Ухвала суду № 47421394, 20.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2404/14-ц 20.07.2015 20.07.2015 20.07.2015

Провадження №22-ц/784/1646/15

Провадження №22-ц/784/1646/15 Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

20 липня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Гордійчук С.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 травня 2014 року, постановлену у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_3 предявила вищевказаний позов до ОСОБА_5, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь 16 100 грн., сплачених за договором про надання юридичної допомоги, 8 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок ненадання якісних та професійних юридичних послуг та розірвання договору про надання юридичної допомоги від 15 вересня 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що 15 вересня 2011 року у простій письмовій формі між нею та ОСОБА_5 був укладений договір про надання юридичної допомоги.

На виконання зазначеного договору, вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 16 100 грн., про що у той же день була складена довідка про оплату послуг.

Разом з тим, отримавши кошти, відповідач так і не приступив до виконання взятих на себе зобовязань за умовами укладеного договору. На її письмову вимогу про повернення сплачених нею коштів за спірним договором, відповідач коштів не повернув.

Посилаючись на невиконання умов договору з боку відповідача, позивач просила позов задовольнити в повному обсязі.

Під час розгляду справи сторони уклали мирову угоду, яка була визнана ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 травня 2014 року, відповідно до якої сторони домовились між собою і визнали, що сума позову складає 24 000 грн., що еквівалентно 2 000 доларам США, які і належать до стягнення.

Відповідач зобовязався в період з 20 по 30 число кожного місяця, впродовж десяти місяців, починаючи з червня 2014 року сплачувати кошти позивачу рівними частками по 2 400 грн., що еквівалентно 200 доларам США, а до кінця травня 2014 року відшкодувати позивачу витрати по оплаті судового збору та за згодою сторін розірвати договір про надання юридичних послуг.

З моменту підписання мирової угоди та визнання її судом, сторони не мають у подальшому претензій матеріального та морального характеру по цій справі, зокрема, позивач відмовляється від позовних вимог до відповідача щодо визнання договору про надання юридичної допомоги від 15 вересня 2011 року недійсним, стягнення з відповідача на їх користь 16 100 грн. коштів сплачених за договором та 8 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору недійсним, стягнення коштів за договором та відшкодування моральної шкоди закрито.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_3 посилаючись на невиконання у повному обсязі відповідачем умов мирової угоди, просила скасувати ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 травня 2014 року, якою визнано мирову угоду, що укладена між нею та ОСОБА_5 та направити справу на новий розгляд.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Визнаючи мирову угоду та закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з положень ст.175 ЦК України, зазначаючи, що мирова угода стосується прав та обовязків сторін та предмету позову, не суперечить вимогам закону і не порушує прав та інтересів інших осіб.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.124 Конституції України та ст.14 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст.175 ЦПК України мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обовязків сторін та предмета позову.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також зясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обовязків сторін та предмету спору, тобто матеріально - правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно вимог ст.208 ЦПК України ухвала - форма судового рішення.

Стаття 210 ЦПК України визначає, що ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з вступної частини, описової частини, мотивувальної частини та резолютивної частини із зазначенням висновку суду та строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Разом з тим визнана місцевим судом мирова угода не вирішує спору, оскільки її умови фактично зводяться до розстрочки платежів та така угода не може бути виконана сторонами, оскільки при укладенні мирової угоди останні не передбачили механізму реалізації та виконання досягнутих умов.

Також, зі змісту мирової угоди вбачається, що зазначені в ній умови не передбачають взаємні поступки сторін, а також є нечіткими та прозорими, що може потягнути за собою повторне звернення до суду з позовами.

Проте, місцевий суд на порушення вимог ст.ст.212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, та постановляючи ухвалу не пересвідчився чи відповідає резолютивна частина ухвали про визнання мирової угоди вимогам закону.

До того ж, враховуючи оскарження ухвали про визнання мирової угоди самим позивачем, то відсутні підстави вважати спір врегульованим та вирішеним.

Окрім того, як слідує з матеріалів справи, сторони звернулися до суду з письмовою заявою про визнання мирової угоди 22 травня 2014 року.

Відповідно до положень ст.197 ЦПК України суд під час розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ст.198 ЦПК України одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

Втім, в матеріалах справи відсутній журнал судового засідання від 23 травня 2014 року та вони також не містять відомостей, що розгляд справи здійснювався місцевим судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Встановлене свідчить про те, що в порушення вимог ст.175 ЦПК України заява про визнання мирової угоди розглянута з порушенням норм процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала, як незаконна, в силу п.3 ч.1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, але в іншому складі.

Керуючись ст.ст.303,312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 травня 2014 року скасувати, а справу передати до того ж суду на новий розгляд, але в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: