з порушенням вимог про його нотаріальне посвідчення та вимог Закону України № 723/97-ВР від 16 грудня 1997 року «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон № 723/97-ВР), умови Договору є несправедливими. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 8900 грн., як отримані за недійсним правочином.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року, з урахуванням виправленої описки ухвалою цього ж суду від 19 червня 2015 року, позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір фінансового лізингу № 011167 від 11 листопада 2014 року та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 8900 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що положення спірної угоди у цілому є несправедливими, що є підставою для визнання угоди недійсною та стягнення з відповідача 8900 грн., сплачених позивачем за угодою.

Однак з такими висновками в повній мірі погодитись не можна.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2014 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір фінансового лізингу з додатками, за яким відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу - автомобіль марки ЗАЗ Forza, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 89900 грн., та передати предмет лізингу у користування позивача на строк та на умовах, передбачених договором (а.с. 10-16).

Згідно з квитанцією від 11 листопада 2014 року ОСОБА_3 сплатив ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" 8990 грн. (а.с. 5).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на невизначеність в умовах договору предмету лізингу, не додержання вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, на несправедливість умов договору та невідповідність положенням Закону № 723/97-ВР.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України № 1023-ХІІ від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами передбачені у ч. 3 ст. 18 вказаного закону і є вичерпним.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України та ст. 1 Закону № 723/97-ВР за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом № 723/97-ВР (ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону № 723/97-ВР).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 3 Закону № 723/97-ВР).

Як вбачається з п. 1.1 договору, сторони домовились, що предметом лізингу є автомобіль марки ЗАЗ Forza, хетчбек, 1,5 МТ, comfort.

Отже, сторони договору визначили усі основні індивідуальні ознаки такого предмету лізингу, як автомобіль.

Відсутність в договорі вказівки на колір автомобіля та номери агрегатів не впливає на індивідуальну визначеність вказаного предмету лізингу.

Тому посилання позивача на те, що п. 1.1 Договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 3 Закону № 723/97-ВР, не відповідає змісту договору та положенням даної норми.

Також не можуть братись до уваги твердження позивача про невідповідність п. 1.7 та ст. 8 Договору положенням ст. 16 Закону № 723/97-ВР щодо лізингових платежів.

Так, за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону № 723/97-ВР лізингові платежі можуть включати: суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до п.п. 1.7, 1.8 та статтею 8 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10 % від вартості предмета лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3 % від вартості предмета лізингу), що складає перший лізинговий платіж. Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

За п. 8.2.3 Договору встановлено другий лізинговий платіж, який включає відшкодування частини вартості предмету лізингу, сплату відсотків за користування предметом лізингу та сплату комісії. Розмір та строки сплати складових цього платежу зазначені в додадку № 2 до Договору (а.с. 8).

Отже, передбачені Договором умови оплати лізингових платежів, в тому числі щодо сплати комісії, не суперечать положенням ст. 16 Закону № 723/97-ВР, якою прямо передбачено можливість включення до умов договору, платежу як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а також інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені умови Договору не можуть вважатись не справедливими в розумінні ст. 18 Закону № 1023-ХІІ, оскільки норми Закону № 1023-ХІІ у даному випадку мають застосовуватися у системному зв'язку зі спірними правовідносинами, що регулюються Законом № 723/97-ВР , який є спеціальним.

Твердження позивача про несправедливість пунктів 5.4, 7.3, 8.10, 8.15 Договору не заслуговують на увагу.

Вказаними пунктами сторони визначили умови страхування предмету лізингу (п. 7.3), звільнення лізингодавця від відповідальності в разі будь-яких пошкоджень, заподіяних навколишньому середовищу, фізичним особам або майну, під час експлуатації предмета лізингу (п. 5.4), відсутність підстав для зміни розміру платежів у разі перерви в експлуатації предмету лізингу (п. 8.10), умови одностороннього розірвання Договору на вимогу лізингодавця (8.15).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивачем не надано належних доказів наявності в зазначених пунктах усіх ознак, передбачених ч. 2 ст. 18 Закону № 1023-ХІІ, для встановлення їх нікчемності.

Посилання позивача на невідповідність п. 1.4 Договору вимогам ст. 808 ЦК України, є наслідком помилкового тлумачення положень даної норми та умов Договору.

Так, за ст. 806 ЦК України договори лізингу поділяються на договори прямого лізингу та непрямого лізингу. Останні вважаються укладеними за умови, що майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається із змісту Договору, його умови відповідають умовам договору непрямого лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

Отже, передбачена п. 1.4 Договору можливість звільнення лізингодавця від відповідальності за якість предмету лізингу та покладення такої відповідальності на продавця, не суперечить вимогам закону.

Відсутні підстави для визнання спірного договору і через недотримання сторонами вимог про його нотаріальне посвідчення, оскільки спеціальними нормами (ст. 806 ЦК України та Закон № 723/97-ВР) такої обов'язкової вимоги до форми договорів лізингу, як нотаріальне посвідчення, не передбачено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави, на які посилається позивач для визнання спірного договору відсутні, а тому позов задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права, рішення підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: