Ухвала суду № 47421239, 23.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7992/14-ц 23.07.2015 23.07.2015 23.07.2015

Провадження №22-ц/784/1664/15

Головуючий у першій інстанції-Спінчевська Н.А.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Свіщуку О.В.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2015 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Імексбанк»

до ОСОБА_2

про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2014 року ПАТ «Імексбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 23 травня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 999-00045188/1, за яким останньому надано овердрафт за допомогою платіжної картки Visa Electron з максимальною сумою заборгованості 50 000 грн. зі сплатою 19 % річних строком до 22 травня 2016 року, а також договір № 999-00045188 про відкриття та обслуговування поточного рахунку. Договірні зобов'язання банком виконані в повному обсязі, проте позичальник позичені кошти не повертає.

Посилаючись на порушення ОСОБА_2 кредитних зобов'язань, банк просив стягнути заборгованість станом на 12 серпня 2014 року у розмірі 69 286, 78 грн., з яких 46 286, 78 грн. за тілом кредиту, 9 287, 14 грн. за відсотками, 8 640 грн. за комісією та 5 200 грн. штрафу.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що кредитних коштів не отримував, оформив кредит в інтересах знайомої, яка виявилася шахрайкою та відмовилася повертати кошти.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2015 року позов задоволено, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Імексбанк» стягнуто 69 286, 78 грн. кредитної заборгованості, з яких 46 286, 78 грн. за кредитом, 9 287, 14 грн. за відсотками, 8 640 грн. за комісією та 5 200 грн. штрафу, та 692, 87 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт посилався на те, що суд безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі до розгляду позову про визнання договору недійсним, але дав оцінку тим обставинам, які є підставою іншого позову. Крім того суд не дослідив всі обставини, які є суттєвими для вирішення цього спору, чим поручив статтю 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та повноважень апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Для вирішення спору про стягнення кредитного боргу суд, насамперед, має встановити факт укладення договору, дослідити його умови та перевірити виконання сторонами обов'язків, що випливають зі змісту угоди.

З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 999-00045188/1 за яким останньому надано овердрафт за допомогою платіжної картки Visa Electron з максимальною сумою заборгованості 50 000 грн. зі сплатою 19 % річних строком до 22 травня 2016 року (далі - Кредитний договір) (а.с.16-21), а також договір № 999-00045188 про відкриття та обслуговування поточного рахунку (далі - Договір, а.с.23-25).

Кредитний договір та Договір підписані ОСОБА_2 власноручно, що відповідач не заперечував.

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору банк зобов'язався надати для власних потреб позичальника за допомогою платіжної картки Visa Electron у готівковій чи безготівковій формі шляхом сплати коштів з поточного рахунку № 999-00045188 понад кредитовий залишок коштів на рахунку, в межах встановленого строку та ліміту овердрафту, а позичальник зобов'язується своєчасно повертати овердрафт, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунком 19 % річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов'язання за договором. Отримання кредиту проводиться позичальником самостійно за допомогою платіжної картки у готівковій або безготівковій формі.

За пунктом 2.2 Кредитного договору моментом (днем) надання кредиту на умовах овердрафту вважається момент (день) використання позичальником кредитних коштів на умовах цього договору.

Умови повернення кредитних коштів, сплата процентів, нарахування супроводжувальних платежів, а також умови нарахування штрафів та підстави дострокового повернення кредиту передбачено пунктами 2.4, 2.6, 3.2.2.,3.3, 4.10, 5.1.1 Кредитного договору та Додатком №1 ( а.с.21).

За пунктом 1.1 Договору банк відкриває на ім'я позичальника поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись за допомогою спеціальних платіжних засобів, оформлює та надає платіжну картку. Картка та ПІН-код повинні використовуватись відповідно до умов цього Договору та правил користування платіжною карткою (пункт 2.3 Договору).

Відповідно до пунктів 6.8,6.9 Договору клієнт зобов'язаний не передавати для використання картку іншим особам та негайно повідомити банк про втрату картки за будь-яких обставин, а також по те, що ПІН-код став відомий третій особі.

23 травня 2013 року ОСОБА_2 отримав платіжну картку у непошкодженому стані та запечатаний конверт з ПІН-кодом, з правилами користування карткою ознайомлений (а.с. 52).

Того ж дня через термінал з поточного рахунку ОСОБА_2 знято готівкою 45 500 грн. (а.с. 80).

В судовому засіданні суду першої інстанції (29 травня 2015 року) ОСОБА_2 особистий підпис в розписці не заперечував, пояснивши, що ці кошти з його дозволу отримала його знайома, якій він також передав всі документи та платіжну картку з ПІН-кодом, а про зняття нею коштів знав ще до складання розписки.

Встановивши ці обставини та виходячи з особливостей надання кредитних коштів за допомогою платіжної картки, а також умов Кредитного договору (пункти 1.1, 2.2), суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору, надання банком кредитних коштів у розпорядження позичальника та виникнення у ОСОБА_2 кредитних зобов'язань по поверненню кредиту відповідно до умов угоди.

До того ж, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2015 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання Кредитного договору недійсним з підстав неотримання ним кредитних коштів.

Отже, виходячи з презумпції дійсності угоди (стаття 204 ЦК), колегія суддів не вбачає підстав для відмови в позові через недоведеність виникнення у ОСОБА_2 кредитних зобов'язань за Кредитним договором.

Судове рішення не містить висновків, які би стосувались підстав позову про недійсність Кредитного договору, на що посилається апелянт як на порушення статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Відповідач не заперечує і факт невиконання ним кредитних зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та супроводжувальних платежів.

Письмова вимога банку направлена позичальнику 30 жовтня 2013 року (а.с. 26-27).

Заперечень щодо розрахунку заборгованості станом на 12 серпня 2013 року апеляційна скарга не містить.

Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, яке відповідає загальним вимогам статей 526, 611 ЦК.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді