Ухвала суду № 47407861, 22.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 328/4316/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Курдюков В.М.

Провадження № 22-ц/778/3965/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»

на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 27 квітня 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 листопада 2014 року між ним і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір Фінансового лізингу №001626 з додатками). Відповідно до умов договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор МТЗ 82 Білорус, зазначений у п.3.1 договору та специфікації,що є додатком № 3 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах,передбачених договором.

В усній формі представник відповідача роз'яснила, що він повинен спочатку сплатити передплату в сумі 20 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого зі ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. Вказана сума ним була сплачена.

Однак, представником відповідача не було роз'яснено призначення вказаного платежу, який виявився комісійною винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням договору, він же вважав, що це часткова оплата вартості трактора. Детально ознайомитися з умовами договору до його підписання в нього не було.

Крім того, відповідач відмовився передавати йому предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено сплату 50% від вартості предмету лізингу, а сплачена сума в розмірі 20 000 грн. є комісією за організацію та оформлення договору. Таким чином, вважає, що під час попередніх переговорів представником компанії було введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору йому стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та договір не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав як споживача.

Вважає, що умови вказаного договору є несправедливими з наступних підстав.

Відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

У пункті 5.4 договору передбачена можливість змін вартості предмету лізингу і імперативний обов'язок лізингоодержувача єдиноразово доплатити різницю такої вартості, а також сплатити різницю комісії за організацію. Однак, у разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. Згідно п.п. 8.3, 8.8, 8.13 вказаного договору лізингові платежі можуть корегуватися. Окрім того, передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися і в залежності від зміни законодавства, збільшення розміру податків і прирівняних до них платежів, збільшення митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу. Проте формули перерахунку не передбачено.

Пункт 8.15 договору передбачає, що в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу,порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Також договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право не передбачається для лізингоотримувача. Одночасно для лізингоодержувача встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу. Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача. В п.п. 8.14, 12.2, 12.3, 12.7, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, пені. При цьому захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умовами договору не передбачено.

Таким чином, забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Несправедливі умови містяться також у пунктах п. 11.3., п. 11.5., п. 12.4. Договору фінансового лізингу.

Також укладений договір фінансового лізингу не містить всіх істотних умов, а саме - предмета договору (лізингу). Так, «МТЗ 82 Білорус» не може вважатися предметом договору лізингу,оскільки не визначений індивідуальними ознаками.

Таким чином, відповідач має право придбати предмет лізингу будь-якої якості, будь-якого року випуску будь-якої комплектації (що може значним чином змінювати вартість предмету лізингу та його споживчі властивості), будь-якої вартості, з гарантією чи без гарантії, а він не має змоги відмовитися від прийняття такого предмету лізингу (автомобіля) не сплативши значний штраф лізингодавцю та не відшкодувавши йому збитки, включно спричинені діловій репутації (п. 12.10 Договору).

У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу.

Що стосується процедури та часу передачі предмету лізингу, то вони в договорі визначені неоднозначно.

Таким чином, укладений сторонами договір фінансового лізингу містить умови, які є несправедливими та суперечать вимогам пунктів 1, 3 6, 11, 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та суперечить положенням Цивільного Кодексу України.

На підставі зазначеного просив визнати договір Фінансового лізингу №001626 з додатками від 17 листопада 2014 року недійсним, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачений реєстраційний платіж в сумі 20 000 грн., судові витрати покласти на Відповідача.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 27 квітня 2015 року позов задоволено. Визнано договір фінансового лізингу №001626 від 17.11.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», недійсним. Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 сплачену комісію за організацію в сумі 20000 грн. Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зазначає, що на момент укладення договору позивач освідомлював свої обовязки по договору, комісія за організацію договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу, що передбачені п.п. г п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», оспорюваний договір фінансового лізингу вчинений з дотриманням норм ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», містить основні істотні умови, та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», ОСОБА_3 повістки отримали, право на участь у судовому засіданні не використали ( а.с.158,159).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом не дотримано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був введений в оману щодо істотних умов договору, п.п.5.4, 12.11 договору лізингу є несправедливими, порушують принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка в розумінні ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору, крім того, умова п.12.11 договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору та умова п.5.4 про те, що у разі зменшення вартості предмету лізингу на момент його передачі лізенгоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, тому договір відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3,5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В спірних правовідносинах положення Закону України «Про захист прав споживачів» повинні застосовуватися у системному зв'язку з нормами ЦК України та Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. ст. 6, 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.

Стаття 806 Цивільного кодексу України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

17 листопада 2014 року між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», як лізингодавцем, і ОСОБА_3 як лізингоодержувачем, укладено договір № 001626 фінансового лізингу з додатками №1,2,3, які є невід'ємними частинами договору.

Виявлення волі на вчинення вказаного правочину підтверджується заявою ОСОБА_3, в якій він зазначив про свої наміри отримати трактор МТЗ82 на умовах фінансового лізингу, здійсненням оплати комісії за послугу з організації та оформлення договору при його укладанні, що визначено умовами договору ( а.с.97).

Договір та додатки №№1,2,3 підписані ОСОБА_3 особисто, підписуючи договір, позивач мав реальну можливість ознайомитися з його умовами і він погодився з усіма умовами договору

В письмовій заяві від 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 підтвердив, що прочитав та зрозумів умови договору фінансового лізингу № 001626 від 17 листопада 2014 року в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менджера-консультанта ( а.с.96).

Жодних доказів на підтвердження того, що існували перешкоди для ознайомлення з текстом договору, додатками до нього та для з'ясування змісту договору, позивач не надав.

Відповідно до умов п. 1.1 договору лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, визначено у п.3.1 цього договору,а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, додатку №1, додатку №3 предметом лізингу є трактор МТЗ 82 Білорус (а.с.75,76 зв.).

Доводи позивача про те, що спірний договір не містить істотної умови, а саме предмету договору, який не визначений індивідуальними ознаками, є безпідставними, оскільки п. 3.1 вказаного договору та додатком № 3 до нього визначені марка та модель транспортного засобу, що є індивідуальними ознаками для транспортного засобу відповідно до вимог ст.184 ЦК України

Вартість предмету лізингу на момент укладання договору та розмір авансового платежу вказується в додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною (п.3.2 договору).

У додатку №1 до договору зазначена вартість предмета лізингу - 200000 грн., відсоток платежів - 50%, сума виплат 100000 грн., щомісячний платіж - 8333 грн. 33 коп., у додатку № 2 також зазначена викупна вартість предмету лізингу - 3000 грн., відсоткова ставка 12,50%, комісія - 5%, період лізингу - 60 місяців, графік сплати другого лізингового платежу (а.с75,75 зв.).

У пунктах 8.2.1, 8.2.2, 8.2.3, 8.2.4 спірного договору та в додатках до нього №1, 2 зазначені складові лізингових платежів та формули їх визначення.

Наведені обставини свідчать, що сторони за вільним волевиявленням, в належній формі уклали договір лізингу, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору відповідно до вимог ст.ст. 638, 806, 807 ЦК України, ч 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Зазначені у договорі права та обов'язки сторін не суперечать положенням ст.ст. 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Посилання позивача на те, що договір укладений на умовах, які ним розцінені як несправедливі та порушують його права, є безпідставним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими, визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Умови спірного договору не містять в сукупності вказаних ознак, тому підстав для визнання умов договору несправедливими немає.

Згідно з положеннями ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Однак позивачем не надано будь-яких належних та достатніх доказів, які б доводили факт укладення договору внаслідок здійснення лізинговою компанією «Еталон» нечесної підприємницької практики.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, з якими закон, а саме ст. ст. 203, 215 ЦК України,ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», пов'язує визнання правочинів недійсними.

Зазначені вище обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Оскільки, вирішуючи спір, суд неправильно застосував норми матеріального права, обставини, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, є недоведеними, тому відповідно до п. 2 і п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 27 квітня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: